Про Цоя, Висоцького й «щупальця русского мира»

06 лютого, 18:56   0204

Із початком російсько-української війни не вщухають дискусії щодо того, як нам бути з радянським культурним надбанням.

Одні пропонують забути його, як нічне жахіття, решта ж ратує, що не варто викидати з пам’яті те, що довго через історичні обставини було спільним.

Із останніх каменів спотикання – пост у «Фейсбуці» директора Українського інституту національної пам’яті, історика Володимира В’ятровича щодо «небезпечних щупалець русского мира» у нашому культурному просторі, серед яких він називає «Іронію долі», Пугачову, Булгакова, Висоцького і навіть Цоя.

До слова, все-таки він вбачає в них потенційну загрозу, а не пропонує заборонити, як підхопило й написало багато ЗМІ.
 Я ж вважаю, що людина, яка думає й аналізує, не дивитиметься після останніх подій у нашій країні «ментівських» серіалів із портретами Путіна в кабінетах чи бойовиків, де російські солдати, убивають громадян Чеченської Республіки, ніби не людей.

А от штучне таврування – це зайве.

Бо щупальця русского мира – це не Алла Пугачова, яка після розстрілів на Майдані випустила кліп «Нас бьют – мы летаем» і яка, отримуючи чергову нагороду від Путіна, натякала йому, що «хочется мира на всей Земле».

Залишається риторичним питанням, чи вивчати у школі Михайла Булгакова. Екранізацію роману «Біла гвардія» за його відверто антиукраїнські настрої заборонив свого часу Володимир Зеленський, який був тоді генеральним продюсером «Інтера». Але булгаківський роман «Майстер і Маргарита» не про те. Він уже давно став світовим надбанням і не зникає зі списків «маст рід».

Звісно, відсоток російської літератури в шкільній програмі треба переглянути, але ж не таким чином.

Ба, навіть Гоголю в нас закидають, що він не український письменник, бо писав російською, але підписувася Микола Васильович у Європі 1844 року: «Nicolas de Gogol, Ukrainien» і більше зробив для просування українства у світі, ніж наші діячі культури всі разом за роки незалежності.

То що, нам зовсім не вчити російської літератури в школі?

Тоді, перепрошую, а чому ми досі читаємо Гьоте, Шиллера й слухаємо Rammstein? Чому не відхреститися й від цього? Але чомусь після Другої світової в Радянському Союзі не припиняли вивчати німецьку.

Щупальця русского мира – це точно не Віктор Цой, у якого через усю творчість червоною ниткою проходить протест проти тогочасної влади. І прикладів цьому безліч, які можна знайти навіть не між рядків: «Солнце моё, взгляни на меня! Моя ладонь превратилась в кулак. И если есть порох, дай огня! – Вот так!» у «Кукушке».

«И мне не нравится то, что здесь было, И мне не нравится то, что здесь есть» у пісні «Нам с тобой».

А нам з вами залишається лише здогадуватися, чи випадковою була ДТП, у якій загинув Віктор Цой. Чи, можливо, йому була вготована доля В’ячеслава Чорновола і співака теж технічно «прибрали». Про це ми вже не дізнаємося, як не дізнаємося напевне, чи підписали б листа за анексію Криму Володимир Висоцький, Михайло Горшеньов чи інші російські культурні діячі, які вже спочивають з миром, але тому, що відбувається зараз у соцмережах, є визначення, до речі, російське.

Квасний патріотизм (або ура-патріотизм) – іронічний вислів, що означає безумовне вихваляння всього «свого», «нашого». Протиставляється справжньому патріотизму, який припускає неприйняття окремих епізодів історії, історичних діячів тощо.

І насамкінець пригадаймо, у чому полягало гасло Миколи Хвильового «Геть від Москви», яке собі на озброєння взяв В’ятрович?

Хвильовий писав: «Ви питаєте, яка Європа? Беріть, яку хочете: минулу чи сучасну, буржуазну чи пролетарську, вічну чи мінливу...» А отже, передбачав, що кожен повинен мати право вибору. Він виступав проти псевдолітератури, «червоної халтури».

Тож я не люблю Булгакова, бо він називав українську «гнусным языком», але люблю його «Майстра й Маргариту», я не слухаю Аллу Пугачову, але поважаю її за позицію щодо України. Я не припиню слухати Юрія Шевчука, хоча він росіянин, я не перестану поважати Висоцького, бо він це людина-епоха.

І ще – я спілкуюся лише українською мовою.

Відділяймо полову від зерна, панове. Гадаю, не треба лити воду на млин і ще й таким чином ділити суспільство та розпалювати штучну ворожнечу. Нас і так довго переконували, що Схід і Захід різні. Але українці довели протилежне в спільній боротьбі за незалежність. А патріотизм, він не у вдягнутій вишиванці й не в синьо-жовтому паркані – він у серці. 

Слава Україні!

06 лютого, 18:56 204

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь