На Полтавщині відбувся ковальський фестиваль. ФОТО

1. >
2. Дозвілля >
3. На Полтавщині відбувся ковальський фестиваль. ФОТО

Фото Ольги Матвієнко

На свято Преображення Господнього, 19 серпня, цьогоріч припав уже традиційний Український ковальський фестиваль ножових майстрів. Його вже вчетверте провели в Миргороді, у парковій зоні, на березі Хоролу.

Започаткував захід загиблий в АТО коваль Петро Федоряка. Його дружина Валентина продовжила починання чоловіка. Тепер на фестивалі вшановують і Петра Федоряку, і решту «небесних ковалів», які віддали своє життя за Україну в неоголошеній війні на Сході.

– Ми пишаємося традиціями, яких дотримуємося на нашому заході. А традиційними для нього є кування годинника. Кожного року ми присвячуємо його іншому воїнові-ковалю, який загинув на війні. Цьогоріч ми вшановуємо Сергія Рибченка з Нікополя, – розповідає організаторка фестивалю Валентина Федоряка.

Ковалі розпочали фестиваль ходою, пронісши таблички, на яких були зазначені міста-учасники. На чолі колони з синьо-жовтими знаменами пройшли дівчата з ансамблю мажореток Миргородського будинку культури, які пізніше розважили гостей танцювальним номером під акомпанемент духового оркестру імені Івана Шатравки.

Після Державного гімну присутні згадали імена загиблих на війні ковалів. Кращу долю для України намагалися викувати Федоряка Петро (село Трудолюб), Дьомін Андрій (Тернопільська область), Назаренко Дмитро (м. Кременчук), Козюбчик Андрій (м. Кривий Ріг), Рибченко Сергій (м. Нікополь), Матяш Григорій (м. Київ).

Міський голова Сергій Соломаха подякував учасникам фестивалю за три сонячні годинники, які виготовили для міста-курорту раніше.

Продемонструвати своє вміння та вироби до Миргорода приїхали 30 ковалів, четверо проводили майстер-класи. Умільці, у руках яких метал стає м’яким, як пластилін, були цього року з Миргорода, Полтави, Трудолюба, Горішніх Плавнів, Гоголевого, Києва, Токмака, Львова.

Протягом дня на фестивалі свої виступи відвідувачам дарували школа народного танцю «Променад» та ансамбль «Славяне».

Чи не найбільше людей біля себе зібрала локація, де виливали вироби. Воно й не дивно, адже цей процес видовищний та цікавий: і роздмухування міхами вогню в горнилі, і заливання металу в форму з землі схожі на якесь чаклування.

Полтавець Олег Пилипенко вже близько чотирьох років займається литвом. Каже, що опановував цей процес самостійно: читав книги, шукав інформацію в Інтернеті, спілкувався з людьми, які виливають із металу. Базові ж знання з ковальства отримав у кузні Петра Федоряки.

– Я займаюся литвом у землю. Це найдревніший і найдешевший спосіб литва у світі, який зберігся до наших днів. Щоб створити якусь річ, треба зняти з неї земляну форму, відтиск за допомогою землі, формомаси, глини. Потім безпосередньо в цю форму й заливається метал. Раніше люди виливали за такою методикою, що виріб одразу мав відполірований вигляд. Саме цього я й прагну, – говорить коваль. – Сьогодні ми виливали кельтські хрести, скандинавські обереги.

На фестивалі гаряче – не лише через спеку, а й біля вогню та розпеченого заліза. Втім загартовані ковалі, як і метал, із яким вони працюють, на це не зважають.

Традиційно когорта майстрів виготовляє для Миргорода сонячний годинник.

– Цьогорічний годинник більший за попередні. Його радіус – 1,2 метра, – говорить полтавський коваль Влад Вишневецький, який відповідає за проектування та виготовлення механізму. – Наш виріб буде лаконічний. У нього лише дві форми – квадрат та круг. Над годинником працюють близько десяти осіб. Уся наша робота – це частково експромт. Маю на увазі, що є задум, концепція. Але як це все виконувати на практиці, ми вирішуємо колегіальним шляхом із огляду на естетичний та практичний аспекти. Заздалегідь зробили заготовки безпосередньо для годинника, а цифри ми роздали людям, щоб вони були готові на сьогодні. Решта з учорашнього вечора робиться, проектується спільно.

Швидше за все, годинник прикрасить один із миргородських парків, бо, за словами коваля, орієнтувалися, щоб виріб за розміром був близький до паркової скульптури.

На фестивалі можна було не лише придбати ковані вироби, а й повправлятися в метанні ножа, стрільбі з лука. Для найменших працювала «Дитяча кузня», де малечі проводили майстер-класи з виготовлення підков тощо.

Традиційно заковували тут і весілля (один із старовинних слов’янських обрядів відродив Петро Федоряка – прим. авт).

Наприкінці дня відвідувачі змогли поторгуватися за вироби майстрів на благодійному аукціоні.

Доброчинну акцію ковалі проводять на кожному фестивалі. Спочатку збирали кошти школі, тепер усе йде на допомогу бійцям АТО, говорить Валентина Федоряка.

– Робиться це так: виготовляємо ножі на фестивалі «Трудолюб» (Це маленький фестиваль, який проходить з ініціативи його засновника – Петра Федоряки). Там майстри роблять ножі. Цього року виготовили їх близько тридцяти й на спеціальній тестувальній машині визначили кращі. Усі ножі з дамаської сталі. Тут вони й «одягаються»: для них роблять піхви, руків’я й виставляють на аукціон, – розповідає організаторка.

Крім того, цьогоріч на фестивалі вперше колективно методом горнового зварювання виготовляють сокиру. Тут зроблять для неї руків’я та піхви, і вона теж піде «з молотка».

– Зазвичай у цьому участь беруть люди, які заздалегідь виявили бажання проявити себе й дали згоду. Сьогодні ми виготовляємо сокиру, проводимо майстер-класи з прошивання вушка (отвору), зварювання тришарової сокири, витягування тришарового леза. Потім руків’я для неї зробимо. Зазвичай сокиру роблять троє осіб: два ковалі та людина, яка працює з деревом. Може бути четверо людей, якщо виготовляють ексклюзивні піхви зі шкіри, наприклад, – говорить коваль із Трудолюба Роман Марюта, який керує на фестивалі виготовленням сокири.

Куди підуть кошти з цьогорічного благодійного аукціону, організатори та учасники ще не визначилися.

– Минулого року до нас звернулася одна з волонтерських спільнот, яким ми додали грошей на реанімобіль, – каже коваль.

Фестиваль стає більш велелюдним. На заході додалося людей, порівняно з минулим роком. Відвідувачі прийшли і просто подивитися на ковані вироби, а деякі й ножі чи піхви для холодної зброї придбати.

Автор: Наталія Сіробаб