Євген Палєнка, керівник ГПУ «Полтавагазвидобування»: немає такого поняття як собівартість газу. ІНТЕРВ’Ю

06 грудня, 10:00   6

ГПУ «Полтавагазвидобування» Євген Палєнка очолив у вересні цього року. Про перші підсумки роботи на ввіреному об’єкті та виклики, які постали перед ним, новопризначений керівник розповів журналісту за чашкою кави у своєму кабінеті. Розмова затягнулась на кілька годин, але пройшла на одному диханні. Пан Палєнка виявився напрочуд розумним і приємним співрозмовником.

Частина І. Історична (Інструкція для амбітних)

– Зі школи я дуже серйозно вивчав математику, і цікавила вона мене вкупі з економікою. Тож поступив на економічний факультет Харківського державного університету, щоправда з третього разу. Надворі був 1990 рік, час нововведень. Міносвіти видав постанову, яка дозволяла студенту без іспитів вступити на ще один факультет свого вузу. Ніхто такого ще не робив, і я, відмінник-першокурсник, просидівши 2 дні у приймальні ректора з копією цієї постанови, таки добився зарахування на факультет іноземних мов за фахом перекладач англійської мови. Ніхто серйозно мене не сприймав, думали, після першого семестру відрахують, бо знання англійської були на рівні середньої школи, а у групі поруч зі мною сиділи студенти, які вчили мову з гувернерами, жили закордоном. Перший семестр я здав на трійки – викладачі поставили їх з жалості, за мої старання. Другий семестр я уже здав на п’ятірки. Забігаючи наперед скажу, що у 1995 році я закінчив обидва факультети на відмінно і отримав червоний диплом з 2 спеціальностей.


Стипендії, за словами Євгена Палєнка, у ті часи вистачало на склянку компоту й пиріжок. Тож питання роботи постало у повний зріст. На очі студенту потрапила об’ява англійською мовою про те, що є вакансія на роботу. Так Євген Палєнка потрапив до відділення Першого українського міжнародного банку, який на той час був дочірньою структурою голландського банку ABN AMRO, яке відкривало перші відділення у Харкові.

– Вони взяли мене, третьокурсника, зі знанням англійської і спеціальністю «Економічна теорія, банківський та фінансовий менеджмент» і навчили працювати з банком. У 93 році ще не було банківських кваліфікованих працівників, тому політика банку була – наймати людей, яких можна навчити. Я працював більше року на посаді «керівник рахунків». Ми повністю супроводжували підприємства: усі розрахунки, акредитиви, кредити, банківські гарантії. Кожен працівник сам собі мав набрати клієнтів, причому таких, які ведуть експортно-імпортні операції. Я вів завод Малишева, Харківський завод тракторних двигунів, Харківський авіаційний завод, Харківський машинобудівний завод та Інтурист. Ми робили дуже великі операції, з тих про які уже можна говорити – постачали у 1994 році харківські танки на Кубу. А в той час Куба була під санкціями США і ми виконали завдання – перевели гроші звідти до ХТЗ ХЗТД і Малишева в обхід санкцій без застосування американського долара.

Далі була робота у філіалі американського Research Triangle Institute (дослідницький інститут, заснований у 1958 році, який надає науково-технічні послуги, штаб-квартира – у Північній Кароліні – примітка авт.) Інститут у той час займався формуванням місцевих бюджетів і Євген Палєнка працював з мерами Харкова, Полтави та Луганська по ефективності використання місцевих коштів.

Потім – грант Сороса на місяць навчання у Будапештському університеті економіки – курс керування економікою перехідного періоду.

На п’ятому курсі невгамовний студент виграв 4-місячне стажування у Канадійському парламенті. Для цього йому довелось достроково захистити 2 дипломи.

У Канадійському парламенті кожен стажер мав місце у палаті громад, 2 закріплених за собою членів парламенту та можливість відвідувати усі засіданнях комітетів парламенту, включаючи комітет з розвідки та військових справ, а ще – можливість призначати зустрічі «сьогодні на сьогодні» будь-якому члену уряду, включаючи Прем’єр-міністра.

– Була ситуація, коли до Оттави з офіційним візитом прилетів Олександр Мороз (тоді – голова Верховної ради України), ми працювали перекладачами. Це один з випадків, коли мені було дуже соромно за свою країну. Прем’єр-міністр Жан Кретьєн запитав в української делегації: який ВВП у нас на душу населення – і почалась метушня, ніхто не знав відповіді. Стало ясно, що українські політики, приймаючи рішення, не аналізують економіку.

У 1995 Євген Палєнка виграв грант уряду США – йому оплатили дворічне навчання і отримання ступені магістра в університетах Колорадо і Оклахоми.

– Я захистився у США по макроекономічним речам, з практичними навичками у фінансах та бухгалтерському обліку, включаючи нафтогазовий комплекс – там його ґрунтовно вивчали. Мою роботу на тему «Логіко-історичний аналіз розвитку податкових систем та пошук оптимальної податкової системи України» у 1997 році у Гарвардському університеті внесли до трійки кращих магістерських наукових робіт, зроблених у США. Мені за неї дали купу грошей, на які я купив свою першу квартиру.

Навчання у США – 2 роки, в Україні на пана Палєнка чекала кохана дівчина, але вирватись додому хоча б на тиждень було неможливо, не дозволяла одноразова віза. Але вихід знайшовся…

– Керівники навчальної програми сказали, що змінять візу, якщо я знайду іноземну компанію в Україні, яка погодиться взяти мене не роботу на літо з зарплатою «не менше ніж». Я подумав, що це неможливо, але знайшов у Інтернеті інформацію про перший міжнародний кредит ЄБРР для недержавного підприємства – Полтавської газонафтової компанії (далі по тексту – РРС), зв’язався з лондонським офісом її JKX (власник РРС – примітка авт.) – і там зі мною відмовились розмовляти – так склалось, що через кілька років мені довелося цих людей звільнити. Але я направив факс і до полтавського офісу компанії, де він потрапив до рук гендиректора Пітера Діксона, який подумав «чому ні?» Пан Діксон витратив день на заповнення цих анкет, направив їх до посольства США – і я зміг прилетіти до України! Я відпрацював на компанію 2 місяці улітку, встиг одружитись, на весілля прийшов директор і подарував мені конверт, у якому був контракт на роботу. Це поворотні речі. Віднині я мав куди повертатись після року у США…

У Полтавську газонафтову компанію пан Палєнка прийшов простим економістом. І британці відразу йому сказали, що харківський та американський університети їх не вражають, і права підпису документів він не має, для цього потрібен сертифікат АССА (Association Certificy Charter of Accountants – кваліфікація, що відповідає міжнародним стандартам роботи у галузі бухгалтерського обліку – примітка авт.) Для її отримання потрібно скласти 14 тригодинних іспитів. За три роки він здав їх усі. З 1999 пан Палєнка – фінансовий директор РРС, з 2002 і до 2016 – регулярно виконував обов’язки гендиректора.
У 2016 Євгена Палєнка запросили до Регал Петролеум (Смарт груп) першим заступником генерального директора по фінансах і економіці.

– Мені поставили завдання досягти певних показників економічних і по видобутку. Працювати було дуже цікаво – генеральний директор Смарт Груп Сергій Глазунов – людина з неймовірним рівнем інтелігентності та фантастичними математичними знаннями. За 2 роки курс акцій зріс з 3 пенсів до 55, а видобуток по полтавських активах – у 3 рази, порівняйте показники видобутку по полтавському регіону за липень 2016 і серпень 2018 – це заслуга команди Регал. Коли ці показники побачили на ринку, зі мною почали перемовини керівники державної компанії УГВ Олег Прохоренко і Олександр Романюк – мовляв, і нам таке потрібно. Перемовини тривали близько року. Говорили не про Полтаву конкретно, запрошували до команди. Основний аргумент їх був у тому, що ресурсна база, масштаб, кількість ліцензій, видобутку, свердловин, важкість проблем, конфліктів в УГВ набагато більший, ніж у приватному секторі. Я завжди любив важкі завдання, мене цим і підкупили.

Частина ІІ. Сучасна


Коло: Ви кілька місяців на посаді, уже встигли оглянути ввірене вам підприємство. Що і хто у вас на балансі – можете розповісти?
Євген Палєнка: На підприємтсві ГПУ «Полтавагазвидобування» працює близько 2600 людей, в нас на сьогодні є у роботі 49 ліцензій, біля 800 свердловин. Сьогоднішній добовий видобуток ГПУ (22 листопада – примітка авт.) – 17 млн куб м.

Довідка
Показники видобутку по ГПУ «Полтавагазвидобування»:
За 2017 – 6,076 млрд куб м вуглеводнів;
Станом на 1 грудня 2018 – 5,510 млрд куб м

Коло: А який видобуток ГПУ в 2018 планує?
Євген Палєнка: У нас немає такого, щоб поставили план – і будь-якою ціною виконуй, це не радянська командна система. У Києві є професійні менеджери, плани обговорюємо разом. На наступний рік перше завдання – не зменшити видобуток газу, бо система управління, що діяла 30 років, готує такі неприємні сюрпризи і по видобутку свердловин, і по роботі з інфраструктурою. Друге завдання – нарощувати видобуток. Можу сказати, що у 2019 році можемо збільшити видобуток газу по Полтавському ГПУ, наскільки – подивимось.

Коло: УГВ вкладає мільярди доларів державних коштів у програму 2020, що у приватній компанії сказали б про такі інвестиції – коли вони «відіб’ються»?
Євген Палєнка: Перш за все – приватна компанія не допустила б такого стану справ. У приватних компаніях коли приходить час міняти обладнання – його міняють. Я можу відкрито сказати, що УГВ і ГПУ «Полтавагазвидобування» останні 30 років знаходились на знищенні, до приходу команди Прохоренка. У нас на об’єктах використовується навіть довоєнне обладнання, а в основній масі – виготовлене у 70-80 роках, і його потрібно було повністю змінити у 90 – початку 2000. Це мільярди гривень, які потрібно було вкладати і які не вкладали, залишаючи цю проблему нашому поколінню. Тому майже половина інвестицій, які зараз робить УГВ – це заміна застарілого обладнання. Не про їх «відбивання», а про те, щоб зупинити страшне падіння видобутку газу на мільярд – півтора щороку іде мова.

Я читав нещодавно економічний аналіз, у якому взяли інвестиції за рік, поділили на річний приріст газу і сказали, що ми заплатили по 3 тис доларів за 1 тис куб м газу. Дурістика! Інвестиції сьогоднішні – це «тушіння пожарів» за 30 років та інвестування в наступні 10 років. Я за останні місяці роздивився цю проблему і мені страшно.

Коло: До речі, про гроші, ГПУ «Полтавагазвидобування» саме розпоряджається коштами, самі платите підрядникам?
Євген Палєнка: Ми видобуваємо 100 % газу для УГВ, воно його передає НАК «Нафтогаз», цей газ іде на потреби населення, ціну його між УГВ і НАК встановлює уряд на кожен період. Гроші отримує НАК, ГПУ «Полтавагазвидобування» газом не торгує. Ми кожного тижня підраховуємо наші витрати, направляємо платежі на Київ на узгодження і там сплачують. Ми тут не є розпорядниками коштів.

Коло: А яка собівартість полтавського газу?
Євген Палєнка: Собівартості немає.

Коло: А пані Тимошенко порахувала її…

Як виглядають подібні розрахунки (скрін зі сторінки ВО Батьківщина)

Євген Палєнка: Ок, давайте про це поговоримо. Є 4 галузі: фармакологічна, ядерна, космічна і нафтогазова – де немає поняття собівартості. Немає принципово. Професійно про це ніхто не говорить. От, наприклад, у фармакології: компанія розробляє склад медикаменту. На його формулу витрачає 3 млрд доларів і винаходить пігулку з кульбаби, вартість якої – 3 копійки, але продає її по 200 доларів. Чи можна говорити тут про надприбутки і що собівартість препарату – 3 копійки? А куди подіти мільярди, витрачені на дослідження? Так і ми – беремо ліцензії, витрачаємо гроші на пошук, розвідку, буріння розвідувальних свердловин, які бувають «сухими» – все це списується на наші збитки і не йде у собівартість. Ми вклали у розвідку родовища 100 млн доларів, ці гроші списали. Далі вклали 3 млн і отримали суперсвердловину, яка дала продукцію. Уже по результату роботи цього родовища за 5 років робиться аналіз грошових потоків. У фінансових документах ми вказуємо тільки зарплату людини, яка стоїть на вентилі – операторів УКПГ, вартість метанолу для поточного видобутку та інші адмінвитрати. Враховуючи, що величезна частина обладнання «Полтавгазвидобування» старе і майже повністю амортизоване – його вартість у фінзвітності наближається до нуля. На жаль, українських економістів майже ніхто не готує по нафтогазовій сфері, економісти, які в уряді працюють, вийшли з промисловості, де є конвеєр, сировина, робоча сила, витрати на електроенергію і оренду, отримав продукцію – ось її собівартість, дебіти націнки, на підставі цього й робиться аналіз. А усі речі, які в цю формулу не входять, але є у видобувній галузі – просто не аналізують, тому будь-які заяви чи підрахунки собівартості українського газу є непрофесійними. Ну не було б «собівартості», яку вираховують по фінзвітності без мільярдів вкладень у розвідку і будівництво родовищ!

Коло: Собівартості газу нема, але ж ринкова ціна на нього – є. Якою вона має бути і чи варто рахувати окремо ціну для населення і промисловості?
Євген Палєнка: Будь-який товар, послуга чи робота повинні коштувати ринкову ціну. Давайте розрахуємо. 305 доларів коштує газ на кордоні, плюс 12,47 доларів – за вхід у газотранспортну систему України, плюс – 20 доларів транспортування Україною і помножити на курс долара 28 і 1,2 ПДВ – 11 339 гривень за тис куб м – це ринкова ціна газу. Якщо ми будемо постановами кабміну чи ще якось встановлювати інші ціни, будуть структури, які вимагатимуть об’єми газу по ціні для пільговиків, потім їх перепродуватимуть за ринковою ціною, але з дисконтом, і різницю кластимуть у кишеню. У кожній країні світу це історично відбувалось з усіма товарами, на які були різні ціни. Весь світ уже прийшов до того, що у товару або послуги повинна бути одна ціна. Є багато людей в Україні, які не можуть сплачувати її – держава повинна давати субсидії і контролювати ці виплати. Такий вихід з ситуації, іншого немає.

Коло: Програма 2020 передбачає 2 тенденції – збільшення видобутку вуглеводнів до 27 млрд куб м і зменшення споживання до такої ж цифри. Як ви вважаєте – ця мета може бути досягнута чи це утопія?
Євген Палєнка: Я не знаю якщо чесно. Я програму 2020 детально не вивчав. Колись у нас був майже безкоштовний ресурс газу, води, світла, а тепер за це треба платити суттєві гроші. Висока ціна на газ привела до того, що люди почали думати про енергозбереження. Заміна вікон, утеплення стін дає можливість зменшити споживання газу на 30-40 %. Це здоровий процес для економіки. Мені доводилось бувати у домах британських мільярдерів (я 20 років працював у британській компанії) – узимку у них у домах 18 градусів. Там у всіх є лічильники, опалення вмикають тільки на ніч і тільки до 4 ранку автоматично – бо ціна на газ там 800-900 доларів за тис куб м уже багато років. Якщо усі споживачі газу поставлять лічильники, якщо зекономити об’єми газу, які втрачаються при транспортуванні по трубопроводам, включаючи трубопроводи облгазів, низького тиску, то думаю що прийдемо до 27 млрд. по споживанню.

Коло: Але ж ріст промисловості передбачає збільшення споживання газу.
Євген Палєнка: Промисловість, яка зараз зростає, теж використовує енергозберігаючі технології.

Коло: А 27 млрд видобутку?
Євген Палєнка: Повторюсь – зараз працює стимулююча система рентної плати. Є сенс збільшувати видобуток газу не тільки УГВ, а й приватним компаніям, і у 19-20 роках буде зростання. Не впевнений, що до 27 прийдемо, є таке бажання, але гарантувати не можу.

Коло: Пан Біленький, голова обласної ради і головний опонент, якось зазначив, що для створення ілюзії про підвищення видобутку УГВ (і Полтавське ГПУ) вдаються до фальшування даних – списуючи на продувки свердловин тисячі куб м газу. При цьому продувки не проводяться, але навіть сплачують за ці фіктивні тисячі куб м рентну плату.

Євген Палєнка: Пан Біленький правий на 100 % у тому, що ми їх робимо. Робимо, коли закінчуємо буріння свердловини. Перед вводом її в експлуатацію проводять тестування (так звані продувки) щоб зрозуміти, який у свердловині тиск, об’єм, чи є там газ взагалі чи газ з конденсатом. Свердловина починає «дихати» – звідти виходить не тільки газ і конденсат, а й пачки технічної води, бурового розчину. Робимо їх кілька днів з кінця роботи над свердловиною і до того, як підключимо її до видобутку. Продувки проводяться і після сервісних робіт: капітального ремонту, інтенсифікації видобутку, застосування колтюбінгових технологій, а також у процесі експлуатації, коли свердловина задавлюється рідиною. Кожного разу, коли необхідно очистити свердловину від рідини. Цей технологічний процес описаний у галузі і виконуємо його під керівництвом інституту. Згідно кодексу України по податках ми повинні заміряти ці обсяги газу і сплачувати з нього податки, що ми і робимо. Рентна плата з них іде до обласної ради, районної, сільської, хоча ми цей газ не реалізуємо і грошей за нього не отримуємо. Тобто для пана Біленького це тільки плюс, не бачу тут для нього мінусів. Нормальний технологічний процес, без якого неможливо запускати свердловину у роботу.

Коло: Знаючи позицію УГВ не укладати соціальних договорів, що абсолютно вірно, чи не маєте ви зараз проблем з територіальними громадами? Як ви з ними співпрацюєте – чи вистачає їм тієї ренти, яка відраховується від вашої діяльності?

Євген Палєнка: Це принципова позиція – не укладати соцугод з обласною радою. Місцеві ради зараз отримують ренту, це дуже великі кошти. Наша пропозиція – збільшувати видобуток газу, від цього збільшаться надходження з ренти – ми вважаємо це чесним. За 10 місяців Полтавщина отримала 398,5 млн грн ренти від нас. Наскільки я знаю, у кількох радах є ситуація, що кошти не встигають витратити. А облрада зайняла позицію – ми бажаємо соцдопомоги, але не допомагатимемо вам збільшувати видобуток. От остання пропозиція, з якою ми звертались до депутатів – погодження на розширення меж по нашому Горобцівсько-Відраднинському родовищу. Ми як ліцензіати зробили геологічні дослідження і з’ясували, що поклади, з яких ми добуваємо, знаходяться за межами нашої ліцензії. Ми просили дати нам розширення – це видобуток уже сьогодні. На родовищі уже все побудовано, є свердловини, УКПГ в центрі, видобуток ведеться, гроші надходять за цей газ і ОТГ, і райраді, і облраді. Тут ніякої шкоди екології ми б не заподіяли. Я, як економіст, не маю жодного логічного пояснення, чому нам не дали погодження. Цим рішенням обласна рада зменшила поточний видобуток газу з цього родовища, зменшила надходження до сільської, районної, обласної ради. От ви питали про ціну на газ – треба говорити й про ціну на вугілля, дрова для селян. А сільська чи районна рада можуть використовувати гроші, які вони отримують як ренту, на додаткові субсидії людям, які не мають можливості купувати газ, вугілля чи дрова по ринковим цінам.

До теми: А ви доведіть, що то Фукс! Що ховається під білими шкірками депутатів полтавської облради

Коло: Як ви вирішуєте проблему з відсутністю процедури ОВД у Полтавській області, запровадженій з 1 січня 2018?
Євген Палєнка: Ці вимоги запровадили у всіх областях, але механізм втілення в життя такий собі. Ми зробили кілька ОВД і до кінця року є сподівання, що процедура налагодиться. Вона дещо швидко була запроваджена, не дуже продумано її функціонування, є затримки, пов’язані з практикою державних органів, але намагаємось виконувати. Тут ми залежимо від органів влади. Ми будемо це робити, але держорган повинен запропонувати процедуру, компанії, яким сплачувати за це, і їх обирає полтавська облдержадміністрація. У нас є відкрите намагання виконувати всі законодавчі вимоги, які є в Україні.

Коло: Кабмін нещодавно затвердив постанову про запровадження електронних аукціонів на спецдозволи. Чи братиме участь УГВ в цих аукціонах, адже така ризикована стаття витрат має бути схвалена головним акціонером – тим самим Кабміном. Чи будете витрачати державні гроші на придбання потенційно непродуктивних ділянок?
Євген Палєнка: До цього року ми могли отримувати ліцензії без аукціонів, з наступного такої можливості не буде. Наші геологи вивчають матеріали по цих ділянках і якщо плани будуть перспективними, ми будемо виходити на аукціон і намагатись купувати ці ділянки у відкритій боротьбі.

Коло: Але ж відкрита боротьба тут неможлива. Бо у держави набагато більше коштів і вона переб’є любу приватну компанію, а за невдалу інвестицію їй нічого не буде.
Євген Палєнка: Я не думаю що так буде, бо разом з рішенням іти на аукціон ухвалюється і гранична ціна, більш якої не платитимуть. Я бачив, як це роблять державні компанії у інших країнах світу – у будь якої компанії є наглядова рада, де вислухають геологів, бачать перспективи і ризики. Але ми можемо бути більш ефективними по деяких ділянках – бо вони розташовані біля наших ліцензій, ми знаємо геологію, маємо інфраструктуру і можемо видобувати – тут для нас економічний ефект буде більшим, ніж для приватної компанії, якій треба буде купити, заново вивчати, бурити, будувати свердловину. Це коли говоримо про ділянки які біля нас. Є варіанти ризиковані – розвідка нових родовищ (грінфілдів), але це наш бізнес, відкривати «чорні скриньки» – ніколи не знаєш на певно, що там буде.

Автор: Тетяна Цирульник

Бізнес 06 грудня, 10:00
  • Всього коментарів: 6

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції