Хутір зеленого туризму, крафтова броварня, еко-ферма: як перетворити село на туристичний центр і заробити

01 травня, 13:40   0
Фото - Надії Труш

В Опішню Полтавської області їдуть по славнозвісні гончарні вироби, а саме селище називають гончарною столицею України. Майже кожна хата тут – комплекс садиб-музеїв відомих майстрів гончарства. Олександр Куденець із Опішні започаткував у селищі власну справу – осередок зеленого туризму «Старий хутір», крафтову броварню та еко-ферму, міні-ставок із рибою. Підприємець руйнує стереотип, що в селі немає роботи, та власною справою переконує: розвивати туризм у Опішні можна не гончарством єдиним.

Дорога в Опішню і в самому селищі – не з взірцевих. «Старий хутір» розташований майже на околиці, добиратися до нього треба вузенькими ґрунтовими вуличками. Потрапляєш на територію «Старого хутора» – і немов опиняєшся у Карпатах. Навколо тиша, багато дерев і пагорби. Сучасне гомінке селище вмить перетворюється на старовинне село з хатами-мазанками під солом’яною стріхою, що потопає у зелені дерев. Саме тут подружжя Олександр і Марина Куденці вісім років тому почали відроджувати хутір і назвали його «Старий хутір».

Фото – Марини Куденець

– Після весілля ми переїхали у будинок, де жив дідусь мого чоловіка, навпроти нашого будинку стояла хата-розвалюха, збудована 1914 року. Раніше ми із Сашею бували у Яремчі, там спробували, що таке зелений туризм, надихнулися. Коли повернулися додому, вирішили спробувати започаткувати власну справу. Тут красивий краєвид, старовинна хата, подумали: чом би не спробувати. Сумнівалися, звичайно, з чого починати, чи будуть до нас приїздити, – розповідає Марина Куденець. – Крім того, нас застерігали, мовляв, нащо ми це робимо, хто буде їхати до нас.

На страх і ризик: перша хата – у кредит

Старий будинок, який розвалювався на очах, подружжя відроджувало, взявши для цього кредит. Потім допомагали батьки.

– Коли зробили першу садибу, Саша не одну добу провів в Інтернеті, писав про нашу хатину сільського зеленого туризму на різних туристичних форумах, сайтах. Та більше працювало «сарафанне радіо». Люди розказують про нас своїм друзям і родичам, – говорить Марина.

За кілька років на місці хутору, на околиці селища, з’явився «Старий хутір» – не лише осередок зеленого туризму, а і музей просто неба. На території – кілька хат, збудованих у 1914-1930 роках. Деякі з них перевозили, реставрували. У будинках і на подвір’ї – речі старовини, якими колись користувалися у побуті.

– Коли починали справу, їздили з чоловіком до своїх бабусів-дідусів, брали речі у них. У своєї бабусі у Зіньківському районі набрала вишитих подушок, «підзорників» на ліжка. Вишивані сорочки купувала у бабусь по селах. Одна бабуся продала мені сорочку, яку вишивала для свого чоловіка. Часто буває, телефонують люди, кажуть, є шафа, забирайте, мені не потрібна.

Відродження старовинних страв підштовхнуло до ідеї створити еко-ферму

Кухнею займається Марина, на Саші – організаційні питання, а також він власноруч варить пиво.

– Наша опішнянська коронна страва – борщ із грушками. Це пісна страва, вариться з квасолею. Грушки для варива треба копчені, підсушені, як на узвар. Борщ тоді виходить дуже смачний, наваристий, із димком, – розповідає Марина Куденець.

У «Старому хуторі» пригощають качаною кашею, ґніченими сливами.

– Ще Котляревський писав про «корито опішнянських слив». У нас сливи дуже старі, минулого року був щедрий урожай, гілки ледь не ломилися під сливами. Я підсушую, роблю сиром, під прес і у погребі лежать. Такі смачненькі виходять!

Загалом, можна замовити різні страви, діє Майстерня опішнянських страв, де готують забуті українські страви. Зокрема, шпундру, про яку писав Іван Котляревський у «Енеїді».

– Хочеться готувати для гостей із якісних домашніх продуктів. Тому вирішили, що має бути еко-ферма. Починали із перепілок, але швидко зрозуміли, що це – не вигідно. Затрати на утримання птиці великі, а збут майже нульовий, клієнти не часто замовляли м’ясо перепілок. Та і яйця коштували дешево. Зараз тримаємо курей, цесарок, поросят-мангалів. Ось скоро будуть індики та качки, – ділиться планами Марина Куденець.

Екскурсію на міні еко-ферму проводить Олександр Куденець.

Поряд – невелика земельна ділянка, на ній підприємець вирощує люцерну. Неподалік – огороджена територія для вигулу свиней. Олександр розповідає, що вони схрещені з диким кабаном. Говорить, розводити саме породу мангалів – економічно вигідно.


– Свині це, швидше, атракція, розводимо породу мангал, бо вона більш витривала до погодних умов. Можуть перебувати на вулиці під навісом, коли -20, – говорить підприємець. – раціон харчування був важливий, такі свині не вибагливі до їжі.

Топ-порад від власників «Старого хутора»:

– потрібно вірити у себе;
– пробувати робити те, чого не роблять інші. Зараз кожен намагається скопіювати те, що вже є в іншого, і це проблема;
– робити щось нове, таке, щоб потім люди сказали, що справа – хороша. Ми починали і самі сумнівалися, чи буде успіх;
– перебороти сумнів і займатися тим, що подобається, йти до успіху;
– туристична інфраструктура не повинна приносити кошти комусь одному. А повинна приносити кошти усім.

Полтавське село хочуть перетворити на центр українського велотуризму

– От зараз ми пишемо програму і проект оновлення туристичних маршрутів у проекті «Мандруймо Полтавщиною». Хочемо зробити туристично-інформаційний центр у Опішні. Щоб туристи, приїхавши до нас, могли швидко дізнатися, де зупинитися, де поїсти, де взяти сувенірку, а де – прокат. Наші плани амбітні – перетворити Опішню на осередок туризму в Полтавській області й зробити центром велотуризму в Україні. У нас дуже багато локацій: церкви, музеї, джерело, каплички, навіть підземні ходи, за дослідженнями, є, – розповідає Олександр Куденець. Дізналися про те, говорить, коли вирішили відреставрувати ще одну стару хату неподалік. У будинку провалився підземний хід, протяжність якого приблизно 10 метрів. Підприємець говорить, якщо розчистити, то, швидше за все, підземний хід більший.

Олександр Куденець ділиться досвідом, як поєднати туризм і бізнес. Його спосіб – власне виробництво живого пива. Розповідає, два роки тому купив обладнання для міні-броварні.

– Усе почалося з історії. Виявляється, у 1709 році, ми знайшли історичні свідчення про це, шведський король Карл XII, коли перебував у Опішні зі своїм військом, наказав збудувати броварню. І це була перша броварня в Україні, – говорить Олександр. – Тому ми подумали, що пиво має готуватися на історичній платформі. То саме Опішня була першим місцем в Україні, де збудували броварню.

Стартовий капітал для облаштування міні-броварні – приблизно 3 тисячі доларів на документи та ліцензію. Ще 17-20 тисяч гривень – на купівлю самого обладнання.

– Минулого року ми організували експедицію у Диканський район, там, за розповідями старожилів, де жили Кочубеї, ріс хміль. Ми відібрали там зразки, чекаємо на урожай. Звісно, що це вже не той хміль, який ріс минулими століттями, бо здичавів. Та нам важливо, що наш хміль має коріння з історичної землі. Зараз використовуємо для виробництва іноземний – американський та німецький, – ділиться Олександр Куденець.

Також застерігає тих, хто хотів би зайнятися виробництвом крафтового пива: солод краще купувати, а не виготовляти власний.

– Власне виробництво солоду для невеликої броварні, можна сказати, неможливе. Потрібно вирішити для себе, чим хочеш займатися: варити пиво чи виробляти солод. Виробляти солод для невеликого виробництва пива невигідно, дуже затратно. Дешевше купувати.

Свою броварню Саша називає десятилітровкою. Це означає, що за раз можна зварити 50 літрів пива.

– Чим хороше мале виробництво – можемо робити безліч видів різного пива, але із мінімальними затратами. У більших броварнях такий процес коштував би дорожче. Ще один плюс міні-броварні – можливість експериментувати та практикуватися у виробництві власної рецептури, – говорить підприємець.

«Рік навчався у чоловіка, який продав мені броварню, як варити пиво. Бувало всякого, що й виливати доводилося. Але вміння приходить із досвідом та практикою. Вдалося навчитися!»

Зберігати пиво можна тиждень, при кімнатній температурі. Якщо у холодильнику – понад місяць. При високій температурі пиво швидко прокисає. Ще одна особливість крафтового пива – на дні пляшки обов’язково має бути осад білого або жовтуватого кольору.

– Період достигання пива – 10-15 діб, потім розливаємо у пляшки, додаємо мед, тоді пиво більш пінне. Не використовуємо вуглекислий газ. Температура зберігання має бути 20 градусів, унизу стоїть обігрівач. Якщо температура падає, він автоматично вмикається. Якщо температура буде меншою, пиво не дозріє. Якщо ж навпаки, температура буде вищою, аніж 30 градусів, пиво перекисне. Тобто потрібен контроль температури. Ось дообладнаємо майстерню, зробимо можливість онлайн-трансляції, щоб можна було наживо дивитися, як вариться живе пиво, – ділиться секретами виробництва та планами Олександр.


Пиво має назву «Опоченське», від старовинної назви Опішні. Сорти – гончарне, оскільки Опішня – селище гончарів та струнне, тому що у Опішні виготовляли струни для гітар, інших інструментів. На етикетці буде написана коротка історична довідка.



Автор: Надія Труш

Бізнес 01 травня, 13:40

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції