13:20
Перемогти рак: полтавець Микола Переверзов розповів про боротьбу з недугою
18 січня 2019, 12:40 0
Рік тому дитячий лікар-травматолог із Полтави Микола Переверзов дізнався про свій діагноз. Нині він вже працює другий місяць, позаду – місяці лікування від раку.
Аби врятувати лікаря, кошти збирали й полтавці, й мешканці з інших міст – всі, хто дізнався про діагноз та про те, що родина потребує підтримки.
Нагадаємо, онкозахворювання виявили при обстеженні, рак підкрався безболісно, ніщо не віщувало, що в Миколи Івановича тяжка недуга. Родина вирішила пройти обстеження, аби впевнитись, що все гаразд зі здоров’ям. Але результати виявились неочікуваними – аденокарценома. Четверта стадія.
Про це розповідала дружина Людмила Іванівна.
Друзі кинулись збирати кошти і звернулись до ЗМІ, адже лише на перший курс хіміотерапії потрібно 30 тисяч гривень. Далі – тисячі на лікування в столиці та на реабілітацію.
Нині за плечима Миколи Переверзова 25 курсів радіоопромінення, 9 хіміотерапій, 2 операції. Лікувався в Полтаві (хіміотерапія в онкодиспансері) та в Києві (інститут раку).
Миколі Переверзову 60 років, він працює в дитячій міській клінічній лікарні.
Про шлях боротьби та про себе розповів «Колу». Нині він усміхнений, жартує, не віриться, що кілька місяців тому цю людину намагалась ламати хвороба.
– По-перше я хочу щиро подякувати всім тим, хто мені допоміг. Повірте, без вас я б не зміг одужати, – починає Микола Іванович. – Багато людей відгукнулись на мою біду, це й лікарі, бо воно якось поміж людьми почало ширитись. ЗМІ допомогли розголосом. Мої колишні пацієнти, друзі, знайомі – та всі, інакше я не уявляю, як би було. Низький уклін полтавцям, а ще всьому гірськолижному товариству – я багато років їздив з дітьми на збори як лікар, сам катаюсь теж, і наше товариство дуже дружне – у цьому я переконався.
Микола Іванович говорить, що спочатку з тиждень таки був ступор: звикання до діагнозу, усвідомлення, що має онкологію. Таки було неочікувано, нічого не турбувало, почувався здоровою людиною, але вже не юний вік і тому перевірявся, а аналізи показали рак 4 стадії.
– Як, як таке може бути? – не міг втямити Микола Переверзов. – Я поїхав у Національний інститут раку в Київ. Стаж пухлини, за аналізами і за словами лікарів, 5-6 років. Сам не повірив, коли це почув. Був метастаз у печінці… Виявилось два в одному: пухлина в кишківнику та в передміхуровій залозі. Савельєв, Коротич – мої друзі, та що сказати – багато лікарів в онкодиспансері або вчились зі мною разом, або я їх добре знаю. Всі в один голос сказали: оперувати і чимшвидше. А старший Лукашенко, Володимир, сказав: «Поїдь у Київ, хай ще там глянуть». Там його син Андрій Володимирович – завідувач відділення малоінвазивної хірургії.
Столичні фахівці все перевірили, але на операцію не взяли. Діагноз підтвердився.
За словами Миколи Переверзова, сучасні методи лікування онкології 4 стадії передбачають потужну хіміотерапію з гамма-опроміненням.
– Це така гамма-гармата, яка локалізовано «стріляє» туди, куди потрібно, цілеспрямовано. І от цим я займався із січня до червня.
– Я оптиміст. Дружина була узагалі шокована, а я твердо вирішив, що буду лікуватись, слухатиму фахівців, а там вже як буде, – ділиться травматолог. Коли я почув, що моя проблема така, що піддається лікуванню, тим паче повірив у позитивний результат.
Отже, чоловік духом не падав і пообіцяв собі, що буде боротись.
Передовсім лікарі сказали, що треба схуднути, важив на той час 105 кг. Нині – 92 кіло.
– Хірургам простіше оперувати стрункішу людину, аніж повну, – пояснює лікар.
Фото Ніни КорольОбмежив себе у солодощах, без яких не міг жити
– Солодощі я дуже люблю, але як тут бути, якщо йдеться про здоров’я і життя? Тому фрукти , овочі, але без смаженого і солодкого, мінімум борошняних виробів. І це вже стало способом харчування. Я не ношу оці 12-13 кіло на собі, я зараз як метелик вже бігаю, на лижі стаю, – зауважує Переверзов.
20 червня, перед ювілеєм, Миколі Івановичу зробили першу операцію. І для лікарів, і для пацієнта вона була дуже важкою, тривала близько 8 годин.
Потім знову була хімія. Лікар говорить, що помітив: у чоловіків волосся не випадало, а жінки і діти після хіміотерапії та опромінення мусили голитись чи носити перуки, бо лисіли.
– Оскільки в Києві живе сестра, то я міг поїхати і пройти гамма-гармату, а потім повернутись до сестри додому, не перебувати постійно в лікарні.
Від опромінення під кінець лікування були вже опіки і страх унітазу. Анемія, слабкість...
– На літо припав найтяжчий період, організм був знесилений лікуванням. Я продовжував крапатись у Полтаві в онкодиспансері, приймати ліки, перед операцією три курси хімії. Схуд, стало легше, однак слабкість.
Микола Іванович багато читає, любить фантастику та новели в стилі Стефана Цвейга (це улюблений письменник). Якраз перед недугою купив електронну книгу, тож коли хворів, вона дуже виручала.
– У вересні нарешті друга операція, під час якої видалили метастаз у печінці, – ділиться Микола Переверзов. Перша операція була настільки тривалою і складною, що одразу провести і другу лікарі не могли, тому відкладали до вересня.
Після другого хірургічного втручання Микола Іванович провів у відділенні в Києві 6 діб, уже в Полтаві зняли шви. Потім ще було 2 курси хіміотерапії. У середині грудня Микола Переверзов прийшов лікувати маленьких пацієнтів – робити те, чим займався багато років.
– Групу інвалідності дали, звісно, це мене засмучувало, але колеги дуже підтримали, мовляв, ночами тобі можна працювати? Ну от, все нормально, – каже полтавець.
Однак донедавна у Миколи Івановича закрадалась думка іноді: а раптом десь щось лишилось і знову рецидив?
Нещодавно, у січні, лікар знову пройшов обстеження (спіральну комп’ютерну томографію), яке показало, що Переверзов одужав.
Ліки для хіміотерапії онкохворим надає держава, але цих запасів мало, тобто частину однак доводиться купувати, бо ж того, що виділяється на область на рік, може вистачити на півроку чи трохи довше. Тому, аби не допомога сторонніх людей, родина Переверзова не потягнула б вартісного лікування.
Що змінила хвороба
Недуга часто вносить корективи у життя. Тож Переверзов зважає на це, адже хоче залишатись здоровим, бадьорим, мати змогу працювати і відпочивати, мати час і сили для хобі. Він переглянув своє харчування, не вживає шкідливих продуктів, обмежив солодощі, підтримує вагу.
– Харчуюсь часто і малими порціями, нічого жирного стараюсь не їсти. Хоча іноді я таки можу чарку випити, лікар сказав, що зрідка можна. А коли ми лікувались у стаціонарі, то взагалі онкологи радили пити червоне вино.
Дуже важлива у такий час підтримка: телефон не замовкав – колеги, пацієнти, друзі всі піклувались хоч словом, але переважно і коштами. Цікавились, як справи, що дуже цінно. Допомагали в битві з раком найближчі – дружина та сестра, які були в тяжкі хвилини у лікарні з Миколою Івановичем.
Хобі Миколи Івановича – катання на лижах, гори теж дуже любить. За СРСР Переверзов був лікарем команди гірськолижників. Як тільки збори – його брали з собою, туди він їздив за рахунок відпусток. Це було 2 в 1, бо Микола Іванович горів гірськолижним спортом, як аматор катався. За цей рік ще не ставав на лижі, але планує.
А ще у вересні лікарі-чоловіки компанією ідуть у сплав: днів 10 активно відпочивають, готують їжу під зорями на свіжому повітрі, милуються краєвидами над Ворсклою чи Пслом, пливучи на байдарках.
Щорічний відпочинок із колегами. Переверзов – у червоній бандані– Я оптиміст по життю, Близнюки за гороскопом. Оптимізм мені допомагає у найтяжчі хвилини, вважаю.
Моя робота – творча
Переверзов 50 років живе в Полтаві, 38 років працює травматологом, спочатку у дорослій травматології, понад 30 років – у дитячій.
Про свою роботу розповідає, що скучив за нею, поки хворів.
– У нас, травматологів, робота творча. От поламала дитина руку, а ти складаєш, зробив свою роботу гарно, бачиш уже, як буде, – ділиться лікар. Не було нічого, а ти склав і є, або був «хлам», а ти зробив, як треба, і вже тішишся. У хірургів, приміром, значно ризикованіша робота, більший відсоток ускладнень, то не заживає, то ще щось. У ортопедів знаєте яка емблема? Дерево криве, підв’язане – тобто про корекцію, нашу роботу.
Зимою в Миколи Івановича затишшя у відділенні, а з квітня починається – удень Полтава везе весь час, а вночі – райони. Діти травмуються, бо виходять на вулицю, гасають, їздять, катаються на гойдалках.
Він не звик скаржитися на долю, життєлюб і працелюб, кожен день намагається нести добро людям і дихати на повні груди.
Тож і Миколі Івановичу, і його пацієнтам зичимо міцного здоров'я.
До теми: головний лікар онкодиспансеру Орест Вовк: що нового в лікуванні раку.
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь