Байдужість чи нав’язана допомога – що гірше?

29 березня, 22:00   0185

Вагітна стоїть у громадському транспорті, а їй не постпуаються місцем. Мама з маленькою дитиною чекає у черзі на касі – ніхто не пропускає. Такі собі вже сталі картини, які можна спостерігати в нашому суспільстві. Власне, про байдужість до описаного ми часто чуємо нарікання. Донедавна і я обурювалась тому, доки мене не дістало одне АЛЕ. 

Я про тих, хто любить радити, а особливо вказувати. У своєму блозі хочу розібрати «на кісточки» певні ситуації, в яких опиняються майбутні або вже мами, аби показати, чому перехожим і оточуючим інколи краще бути «байдужими». А також навести позитивні приклади допомоги від співчутливих.

Про «порадниць», «джентльменів» та реальну допомогу

Звісно обставини бувають різні. Не можна всіх під одну гребінку чесати. Та не всі розуміють, що своєю допомогою інколи можуть викликати лише невдоволення, або поставити людину в незручне становище. Тож поїхали…

Ситуація 1. 

Стою в супермаркеті на касі,  з візочком, в якому собі спокійно сидить і споглядає довкола моє немовля. Переді мною кілька осіб – не більше трьох. І тут жінка, до якої прийшла черга розраховуватись, починає мені вигукувати. Особливо вразив мене її наказовий тон.

 – Чого стоїш? Ти ж з дитиною? Попроси,  щоб пропустили!

По-перше, ми не знайомі, а вона мені «ТИкає»? По-друге, я не просила в неї поради. Навіщо мені вказувати? Моя дитина сидить спокійно і я краще за неї знаю, в яких ситуаціях мені потрібно просити, щоб нас пропустили. #яжемать)

До речі, схожа ситуація траплялась неодноразово. Проте спроби допомогти, якщо попередню так можна назвати, різняться.

Подаю приклад хорошої альтернативи:

– Можливо, ставайте переді мною? Я вас хочу пропустити.

Це інша справа. За це спасибі!

Ситуація 2. 

Спускаємось східцями. Однією рукою тримаю донечку, іншою кочу візок. За мною йдуть перехожі. Пропонують допомогу: взяти малу на руки, а я щоб лише візок котила. Я вдячна, та для дитини йти на руки до чужого – зайвий стрес.

Хороша альтернатива:

Їдемо візочком з прогулянки. Малеча вередує, попросилась на руки. Лишилось кілька сотень метрів до будинку. Нас наздогнала жінка, яка запропонувала взяти на себе місію котіння візочка, щоб мені було зручніше нести крихітку.

Ситуація 3.

Їдемо, не поспішаючи, пішохідною доріжкою вулиці, малеча спить у візочку. На зустріч наближається мужчина років до 40. Місце нашої зустрічі – перед калюжею і купою снігу. За темпом його кроків розумію, що не планує нас пропустити.  Я пригальмувала, щоб він пройшов. Думаю, мабуть, поспішає кудись людина.  У  цей момент і він зупиняється, і знову ж таки в наказовій формі вигукує:

– Ну, давай, проходь вже бігом!

Так мені і щастить на таких. Типу джентльмен, як виявилось. Але ж розкомандувався та ще й ледь дитину не розбудив.

Взагалі, за період вагітності, а тепер декрету, зустрічала дуже багато турботливих людей, які не нав’язують, а пропонують, або  запитують, як саме вони можуть допомогти? Знаходять необхідні слова, коли не можуть зрозуміти, чи правильно мислять.

Для прикладу:

– Вам допомогти спустити коляску? А де мені краще взятись?

Мабуть, багатьом знайома ситуація, коли в громадський транспорт заходить дівчина чи жінка – і важко зрозуміти,  чи то вона вагітна, чи то просто в неї така фігура. Розпізнати вагітність за зовнішніми ознаками не завжди і далеко не кожен в змозі). І тоді не знаєш, як бути. Як запропонувати своє місце, аби не образити людину, якщо помиляєшся щодо її стану?

Для прикладу:

Стою, знову ж таки, у супермаркеті в черзі. При чому доволі в затяжній. Я тоді була вагітна, термін невеликий. На мені джинсовий комбінезон. Животика майже не видно. Переді мною чоловіки у військовій формі періодично повертаються у мій бік, та начебто роблять вигляд, що дивляться, кудись далі. А потім таки ж один з них звертається до мене:

– Девушка, не имею никакого представления, почему вы в комбинезоне, но прошу, пройдите вперед. Мы Вас пропускаем.   

Мене ця фраза тоді дуже порадувала. Доти мені ніхто ще не поступався місцем у маршрутках, а, зізнаюсь, хотілось того вже). Я себе тішила, що то не народ не співчутливий, а просто ще не помітно. Тим паче, сама раніше могла задивитись у вікно й не помітити, що поруч стоїть людина, яка потребує, аби її поступились місцем. Тому ставлюсь до цього з розумінням.

Власне і все. Висновок з цього такий: не нав’язуйте свою допомогу, не переконавшись, що людина дійсно її потребує. А ще обов'язково запитайте, як саме ви можете допомогти, аби, навпаки, не нашкодити, не зіпсувати настрій їй та собі. Але і зовсім байдужими не будьте, оскільки то теж недобре.

Якщо маєте історії непроханої допомоги, або ж, навпаки, хороші приклади, діліться у коментарях.

29 березня, 22:00 185

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь