Як Укргазвидобування відкрило унікальний довгобуд на руїнах Програми 20/20

Як Укргазвидобування відкрило унікальний довгобуд на руїнах Програми 20/20
15 серпня 2019, 09:00   0
Валентина Мурашко, громадська активістка з Сенчі та Андрій Фаворов, керівник газового дивізіону Укргазвидобування в урочистий момент. Фото Тетяни Цирульник

Відкриття шламопереробного заводу на Яблунівському родовищі пройшло непомітно в інформаційному масштабі країни. Якщо 2-3 роки тому про кожен придбаний компанією УГВ буровий станок або відкрите в рамках «боротьби за енергонезалежність» родовище знав кожен українець, то ця подія не привернула уваги переважної більшості ЗМІ. Чи то піарники недопрацювали, чи то ненайкращі часи переживає державна компанія – у цьому ми спробуємо розібратися в нашому репортажі.

Для Полтавської області, яка є однією з основних постачальниць українських вуглеводнів, проблема утилізації бурових відходів була і є постійним каменем спотикання між видобувниками і громадами. Ми неодноразово писали про екологічні баталії, що відбувались в місцях проведення бурових робіт. Особливо в найгарячішій точці – на околицях Сенчі. Одна із складових цих конфліктів – наявність відходів буріння – вибуреної породи (шламу) і використаного бурового розчину на бурових майданчиках. В переважній більшості випадків нормативними документами дозволяється захороняти ці відходи на місцях проведення робіт. Але є ситуації, коли цього не можна робити і законодавство вимагає вивозити шлам з місця робіт, застосовуючи безамбарний спосіб буріння. І от тут починається найцікавіше…

Якщо побутові відходи у нас у країні вже навчились переробляти, сортувати і утилізувати, то по відходам буріння і в законах, і в головах усіх дотичних – велика прогалина. Тому цю проблему буровики вирішували як могли. Найвідповідальніші застосовували різноманітні способи збору та осушки і вивозили на так звані шламосховища (начебто на кременчуцькі полігони, які ніхто не бачив, журналістів туди не пускають), а безвідповідальні – скидали в ярки і посадки, що викликало справедливе обурення місцевих мешканців.

Яблунівське газоконденсатне родовище, що розташоване на території Сенчанської громади якраз відноситься до таких, де шлам не можна захоронити безпосередньо на місці буріння. Поруч – пойма ріки і високий рівень ґрунтових вод. Ще в далекому 2005 році УГВ побудувало вузол для переробки та подальшої утилізації бурових відходів. І от зараз, як не смішно це виглядає, його нарешті відкрили.

Як відкривали завод


Зліва направо: Володимир Гайдаш, Євген Вішнікін, Азіза Болдуін, Андрій Фаворов, Сергій Перелома, Євген Палєнка.

Андрій Фаворов, керівник газового дивізіону НАК Нафтогаз:

– Відкриття заводу – доказ того, що ми серйозно ставимось до екології та безпеки праці. Ми усі розуміємо, що повинні добувати газ і забезпечувати енергонезалежність країни. Чим більше газу добуваємо, тим дешевшим він буде для споживачів. Але це не означає, що ми можемо іти на компроміси по екології і безпеці праці.

Євген Палєнка, директор ГПУ Полтавагазвидобування, за суміщенням – фінансовий директор УГВ:

– Ми це не дуже афішуємо, але всередині УГВ ми теж живемо вашим історичним болем Сенчі. Язик не повертається сказати «громада», тож дякую колегам з Сенчі за спільні зусилля. Це все відбулось завдяки вам, громаді, яка направила нас, бо ми хочемо працювати в гармонії з людьми і землею.

Азіза Болдуін, заступниця голови правління НАК Нафтогаз з питань охорони праці, безпеки та екології:

– Буріння нафтогазових свердловин – не сама чиста робота і має негативний вплив на навколишнє середовище, але за останні десятиріччя у світі придумано безліч технологій по мінімізації цього впливу. І ми ці технології принесли з цим заводом. Такого заводу в Україні ще не було, ми піонери такої роботи.

Так, з піонерським пафосом, енергонезалежними мантрами та туями на вході відкрили найтриваліший довгобуд в історії УГВ. Але треба віддати належне нинішньому керівництву УГВ – за цими словами відчувається реальне намагання хоча б почати вирішувати проблему бурових відходів у співпраці з місцевими громадами. Судячи з реакції активістів, масово запрошених на цей захід, вони були задоволені тим, що побачили. А подивитись було на що:



Довідка:
Завод розташований на намивній площадці розміром 80 на 85 м у запливній частині Сули. Його потужність – 10 м куб на годину з переробки шламу, що дає змогу переробляти відходи буріння з 3 одночасно працюючих свердловин. Завод працюватиме цілодобово. Штатна бригада – 10 працівників.

Такий завод – перший в Україні, але, як обіцяють у НАКу — скоро їх буде кілька.

Технологія виробництва складається з кількох стадій:
Перша стадія – обробка бурових відходів хімічними реагентами для відділення води і твердої фази.
Друга стадія – інкапсуляція, де до твердої фази додається цемент, наповнювач – пісок або зола, в залежності від наявності, а також рідке скло як прискорювач затвердіння цементу і інкапсулятор розчину. Після цих процедур на виході отримують цементний камінь різної ступені твердості.

За словами технарів ці відходи матимуть четвертий – найнижчий клас небезпеки. Їх можна буде безпечно використовувати при будівництві доріг та об’єктів, на підсипку для сміттєзвалищ, у місцях, де немає великої активності людей. Поки що на цей продукт немає сертифікації, тож ГПУ Полтавагазвидобування використовує його на власні потреби. У планах на майбутнє – виробляти сертифіковану продукцію.

Наголошують, що відходів при такій переробці немає, лише будівельний матеріал і технічна рідина, яка використовуватиметься у повторному циклі буріння. На питання журналістів про радіоактивність відповідають що така перевірка – обов’язкова частина екологічного моніторингу. І якщо виявлять радіацію – то вивозитимуть на спеціальний полігон державної компанії «Радон», яка займається зберіганням радіоактивних відходів, це Причорнобильська зона.
Постачальник обладнання і технології - компанія Шлюмберже.

Довідка:
Шлюмберже – крупна світова нафтосервісна компанія-постачальник технологій для комплексної оцінки пласта, будівництва свердловин, управління видобуванням і переробкою вуглеводнів. Працює у 85 країнах. Має штаб-квартири у Парижі, Хьюстоні, Лондоні, Гаазі.

Євген Палєнка запевняє, що всі українські експертизи відходів будуть зроблені і в УГВ спробують отримати сертифікати від Шлюмберже, які теж несуть відповідальність за їх якість і світовий стандарт.

На питання про те, скільки коштує утилізація 1 тони бурового шламу відповіді в УГВ не знайшли – мовляв, економіка цього процесу ще не напрацьована, бо залежить від багатьох факторів – переважно хімічного складу відходів, що будуть завозитись. Хоча послугами заводу, мабуть, могли б скористатись і інші видобувні та бурові компанії, які працюють поруч і не входять до складу УГВ.

На питання, чому завод не запустили раніше, ще у далекому 2005 році представники НАКу кажуть про «різні економічні і політичні причини», а не на камеру натякають про якісь «розпили» якихось 20 млн...
Після екскурсій з’являється можливість розпитати не тільки про завод, який насправді всім присутнім дуже сподобався, але й про подальшу стратегію державної компанії загалом.

Нам було цікаво, які висновки зроблені після провалу сумнозвісної Програми 20/20 і у якому напрямку рухатиметься УГВ. На фоні чуток про різке скорочення бурових робіт нас особливо цікавила доля іноземних підрядників, які заходили під Програму і добряче «понадкушували хліб» українських буровиків, в тому числі Укрбургазу.

Коло: Зараз у розпорядженні Укрбургазу 15 нових важких верстатів. Наскільки вони наразі завантажені? За скільки років вони окупляться?
Андрій Фаворов: За 25 років незалежності Укрбургаз недоотримував інвестицій, ми працювали на Уралмашах 60-70х років випуску, морально і фізично застарілих та небезпечних. Тому ми зробили цю інвестицію, вклали дуже великі кошти в оновлення флоту бурових верстатів, щоб вийти на кращі технології. Як каже дехто з наших колег «раніше ми працювали на «запорожцях», зараз – на космічних кораблях». Тож вчаться «бороздіть простори Вселенной». Ті свердловини, які старими верстатами бурили 3-3,5 роки, на нових – 4-6 місяців, це кардинальна зміна технологій, але це потребує часу, грошей і навчання. Треба визнавати, що будуть технологічні складнощі, перша свердловина на новому верстаті – найважча. Друга – уже легша. Третя, четверта підуть по накатаній. Ми вважаємо, що це правильна інвестиція. УГВ цього року виграла конкурси на 13 ліцензій, плюс 2 у партнерстві з канадською «Вермілліон», з якою є домовленість про те, що використовуватимемо наші верстати для розбурювання. У компанії з’явилось майбутнє. Системна проблема останніх 5 років УГВ – ми не могли отримати жодної нової ліцензії, особливо на Полтавщині. Де нам було розвиватись? Ми втратили 2 роки, за які ми могли зробити сейсміку, аналітику. Ми цей час наздоженемо, плануємо використати наші верстати на ті точки для буріння, які у нас є зараз, а через 2 роки, коли ми отримаємо якісну аналітику по результатам інтерпретації сейсмічних даних, всі верстати будуть задіяні для розбурювання тих площ, які ми купили у цьому році.

Коло: Ви плануєте скорочення фінансування і відповідно людей?
Андрій Фаворов: Нещодавно я на спостережній раді презентував стратегію розвитку УГВ на наступні 5 років, яка була одноголосно прийнята. Головний посил – ми повинні бути конкурентоздатними з точки зору собівартості видобування газу. Якщо сьогодні ситуація на світовому ринку така, що газ із США і Європи в Україні без НДС коштує 4500 – 5000 грн, то треба бути конкурентоздатними і уміти добувати газ на таких економічних умовах. Конкурентоздатність і економічний результат – пріоритет. Тому немає такої самоцілі – збільшити кількість видобутих кубів. Мета – економічна доцільність. Ми розробляємо план робіт на 3-5 років. Будь-які зміни всередині компанії виходячи з новозатвердженої стратегії будемо робити, враховуючи соціальний аспект. Ми нарешті цього року отримали ліцензії. Але не може бути «Буріте, Шура, бурітє», буріння заради буріння – це неправильно.
Почекаємо, коли газ буде 12 000, тоді ми його швидко і ефективно дістанемо з максимальним прибутком для нашого акціонера. А поки він дешевий, давайте навчимось, підготуємось, зробимо аналітику.

Коло: Хто його буде діставати? Укрбургаз чи Іноземці?
Андрій Фаворов: Кожен акціонер буде від нас вимагати, щоб ми працювали економічно раціонально і ефективно. Якщо Укрбургаз зможе це зробити так, то ми виберемо його з-поміж інших.

Коло: А якщо він не може?
Андрій Фаворов: Якщо не може, наприклад, робити такі складні технології як бокові стволи, похило-скероване буріння – ми цього раніше не робили, то будемо залучати зовнішніх підрядників по 2 причинах: щоб збільшити видобування газу завдяки їх технологіям і щоб у них повчитись. Я хочу, щоб наша команда уміла робити все те, що роблять їх міжнародні конкуренти. Наше завдання як керівництва – зробити так, щоб наші співробітники були конкурентоздатними.
Але для того щоб бурити, треба нові ліцензії. Полтавська вельмишановна облрада не надала нам жодної і тому немає де бурити. І це наслідок їх рішень, що ми не маємо фронту робіт.

Коло: Отже, на сьогодні є нові верстати, є іноземні підрядники, але немає де бурити.
Андрій Фаворов: Так. 75 % наших ключових родовищ виснажені на понад 80 %. Вижатий лимон. Ми можемо далі тисками і руками пробувати вижати звідти більше. Але у якийсь момент це втрачає раціональний сенс. І треба прийняти, що на деяких з наших родовищ уже немає сенсу бурити. Треба ті свердловини, які були пробурені 30-40 років тому, ефективно використати, але буріння на них не дасть вихлопу у збільшенню видобутку. Тепер, коли зараз з’явились ділянки – треба з розумом до цього підійти. Коли буріння на складних або недоцільних напрямках буває надто дорогим – нащо його робити. Робити тільки те, що максимально гарантує економічний результат. Свердловина нам буде коштувати 10 млн доларів, ми пробуримо її, а вона суха – ми закопали гроші.

Коло: А може краще приватизувати компанію і хай приватні власники вже ризикують, а не держава?
Андрій Фаворов: Це інше питання. Полюбому, приватний чи державний власник – у всіх є бажання зробити економічно вигідну інвестицію у буріння у нові свердловини. Про приватизацію – це не до нас питання, а до представників власника – Верховної ради і Кабміну. Яке рішення вони приймуть, а наш обов’язок – бути готовим. З міжнародними стандартами, якісною управлінською командою, якісним управлінням рішеннями, міжнародними стандартами техніки безпеки. Якщо таке рішення буде прийнято по групі компаній НАК Нафтогаз, ми відповідатимемо усім міжнародним стандартам, щоб це можливо було здійснити.

Після цієї стислої бесіди склалось стійке враження, що найновішим топам УГВ треба «день простояти та ніч протриматись». Ними обрана така собі антикризова модель різкого скорочення витрат, щоб утримати деякий час державну «махіну» на плаву. Бо там, «нагорі» немає ніякого розуміння, що ж робити насправді з цим «чемоданом без ручки» під назвою УГВ. Чи допоможе ця зупинка-перекур прийняти більш ефективні державні рішення щодо долі Укргазвидобування покажуть перші призначення в новий Уряд цієї осені. Чекати вже не можна. Зима близько. 

Автор: Тетяна Цирульник

Бізнес 15 серпня 2019, 09:00

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції