Відмовитися від дитини

01 червня, 11:05   0344

Я ніколи не являла себе мамою. Скоріше, була прихильницею поглядів чайлдфрі. Свідомо відкладала материнство. Допоки не сталося так, що у моєму житті з’явилася місТруш. 

Так я називаю свою доньку. Зараз їй трохи більше року. І я дуже рада та щаслива, що вона є у моєму житті.  Не все було просто, поки ми готувалися зустрітися одна із одною,  і ситуації, коли я лежала у пологовому будинку, бачила різні. Різних жінок. Інших, я б сказала, приземлених. Які розповідали сусідкам по палаті, що «залетіла, чоловік у презервативові не хоче», «ну так получилося», «вигодуємо, дома є троє, буде ще одне», «якось воно буде». Найбільше запам’яталася одна жінка із Кременчуцького району. На вигляд – змучена, втомлена. Вагітність – 25 тижнів, якщо не помиляюся. Запам’яталося, як вона їла суп і нервово говорила по телефону, лаялася, скаржилася комусь на біль. Наступного ранку я дізналася, що вона народила. Не знаю, чи дитина жива. І, якщо чесно, не захотіла дізнаватися. Страшно було. І зараз страшно. Бо лише після народження Стефанії я зрозуміла, наскільки людині може бути страшно. Не за себе, за свою дитину. 

Сьогодні мені знову страшно. У Полтаві лікарі рятують двох передчасно народжених дівчаток-близнят. Від них відмовилася мама. Я бачила фото діток. Малесенькі. Тендітні. Всіма своїми дитячими силами тримаються за життя. Я надзвичайно толерантна до людських переконань, поглядів. Не прихильниця, але не осуджую аборт, приміром. Але я ніколи не зрозумію, чому жінка, народивши, добровільно відмовляється від рідної дитини. Я не засуджую жінку. І вас прошу цього не робити. Але я хочу зрозуміти, чому. Що змушує жінку відмовитися від дитини? В чому проблема? Ота, глибинна, яка не на поверхні? 

І найважливіше: діткам потрібна допомога. 

 

01 червня, 11:05 344

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь