Енергонезалежність – погляд із глибинки

12 липня, 18:20   0

У той час як із 2014 року світові видобувні компанії фактично припинили інвестування у розробку нафти і газу через падіння цін на нафту, в Україні все відбулось з точністю до навпаки. «Партія і уряд» поставили державній монополії НАК «Нафтогаз» завдання – розібратися з Росією та здобути від неї енергонезалежність. Під цією зіркою і відбувається нафтогазовий бум з епіцентром у Полтаві.

Станом на початок 2017 року в Європі задіяно близько 90 бурових верстатів. Тоді як в Україні, яка поки що не потрапляє у статистичні європейські реєстри, понад 80 важких та 30 легких бурових установок у роботі.

Початок


До керівництва НАК «Нафтогаз» та її основної дочірньої компанії – ПАТ «Укргазвидобування» (далі по тексту – УГВ) було призначено нову молоду команду з американсько-європейською освітою. Ця команда на чолі з Андрієм Коболєвим та Олегом Прохоренком із перших днів почала рвати шаблони. Із найвідоміших – це зарплата топ-менеджменту та розірвання договорів про спільну діяльність (СД). Ці та інші дії викликали шквал обурень, протистоянь, критики, підтримки та інших рефлексій не тільки від фахівців, а й від громадськості. Але, однозначно, УГВ стали постійними ньюсмейкерами у державних та місцевих ЗМІ. Нарешті не тільки дотичні, але й пересічні громадяни почали дізнаватись, як функціонувала галузь, хто з олігархів знімав вершки, а кому діставались «корінці», і взагалі, як «освоювались» державні кошти в процесі благородної справи – добування газу для громадян України.
Усі пам’ятають справу екс-нардепа Олександра Оніщенка, власника красунь і коней, який виявився головним продавцем державного газу та отримувачем безстрокового багатомільярдного податкового кредиту від Романа Насірова, котрий нині перебуває під вартою. Обидва фігуранти стали найвідомішими, але не єдиними жертвами репресивної політики УГВ і «Нафтогазу». Із менш відомих – це люди Миколи Мартиненка, однопартійця полтавського губернатора Валерія Головка, які керували УГВ одразу після Революції гідності й наразі звинувачуються у корупції.
Але покарання винних не було і не є основним завданням діяльності нової команди. Схоже на те, що на них покладена експериментальна місія – показати на прикладі «Нафтогазу», що зміни у державі можливі. У кращий чи гірший бік – життя покаже. Але те, що з їх приходом все круто змінилось, – це факт.

КЛІЄНТ СКОРІШЕ ЖИВИЙ...


Донедавна всі були упевнені що НАК «Нафтогаз» із мільярдними збитками – це нежиттєздатний організм, який використовують для перекачування державних грошей у кишені фірташів, кацуб, мартиненків, онищенків та, зрештою, російського «Газпрому». При «проФФесіоналах» НАК «Нафтогаз» існував тільки завдяки щомісячним вливаннням під виглядом збільшення уставного фонду або банківських кредитів. Ці гроші давались переважно для закупівлі російського газу за контрактом української газової королеви. Куплений дорогий російський газ змішувався з українським і продавався втричі дешевше населенню, що формувало потужне підґрунтя народної любові до Партії регіонів.
Таким чином, один із найприбутковіших видів господарської діяльності – видобування та реалізація вуглеводнів – за правління попередників приносив державі шалені збитки, а «смотрящим» за ним – шалені надприбутки. Змінити цей статус кво мало кому уявлялось можливим. Надто вже були потужні гравці з особистими інтересами.
Те, що сталось за останні півтора року, можна назвати ще однією революцією – в окремо взятій галузі.

Про перемоги (оптимістично)


1. НАК «Нафтогаз» та УГВ стали прибутковими організаціями.



2. Не імпортовано жодного кубометра газу напряму з Росії.


3. Міжнародний Трибунал переглянув кабальні газові контракти з Росією, змінено формулу ціноутворення, яку диктував російський «Газпром» за принципом «бери або плати» – Україна відбила претензію «Газпрому» на понад 44 млрд доларів.
4. Впроваджено систему закупок ProZorro, що кратно зменшило корупцію в компаніях.

5. Почала реалізовуватись амбітна «Програма 20/20» щодо збільшення власного видобутку газу, що спричинило небувалу за часів незалежної України активність на внутрішньому нафтогазосервісному ринку.

Це основні з небагатьох проміжних перемог, які на рахунку реформаторів НАК «Нафтогазу». Їх не можна не визнавати, як би кому цього не хотілось. За дуже короткий термін докорінно змінено систему функціонування державного монополіста. Зроблено неможливе – з дійної корови для купки «смотрящих» НАК «Нафтогаз» в особі УГВ перетворився у локомотив реформ. Він втягнув у цей процес не тільки українських виробників, але й іноземні компанії. Запити, які він озвучив, за масштабами значно перевищили можливості українського ринку. У Полтавську та Харківську області ринувся потік іноземних підрядників, виробників обладнання, надавачів послуг та навіть гастарбайтерів-буровиків. Про це мало говорять, але тепер не тільки українці їдуть у Польщу, але й поляки їдуть до нас працювати.

Польська бурова компанія Exalo виграла 5 лотів тендеру на проведення бурових робіт для УГВ на буріння 30 свердловин на загальну суму 3,3 млрд грн
Китайська Xinjiang Beiken 4 лоти (24 свердловини) – 1,9 млрд грн
Хорватська Сrosco – 2 лоти( 12 свердловин) – 1,6 млрд грн
Українська ТОВ «Спецмехсервіс» – 1лот (6 свердловин) – 0,4 млрд грн


Від минулого року на Полтавщині та Харківщині працюють 2 флоти по проведенню ГРП (гідророзривів пластів) з Румунії та Білорусі. До підготовчих робіт залучено не тільки власні потужності УГВ, але і незалежні приватні українські компанії по капітальному ремонту свердловин (КРС). До кінця поточного року УГВ обіцяє закінчити ті, що тривають, та провести ще ряд тендерів на закупівлю послуг по бурінню, КРС та десятків супутніх сервісів. Такого намагання співпрацювати з приватним сектором на ринкових умовах раніше не можна було навіть уявити.
Що найдивніше, і це не інсайд, а визнаний факт, підрядники і постачальники не платять відкатів та хабарів! Вони б і не проти, бо звикли, але просто нікому. З алгоритму отримання підряду або замовлення виключено виконавців, які все «рішають».
Отже, отримавши від Кабміну індульгенцію на витрачання близько 100 млрд грн, жменька 30-річних ентузіастів почала розкручувати заржавілий механізм, набираючи хід…

Про зради (критично)


Така оптимістична картинка вимальовується, якщо стежити за подіями ззовні:
– читати звіти УГВ на сайті та у соцмережах,
– ходити на прес-конференції Прохоренка і Коболєва,
– дивитись сюжети на телеканалі «Україна» із циклу «Газ є!»
Бо чого-чого, а піару про діяльність НАК «Нафтогаз» та УГВ вистачає. Його так багато, що здається, ніби вся їхня діяльність зводиться до піару.
Але українець звик ставитись з недовірою до того, що розказують у телевізорі, особливо, якщо все дуже гладенько.
Виникає багато запитань, основне з яких:
– Яка головна мета всього цього дійства?
Офіційна відповідь:
– Зробити Україну енергонезалежною.
У перекладі це означає: видобувати і споживати рівну кількість газу. Це дозволить не імпортувати блакитне паливо з-за кордону. Золотий баланс, на думку пана Прохоренка, має зупинитися на цифрі 27 млрд куб м на рік. Раджу всім запам’ятати цю цифру, бо саме вона має принести в наші оселі вічне тепло і солодке усвідомлення самодостатності.




Нас запевняють, що споживання газу в 2020 році мусить обов’язко знизитись за рахунок сонячної, вітрової, дров’яної та інших альтернатив! Ну і, звісно, енергозбереження, як без нього (хоча одноіменну корупційну інспекцію ліквідували ще при Януковичу).

Не знаю, чи врахували стратеги можливий ріст економіки, що зазвичай викликає і ріст споживання еноргоносіїв, але, наприклад, у Німеччині в розрахунки закладається щорічний ріст споживання газу. Особливо на фоні останніх світових трендів – зменшення використання ядерної енергії.

Інша складова енергонезалежності – збільшення власного видобутку до тих самих 27 млрд м куб. Частка УГВ у цьому мега-плані – 20 млрд на рік (ще 7 млрд м куб має бути за рахунок приватних видобувних компаній) за графіком, що наведено вище.



Тобто УГВ умовно розбила власний видобуток на 4 складові і розрахувала кожну з них у цифрах до 2020 року:
1) видобуток з існуючої ресурсної бази – це підвищення видобутку на існуючих родовищах за рахунок впровадження нових технологій (сучасне буріння, ГРП, колтюбінг, бокові стволи тощо ) – 12,5 % загального видобутку у 2020 році;
2) нарощена ресурсна база – отримання продукції на нових ліцензійних ділянках – 24,5 %;
3) газ щільних колекторів – впровадження робіт та видобуток з нетрадиційних покладів (в т. ч. так званий сланцевий газ) – 14,5 %;
4) база (наявні технології) – традиційний видобуток, який має тенденцію до падіння (якщо нічого нового не впроваджувати) – 48,5% від показників 2020 року.


Не станемо торкатися вартості програми 20/20, бо її справжні розміри наразі не відомі. Відомо тільки, що в початковому вигляді подавалась цифра капітальних вкладень у 7 млрд доларів, але щоб не лякати народ, було затверджено начебто 4 млрд доларів. А 4 млрд доларів – це майже 15 % державного бюджету України. Але нас більше цікавила думка експертів про реальність досягнення бажаних показників.

По-перше, всі в один голос виключили зі списку пункт 3 – нетрадиційні джерела, в т.ч. сланцевий газ. На нього кілька років тому робили ставку сусіди-поляки і наш знаменитий втікач Едуард Ставицький, екс-міністр енергетики. Але ні в Польші, ні в нас існування сланцевого газу так і не було доведено. Shell та Shevron, яких Едуард Ставицький розкрутив на цю модну тему, спіймали облизня та пішли з України, кинувши навіть такий ласий шматок, як Юзівська площа (її територія становить майже 8 тис км кв) – безпрецедентне ноу-хау тодішньої геологічної служби у сфері дерибану державних надр!
Чому УГВ знову робить ставку на нетрадиційні джерела газу – незрозуміло, тому 2,9 млрд видобутку на рік з 20 млрд запланованих експерти ставлять під велике питання.
Що не викликає сумнівів, так це те, що якщо нічого не бурити, не розвідувати і не ремонтувати, то базовий видобуток падатиме шаленими темпами.
Тому природне падіння на 30% від нинішнього рівня 14,5 до 9,7 млрд м куб у пункті 4 має досить реалістичний вигляд.
Але найбільш грунтовно хотілося б розібрати перші два пункти – впровадження нових технологій і отримання нових ділянок. Саме від їхньої реалізації залежатиме успіх або провал програми 20/20.

Нові технології


ГІДРОРОЗРИВ ПЛАСТА

На початку року УГВ відзвітувала про проведення близько 70 із запланованих 100 ГРП силами залучених іноземних флотів. І от нещодавно на конференції у Львові пролунало від куратора цього напрямку Юрія Нагорняка, що кількість свердловин, які за параметрами підходять під ГРП, виявилась значно нижчою, ніж очікувалося. Після нетривалої активності флоти наразі часто простоюють із різних причин, головна з яких – відсутність підготовлених обсягів робіт.
Незважаючи на демонстрацію відкритості, відомостей, на яких конкретно свердловинах було зроблено ГРП, який дебіт був до і став після операції, яка прибавка від ГРП у загальному видобутку – немає.

КАПІТАЛЬНИЙ РЕМОНТ СВЕРДЛОВИН

Колишні працівники УГВ, люстровані новою командою, стверджують, що програма капремонту свердловин була свого часу виконана в більшості в рамках тих самих опальних спільних діяльностей (СД). Одна з найвідоміших – це СД з ТОВ «Карпатигаз». У СД було передано старанно відібраний фонд свердловин, які достатньо рентабельно ремонтувались за рахунок інвестора. Ті свердловини, які фахівці ТОВ «Карпатигаз» не взяли в роботу через великі витрати і ризики, УГВ наразі включило у свою програму. Це переважно надскладні ремонти, які погано піддаються прогнозуванню щодо вартості й термінів. Тому компанії, що виграли лот на ремонт, наприклад, трьох свердловин загальною вартістю «Ікс» грн, вибирають весь «Ікс» на одній свердловині, бо роботи затягуються через складні умови, а договір передбачає подобову оплату з боку УГВ…
Все йде до того, що від запланованої кількості свердловин реально буде відремонтована і дасть газ від сили третина…

НАДСУЧАСНЕ БУРІННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ТОП-ДРАЙВУ

У листопаді 2016 року УГВ оголосило найбільший за часів незалежності України тендер на буріння 90 свердловин, розділених умовно на 15 лотів. Загальна вартість – 500 млн доларів.
Незважаючи на широкий резонанс і велику кількість охочих, реальність така, що на сьогодні тендер і досі триває! 8 місяців! Акцептовано 12 із 15 лотів, але початок робіт щоразу переноситься.
Дещо виправдовує таку довготривалість те, що досвіду в організації подібних робіт УГВ ще немає. Адже наразі планується запровадити світовий досвід – замість одного генпідрядника залучати до буріння однієї свердловини багато сервісних компаній, у тому числі й світових лідерів. Такий підхід уже давно використовують приватні добувні компанії, що дозволило скоротити терміни буріння в 2–3 рази. Ідея дуже правильна, але її реалізація потребує абсолютно нових підходів, виконавців і, найголовніше, часу. А зволікання і невиправдані очікування – головні вороги програми 20/20. Через те, що іноземне буріння, яке так оптимістично анонсували останній рік, так і не стартувало, план-графік зростання добутку принаймні за 2017 рік опинився під загрозою.

Отже, впровадження сучасних технологій потребує не тільки грошей, яких у УГВ, як фантиків, але й багато інших складових, одна з найголовніших – час. Як кажуть британці чи китайці, дев’ять жінок не народять дитину за 1 місяць… Хід реалізації першого пункту програми 20/20 настільки непереконливий, що УГВ припинило про нього згадувати. Хоча саме тотальне збільшення обсягів буріння і ремонтів – основне джерело нарощування видобутку.

НОВІ ПЛОЩІ


Із новими площами теж не все гаразд. І якщо на західній Україні УГВ ще вдається знаходити спільну мову з обласними радами і отримувати без аукціону стільки площ, скільки їм заманеться, то на сході, де запаси значно більші, УГВ увійшло в тривалий клінч з обласним керівництвом.
Полтавська обласна рада від початку демонструвала принциповість у питаннях надання погоджень, мотивуючи це пошуками максимального зиску для громади і навіть долучилась до прийняття прогресивного закону 3038. Цей закон мав би додати до місцевих бюджетів близько 1 млрд грн. Дії облради мали досить логічний вигляд, допоки не стався ганебний випадок із видачею поки що єдиного за 2 роки спецдозволу ТОВ «АРКОНА ГАЗ-ЕНЕРГІЯ», яка сплатила аж 800 тис за так званим соціальним договором…


«ХАУ-НОУ» ВІД ПОЛТАВСЬКАОЇ ОБЛРАДИ ТА ЧОМУ ВОНА НЕ ДАЄ УГВ


Основна претензія до УГВ у Олександра Біленького, голови полтавської обласної ради, у тому, що надрокористувачі мало платять відшкодувань на так званий розвиток громад. При цьому він не аргументує, на підставі якого закону видобувні компанії мають це робити.
Бо якщо закон 3038 владнав ситуацію щодо тих родовищ, де уже йде видобуток, то питання з погодженням на нові ділянки, яке найбільше зараз цікавить УГВ, залишається в підвішеному стані.
Доходить до того, що облрада навіть почала нараховути свою плату за видачу нових погоджень за принципом «стільки-то гривень за квадратний кілометр» у вигляді «соціального договору».

Олександр Біленький, голова обласної ради

За скандально отримане Свистунківсько – Червонолуцьке родовище загальною площею майже 100 км кв, фірма «Аркона Газ-Енергія» сплатила аж по 8 тис грн за км кв!!!


Як кажуть в Україні, пливли-пливли і на березі…. Ця подія обурила всіх учасників ринку, особливо голову УГВ, який побачив у цьому «заноси, розпили, хабарі», і з ним важко не погодитись.
Демократичний світ уже давно розв’язав цю проблему:
всі претенденти – на аукціон, гроші – в бюджет тої громади, де розташована ділянка, а громада разом із геологічною службою контролює надрокористувача. У разі невиконання ним ліцензійної угоди - «нафіг з пляжу».
Бо, як не крути, збільшення прав об’єднаних територіальних громад (ОТГ) змушує рахуватися усіх учасників процесу з позицією місцевого населення. Це очевидні речі, але галузь настільки «затінізована», що прозорі правила натикаються на опір згори донизу.
Тому незрозуміло, на якій підставі УГВ розраховує на те, що вони мають переважне право на отримання тих чи інших спецдозволів. Віднедавна вони втратили право отримувати дозволи без аукціону, а виходити на аукціон не дозволяє закон про державні закупівлі. Принаймні в Полтавській області їх бажання нарощувати активи наразі безперспективні.

Віднедавна досить несподівано до обласного депутатського корпусу в знущаннях над УГВ долучився і призначенець Президента – Валерій Головко, очільник обласної адміністрації. Можливо, мститься за опального товариша Миколу Мартиненка, а може, і сам змінив думку, але на нараді, присвяченій проблемам видобувної галузі, він доволі агресивно заявив:

– Я завжди був лобістом державних компаній, але дещо змінилось у моєму ставленні до УГВ. Я тільки за, щоб зростали прибутки компанії, але та шкода, яку наносить УГВ на Полтавщині, мене вражає, – заявив Валерій Головко.

Екс-лобіст Валерій Головко, голова облдержадміністрації

Крім того, продуктивність тих ділянок, які поки що безпроблемно дає Харківська область та Західна Україна, потрібно ще довести, адже розвідка і пошуки газу в Україні, зокрема на сході країни, проводяться уже понад 60 років. У ці роботи СРСР вклав величезні кошти, бо український газ забезпечував потребу Радянського Союзу аж до відкриття родовищ Західного Сибіру та Середньої Азії. Тому всі потужні, середні, дрібні і дуже дрібні родовища вже відкрито і освоєно. Те, що залишилось, як стверджують геологи, як макові зернятка, які не тільки важко розвідати, але й невигідно експлуатувати. Тому оптимізм з приводу нових грандіозних відкриттів більше схожий на «шкіру невбитого ведмедя»
Як бачимо, досягнення балансу навколо цифри 27 виглядає дуже примарним не тільки щодо споживання, а й щодо видобутку.

Міф про енергонезалежність


Отже, користуючись шпигунською термінологією, енергонезалежність – це лише красива легенда. Красива, продумана, але – легенда в кращих традиціях масової пропаганди.
Краса ідеї в тому, що кожен, хто сумнівається або критикує її, виступає проти енергонезалежності держави!

Так яку ж справжню місію прикриває міф про енергонезалежність? Ризикую потрапити до цього чорного списку, але риторика про енергонезалежність має єдину мету – розкрутити державним коштом грандіозний бізнес-проект під назвою «Головна Видобувна Компанія України».
Віддаючи належне професійності менеджменту цього проекту, вимушені констатувати, що все, що відбувається, доволі цинічно. Цинічно, бо подальша доля цього бізнес -проекту досі невідома його головному акціонеру – народу України.

Олег Прохоренко та Андрій Коболєв на пресконференції у Полтаві відповіли на питання про можливу приватизацію УГВ

– В Україні найбільша кількість підприємств у державній власності – їх близько 3800. У Польші – 300, у Швеції – близько 20. Держава повинна визначити для себе стратегічні інтереси і вирішити, чим володіти, а чим – ні, – сказав Олег Прохоренко на пресконференції у Полтаві наприкінці травня. – У певних секторах економіки держава має інтерес, але їх не може бути 3800. Приватизація УГВ – питання стратегічного характеру. Думаю, у найближчі 5 років видобуток газу буде залишатись стратегічним сектором для економіки України. І коли Україна повністю буде забезпечена газом власного добутку, тоді може виникнути раціональне запитання, чи треба державі бути власником цієї галузі економіки. Приватизація – це можлива стратегічна перспектива. А зараз наша робота як менежерів – максимізувати цінність компанії. Та робота, яку ми робимо з НАК «Нафтогаз», дозволила уже на кілька мільярдів доларів підняти капіталізацію компанії. Робимо усе, щоб у перспективі 2–3 років бути готовими, якщо з’явиться таке стратегічне рішення.

Де ж правда, брате?

Таким чином, стратегічне рішення, про яке каже пан Прохоренко, досі не прийняте. Рішення про вливання в компанію мільярдів державних коштів – прийняте, а що після цього з нею робити – ще не вирішили?
Дозволю собі сформулювати кілька майже риторичних запитань, які змусять хоча б підійти до обговорення цього стратегічного рішення.


1.Чи є приклад демократичної країни з ринковою економікою і запасами вуглеводнів, де мирно співіснує державна видобувна монополія і приватні видобувники?

Примітка. Приклад російського «Газпрому» – яскрава ілюстрація тоталітарної країни, де приватний видобувний сектор або знищений, або під владним контролем.

2. Яка мета подальшого існування державної компанії, що не забезпечує «народної ціни на газ», значно відстає у оснащенні та ефективності від приватних видобувних компаній?
Примітка. Крім основної діяльності, УГВ обтяжене соціальним навантаженням, маючи на утриманні цілі міста у кращих традиціях Радянського Союзу.

3. Чи хтось вірить у те, що використання державних коштів у державній компанії проходить ефективно?
Примітка. Коли відбуваються крадіжки у приватних компаніях, це проблема тільки власників компаній. А коли це відбувається у державній компанії, то крадуть у кожного з нас.

4. Чи не краще припинити монопольний «безпрєдєл» облгазів і довести до людей їх право купувати газ у будь-якого продавця за значно нижчими конкурентними цінами, адже газ – то є звичайний товар, а Україна зобов’язалась виконувати європейські правила енергоринку.
Примітка. Не встигла Європа відкрити Україні безвіз, як уже лунають меседжі про його припинення у разі зупинки реформ у країні, які задекларовані, але з різних причин буксують.

5. Чи не варто визнати, що запаси природного газу у наших надрах не безмежні і тимчасовий ріст видобутку за будь-яку ціну тільки наблизить їх до повного виснаження?
Примітка. Якщо вже говорити про потреби країни у природному газі, то необхідно чітко розділяти потреби населення і потреби промисловості. Бо на потреби населення, у т. ч. тепловиків, достатньо і нинішнього рівня видобутку, а промисловість здатна сама купляти газ, у т. ч. і за кордоном. Тим більше хіміки Фірташа і металурги Ахмєтова давно і успішно це роблять.


6. Чи не пора чесно визнати, що тільки прозора приватизація УГВ як видобувної компанії припинить кулуарну і брудну боротьбу за контроль над нею?
Примітка. Звісно, добре продуману, за хороші гроші і без «російського сліду», бо ті здатні купити, аби просто знищити.

Гадаю, кожен може продовжити цей список питань до тих, хто призначений сьогодні народом приймати важливі рішення в країні. Дуже хотілось би бути почутими, тим паче нинішні очільники, на відміну від попередників, демонструють значно більшу ринковість і відкритість. Те, що вже зроблено ними, має отримати логічне продовження на шляху реформування нафтогазової галузі.
Справжня енергонезалежність настане тоді, коли держава припинить політизувати газове питання і створить конкурентне ринкове середовище з рівними правами для усіх учасників процесу. Тоді гарантовано отримаємо і ріст видобутку, і ріст економіки, але це вже нікого не цікавитиме, бо коли все добре, то люди енергонезалежністю не переймаються.

P.s. Коли стаття вже готувалась до публікації в УГВ та іноземних підрядників, які виграли тендери ProZorro, пройшла хвиля обшуків. Чергове підтвердження того, що боротьба за контроль за найбільшим в Україні державним підприємством триває…



Автор: Тетяна Цирульник

Бізнес 12 липня, 18:20

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції