Хто ворог полтавських журналістів?

12 грудня, 16:01   0216

Поліція, влада, судді, пересічні громадяни – хто є найбільшим порушником професійного права журналіста на інформацію? І що мають робити журналісти, яким відмовляють у такому праві чи перешкоджають у отриманні інформації?

Минулого місяця найчастіше порушували право журналістів на професію невідомі  громадяни, правоохоронці та місцева влада. Про такі дані свідчить щомісячний моніторинг ІМІ «Барометр свободи слова». Офіційно у Полтаві зафіксовано два випадки погроз журналістам. Журналістці видання «Коло» Ніні Король погрожували через неопублікований ще матеріал, а у Кременчуці журналісти через суд вимагають фінансову звітність комунального підприємства, бо по іншому ніяк.

Однак подібних випадків, виявляється, більше. Як правило, про них стає відомо уже після того, як «слава» про перешкоджання прав журналістів починає «гуляти» всеукраїнськими сайтами та у соцмережі. Ось тоді по крихті і «вилазять» повідомлення  про те, що, приміром, у Карлівці із засідання сесії райради виганяли журналістів. Про спроби залякати чи про інші погрози заявляють журналісти з інших районних видань – на своїх сторінках у соцмережах, або у приватних розмовах зі мною. Офіційно у Полтаві зберігається така сама тенденція, як влітку – мовчанка з боку самих представників ЗМІ та млявість з боку правоохоронців, коли справа все ж доходить до написання заяви.

Журналісти не бажають витрачати час на написання заяв

Під час розмов із колегами, часто чую однотипні відповіді, на зразок такої, яку отримала від Марини Левчук, журналістки видання «Сайт міста Полтави – 0532».

– Не пишемо заяви в поліцію, бо не бажаємо витрачати свій час, якого дуже мало. Плюс ще досвід колег, які писали заяви і це нічим не закінчилося», – розповіла Марина Левчук.

Такої ж думки і її головна редакторка інтернет-видання «ВПолтаві.інфо» Наталія Очкань. Журналістці цього видання Світлані Бондаревій кілька місяців тому невідомі погрожували падінням молотка, аби та не заважала їм працювати. Випадок стався у жовтні. Станом на початок грудня Світлана Бондарева говорить про результати вирішення проблеми щодо спроби перешкоджання її професійному праву так:
– Поговорили, і на цьому все закінчилося.
Редакторка «ВПолтаві.інфо» пояснює більш детально нюанси та позицію колективу.
– Зважаючи на попередні справи, які не мали жодного розвитку після написання заяв (наприклад, з ялинками), кореспондентка «ВПолтаві. Інфо» Світлана Бондарева не забажала писати заяву в поліцію, аби не гаяти даремно час. Тим паче, правоохоронці пояснили нам, що учасниця конфлікту (Світлана Бондарева) не має статусу журналіста, що не дає їй права посилатися за обставин, що склалися, на статтю 171 (перешкоджання законній професійній діяльності журналістів). Наше ЗМІ не зареєстроване, як ЗМІ. У нас воно працює, як приватне підприємство. Відповідно журналісти не мають офіційно статусу журналістів. Хоча юристи у консультаціях говорили мені, що насправді журналіст і звичайний громадянин у правовому полі не набагато різняться в сенсі прав, – говорить Наталія Очкань.

Чи варто миритися з перешкоджаннями?

Чи варто опускати руки, коли не вдається домогтися поваги до професійного права журналіста? Як показує досвід інших полтавських журналістів – ні. Принаймні, у ньому переконана Олена Вахницька, журналістка «Лтави».

– Були випадки, коли пробували завадити професійній діяльності, але я все врешті-решт вирішила. Останній випадок: коли посадова особа забороняла фотографувати. На аргумент, що закон у даному випадку дозволяє фотографувати, я почула відповідь, що у цієї людини немає часу читати закони. Мені сказали, що викличуть поліцію. Я погодилася. Тоді ця людина почала кричати, нібито це я погрожую їй поліцією. В результаті потрібне мені інтерв’ю дала заступниця цієї людини. Поведінку своєї керівниці мотивувала тим, що та лише нещодавно призначена посаду і боїться преси. Хапали також мене за руки, але я повідомляла про кримінальну відповідальність за пошкоджену техніку і тілесні ушкодження журналісту при виконанні професійних обов’язків і це діяло, – поділилася своїм досвідом Олена Вахницька. 

У приватних розмовах журналісти розповідають мені, що, звісно, терпіти перешкоджання і порушення професійних прав не можна. Але практика показує: у Полтаві воліють радше терпіти, аніж боротися за свої права. Бо так простіше, дешевше, і немає втрати часу.

А що поліція?

Суттєво ситуація не змінилася з літа. Досі розслідують 5 справ, у яких фігурують журналісти. Заступниця начальника СУ ГУНП в Полтавській області Світлана Яцун розповіла мені, основна причина того, наскільки різниться цифра зареєстрованих заяв і фактів перешкоджань, погроз тощо – відсутність зацікавленості з боку самих журналістів. Зацікавленості знайти час, аби написати заяву та контролювати потім розвиток подій.

За останні півроку у розмовах із журналістками-колегами більшість погоджуються, мовляв, дійсно, треба щось робити. Однак рекомендації писати заяви у поліцію закінчуються, як виявилося, обіцянками зробити це. У кращому випадку журналісти після консультацій все ж намагаються хоча б якось змусити поважати себе: пишуть скарги керівництву управлінь, де отримали відмови на надання належної відповіді на запит); до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ті ж, які врешті йдуть до поліції з надією, що там допоможуть, повертаються ні з чим. «Наше ЗМІ не зареєстроване як ЗМІ», «немає часу, аби витрачати його на безрезультатну тяганину», «подавати до суду – дорого, для нашої редакції це розкіш» – ось такі відповіді отримую, як правило, коли запитую про результати.

Суди – нові вороги полтавських ЗМІ?

На довершення всього цього у Полтаві нова мода – журналістам погрожують та перешкоджають адвокати, судді. Зокрема, у серпні в Октябрському райсуді Полтави адвокат підозрюваного, справу якого розглядали, Марина Розанова, погрожувала журналістці ГромадськеТБ.Полтава Ользі Дудці її побрити наголо. На тому ж судовому засіданні батько підозрюваного погрожував іншому журналісту, Миколі Лисогору з онлайн-видання «Полтавщина», обіцяв засунути йому фотоапарат в «ж…». Лисогор не став писати заяву до поліції. Ольга Дудка звернулася до правоохоронців із заявою про погрози від Марини Розанової. Адвокат також  заявила в поліцію про погрози. У вересні Дудка заявила, що поліція не внесла її вже другу заяву щодо інциденту до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), тому вона оскаржуватиме бездіяльність слідчого. У підсумку дисциплінарна комісія відмовила журналістам, які скаржились на погрози адвоката. 

Перше місце по праву варто віддати судді цього ж суду Олександру Струкову. Він уже став доволі упізнаваним героєм полтавських ЗМІ, зокрема, через те, що утікав від журналістів, забороняв фотографувати себе на відкритих засіданнях. 

Утім, є у Полтаві ще одна суддя, яка перевершила навіть Струкова. Виявляється, Октябрський суд – просто джерело суддів, поведінка яких, як мімінум, викликає подив. Лариса Кулешова не лише відпустила на волю кіберзлочинця, якого ФБР, Європол та поліція 30 країн світу розшукували протягом 4 років. Суддя Кулешова вигнала представників ЗМІ з відкритого засідання. Свої дії мотивувала тим, що нібито висвітлювати покази свідків по справі неприпустимо.

Журналісти йдуть в таких випадках із зали засідань. Як наслідок, полтавці читають новини не про те, яку суспільно важливу справу розглядав суд. В іншому – майже аналогічно. Не дали відповідь на запит – напишемо про це. Не дали коментар – так і вкажемо, або узагалі не напишемо нічого. Чиновник утікає від журналіста – знімемо про це веселеньке відео (хоча б переглядами візьмемо!). У результаті представники ЗМІ не можуть повноцінно виконати свою роботу, що означає забезпечити читачів актуальною інформацією. Перегляди на сайтах інтернет-видань якісь будуть, але от чи будуть вони такими ж цінними, як не отримана, невисвітлена інформація? Здається, варто задуматися над тим, хто виграв, а хто залишається у програші.

Текст: Надія Труш, представниця ІМІ в Полтавській області

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House та МЗС Норвегії. 

На фото – слідча суддя Лариса Кулешова, фото з сайту poltava.to   

 

12 грудня, 16:01 216

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь