Як святкували та що готували на Василя та Маланки – українські традиції й обряди

Як святкували та що готували на Василя та Маланки – українські традиції й обряди
13 січня 2017, 10:40   0
Фото - особистий архів Олени Щербань

Свято Василя та Маланки, яке відзначають 13 та 14 січня, має дуже давні корені. Традиції, пов’язані з цими днями, надзвичайно цікаві та веселі, та, на жаль, мало з них збереглося до цього часу. Олена Щербань, етнолог,  провідний популяризатор українських традицій Полтавщини, Харківщини та Сумщини, ексклюзивно для «Коло» розповіла про три основні моменти святкування: страви, обряди та ворожіння. 

Що готували?

 –  На Василя і Маланки, що святкується 13-го січня, накривали стіл якомога щедріше.  Піст уже закінчився, тож можна було готувати м’ясні страви. А оскільки українці – народ, який любить попоїсти, накривалися столи так рясно, як тільки могла дозволити собі родина. Бо Щедрий вечір – свято, спеціально призначене приваблювати добробут. І чим скупіші  будуть наїдки, тим гірше житиме сім’я у прийдешньому році, – ділиться Олена Щербань.

Обов’язковою стравою на Маланки була кутя та узвар. Узагалі, її готують тричі: на Святвечір, на Маланки і на голодний Святвечір на Водохреща. Обов’язково на стіл ставили борщ, і він мав бути з м’ясом, а не пісний, як на Різдво. Заможні родини запікали порося, аби показати свій достаток. Усі родини, незалежно від статків, готували пшоняну та гречану каші.

Фото з особистого архіву Олени Щербань

Також мали бути вареники з різноманітними начинками. Могли бути з м’ясом, сиром, навіть із гречкою. Дівчата навіть жартували, вкладаючи в начинку свої каблучки чи зовсім дивні продукти, а потім пригощали ними гостей. Це було смішно та дарувало всім веселий настрій. Окрім таких вареників, мали бути і з маком. Дівчата на виданні вірили, що саме такою начинкою вони причарують до себе хлопців, котрим дадуть з’їсти вареники.  Також варениками пригощали щедрівників – хлопчиків і дівчаток різного віку. Коли господині ліпили вареники, то вкладали певний сенс у те, яку начинку додати. Наприклад, вареники з сиром, котрими пригощали щедрівників, робили «корів ласкавими».

Фото - multivarenie.ru

На Харківщині, окрім вищеперерахованих страв, готувалися свинячі кишки. Для цього бралися товсті кишки, котрі начинялися різноманітними стравами: це могла бути вже зготована пшоняна  каша, шкварки, морква, капуста або все водночас. Залежало від статків родини.

На столі мала бути ще й кров’янка – ковбаса, начинена кров’ю і салом. Традиція ставити цю страву прийшла ще з часів Київської Русі.

Окреме місце на столі займали обрядові хліби – один – Маланка, другий – Василь. До речі, на Різдво також мали бути спечені дві святкові паляниці.

Якщо родина була багата, то господиня готувала ще й пироги. Бідні дозволяли собі таку розкіш лише на Різдво.

Святкова кухня Західної та Східної України

 ­– Якщо порівняти кухню Західної України та Східної, можна помітити безліч відмінностей.

У Щедрий вечір на столах у Західній Україні також була кутя, вареники, проте не ставили ніколи борщу. Зараз на столах у Західній Україні можна побачити банош та бограч.  Та і вареники тамтешні господині ліпили з тіста, схожого на те, з якого на Лівобережжі роблять пельмені. Навіть яйця туди не додають. Наші ж вареники на пару для Західної України були б як варені пироги, – каже етнолог.

Відрізнялась і начинка, причому навіть у техніці приготування. Якщо на Полтавщині картоплю спершу варили (та і зараз так роблять), то на Правобережжі використовували сиру.

На Маланки та Василя у західноукраїнських родинах також мав бути хліб. Проте він не такий пухкий та великий, як пекли на Наддніпрянщині. Це зумовлено кількома факторами: невисокими  пічками, що були у хатах на Західній Україні, низьким посудом та різними сортами пшениці.

Фото - prozahid.com

Як святкували?

Про обряди етнолог Олена Щербань розповідає з усмішкою та натхненням:

– Маланки та Василя – пишні свята, тож годилося веселитися, наїдатися досхочу, аби потім увесь рік провести радісно, з усмішкою та в достатку.

Головним дійством на Щедрий вечір вважалося щедрування. То був особливий процес та дуже прибутковий. За віруваннями, чим краще обдаруєш щедрувальників, тим багатшою буде твоя родина. Тож щедрувати ходили з радістю, і не менш радо такі гурти зустрічали господарі.

Готувалися до цього процесу також дуже відповідально. Спершу обирали одну дівчину та переодягали її у Василька, та одного хлопця, він, відповідно, був Маланкою. Вони мали зіграти ціле одруження. І тільки після того, як це сталося, йшли щедрувати. Проте це не єдиний обряд на Щедрий вечір, пов’язаний із весіллями. Готували у цей вечір до одруження ще й… піч. Її прикрашали, напередодні – білили. 13 січня заборонялося готувати в печі та спати на ній. Їй давали час, аби вона «відпочила», насипали зверху жита або вівса, щоби піч «погодувала своїх коней і поїхала в місто, аби справити своє весілля».

– Молодь, окрім Маланки та Василя, брала з собою щедрувати ще й Козу. Козою був юнак, одягнений у кожух, який вивертали вовною наверх. Вірили, що «наскільки кожух буде пухнастий, настільки родина буде багатою».

Фото - Ivona - bigmir)net

Козу зустрічали дуже радо, хоч вона мала постійно бешкетувати та скакати. Своїм зовнішнім виглядом вона мала лякати дітей, тож господині спершу довго не впускали її до хати, – розповідає дослідниця. –  Щедрівники, за традицією, мають припрошувати хазяїв впустити їхню Козу погрітися в сіни, бо та дуже змерзла. І лише коли діти починають теж просити, аби впустили, мати дозволяє Козі забігти всередину.

Бешкетливий юнак, одягнений у кожух, одразу біжить до печі з намірами її зіпсувати. Тоді родичі мають його зупинити, бо шкодити печі здавна вважалося страшним гріхом. Аби повністю Коза заспокоїлася, вона має щось украсти. Для цього дівчата на виданні лишали спеціально свої гарні речі на видноті, аби їх забрали. Вірили, що якщо Коза вкраде намисто, персні чи хустку (що лишили), то дівка буде заміжньою вже в цьому році. Якщо ні – то ще погуляє.

За Козою приходять співці-молодці, котрі вже представляють схоже на вертеп театралізоване дійство. Вони мають встрелити Козу, заспівати про неї щедрівочку. У даному випадку Коза символізує ниву. Тож, коли її встрелили, вона лишається лежати посеред хати. Це наче зима, що приспала лани і застелила ниву снігом. Але аби добре вродило, нива має бути живою та цвітучою. Тож заходять Цигани, Ведмідь, Журавель, намагаються Козу розбудити. І лише Лікар ставить її на ноги. Після цього знов розпочинаються веселощі, щедрувальники співають «Де Коза ходить, там жито родить» – усе завершується  побажаннями, бо «якщо Коза ожила, то й усе інше оживе з приходом весни». І тільки тоді щедрівників одаровують та садовлять за стіл – аби «кури сідали, аби свати сідали». І дуже почесно й поважно було, коли щедрівники з Козою, Маланкою та Василечком завітали саме у вашу хату.

Окрім щедрування, існували й інші обряди. Наприклад, мами просили своїх доньок «помикати мичку», з якої потім робили нитку і скручували її в клубок. Це мало зробити ягнят ще кучерявішими.

Як здавна посівали

До настання світанку мали прийти хлопці, аби посівати. Ніч здавна була певним таїнством, часом темних сил, тож посівання слугувало символом чогось світлого і доброго у цей період. Важливим моментом було вміння посівати. Зерно мали діставати з рукавички, у котру ще Миколай приносив діткам подарунки. Рукавиця вважалася своєрідним лоном, повним живого насіння. Ніколи не можна було посівати горохом – то на сльози, тільки житом, пшеницею чи вівсом.

Як ворожили?

Починали юні дівчата ворожити ще на Катерини (5 грудня). Ворожили також на Андрія (13 грудня), першого січня, на Різдво, на Щедрий вечір. Церква, звісно, цього всього не вітала, але й не забороняла.  Ворожили по-всякому: могли вийти надвір, аби рахувати зорі. Звичайно, точне число зір на небі  не назвеш, тож дівчата зупинялися на певній парній кількості і йшли хвастатись, що порахували всі.

Фото - korekta-vk.com

 – Також могли ходити до сусідів красти дрова з хліва чи комори. Потім поверталися з оберемком додому і рахували – якщо парна кількість, то дівчина вийде заміж. Дівчата вдавалися до хитрощів і вираховували стільки, скільки їм треба, – коментує провідний популяризатор українських традицій Полтавщини, Харківщини та Сумщини.

Рахували кілочки в тинах, примовляючи: «Вдівець–молодець». І на якому слові закінчиться тин, то і твоя доля.

Так як на покуті до сих пір, до Водохреща, стояв дідух, дівчата висмикували з нього колосок, а потім дивилися: якщо в руках опинялася пшениця, то ще рік дівувати, а якщо ячмінь – то вийдеш заміж. Можна було вихопити невеликий оберемок і перерахувати колоски. Якщо їх парна кількість, то це до весілля, і навпаки.

Аби визначити свою долю, дівчата клали в миски свої речі: нитки, каблучки, сережки, шматок хліба–і накривали хусткою. Потім та, що ворожила, зав’язувала собі очі і навмання витягувала щось із миски. І те, що потрапляло до рук, визначало долю.

Деякі дівчата зверталися до чорної магії: гадали на свічках, палили папір, але то не чисто українські ворожіння, які  були більш жартівливого характеру.

Але не треба забувати, що хлопці завжди знали про ці всі дівчачі справи. Оскільки в давні часи хати майже ніколи не пустували, то для ворожіння спеціально винаймали вечорничні хатки. Тож хлопці, знаючи, де збиралися ворожити, часто намагалися втрутитись у процес, налякати дівчат або пожартувати над їхнім ворожінням.

Українці – надзвичайно веселий народ зі своїми унікальними традиціями, які варто пам’ятати. Тим паче, деякі з них чудово впишуться і в повсякдення.

Згадайте, як полтавці святкували Різдво

Автор: Ярослава Фоніна

Дозвілля 13 січня 2017, 10:40

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції