Петро Ворона: політик, освітянин, військовий

07 грудня, 17:47   0

Нещодавно журналісти газети «Коло» поспілкувалися з громадським і політичним діячем, професором кафедри парламентаризму і політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України Петром Вороною.
Розмова склалася саме напередодні відзначення 25 річниці Збройних сил України, Дня волонтера, Дня місцевого самоврядування в Україні. Як ці дати, пов’язані з Петром Вороною, читайте в нашому матеріалі.

Більше 20 років роботи в освітній сфері

– Де і над чим зараз працюєте?
– На сьогодні я багато часу приділяю науковій діяльності. Завершив роботу над колективною монографією «Місцева влада в країнах пострадянського простору». Зараз я професор кафедри парламентаризму і політичного менеджменту Національної академії державного управління при президентові України. Входжу до двох спеціалізованих вчених рад по захисту докторських дисертацій у Дніпрі та Києві, як доктор наук за спеціальністю «Місцеве самоврядування». Таких докторів в країні до двадцяти осіб. Також, за сумісництвом, працюю в Полтавському державному педагогічному університеті (ПДПУ) ім. В.Г. Короленка.


– Як давно працюєте в освіті, де працювали до цього?
– Взагалі я ніколи не полишав викладацької роботи. У мене 12,5 років педагогічного стажу в школі та 10 років працюю у вищій школі.
Доводилося працювати і в Харківській приватній школі вчителем географії, з тренером з боротьби. Там навчалися учні, батьки яких займалися бізнесом на Барабашова. Серед них були діти різних національностей. У мене було дві групи по боротьбі самбо: для хлопців і для дівчат. То дівчата вражали своїми спортивними здібностями.
2006 рік.Працюючи заступником голови Полтавської обласної ради, займався виклвдацькою діяльністю у Харківському регіональному інституті державного управління за сумісництвом.
2007 рік. У Харкові я захистився і став кандидатом наук.
2010 рік. Я ініціював конкурс проектів територіальних громад. На сьогодні це мільйони гривень і десятки проектів для співфінансування, які пропонують всі райони Полтавщини. Тож доречним було створити спеціальність «Управління проектами» у при кафедрі педагогічної майстерності та менеджменту ПДПУ, де я викладаю уже 5 років.

2012 рік. Був деканом факультету економіки та менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, працював 5 років за сумісництвом доцентом кафедри управління персоналом та економіки праці. Із своїми студентами з туристичного клубу вишу «Геліос» проводили змагання, навіть здійснили 7-дневний похід у Кримські гори, подолавши вершину Роман Кош та інші вершини, відвідали Великий Кримський каньйон.


– Скільки наукових праць Ви написали до цього часу?
– На сьогоднішній день маю більше 300 наукових публікацій.
– Як вдавалося поєднувати дві роботи?
– Були відпустки. На вихідних їздив читати лекції у студентів заочного відділення. Коли приїжджав у Харків на якийсь захід, в якому брав участь, то заодно читав і лекції.
– Чи хотілося б створити власну школу управління?
– Звичайно хотілося б створити школу по управлінні проектами (поки-що це спеціальність у ПНПУ імені В.Г. Короленка) - над цим і працюємо. І щоб проекти стосувалися розвитку сільської місцевості та об’єднаних територіальних громад. Необхідно навчити плеяду людей працювати над ефективним залученням коштів з вітчизняного бюджету та зарубіжних фондів для розвитку громад. Мрію, щоб у кожній сільській раді була фахова людина, яка могла б працювати над формуванням проектів.
– Хто може навчатися в такій школі?
– Всі, хто має вищу освіту. Адже це магістерська освіта.

Депутатська діяльність

– Окрім наукової роботи Ви займаєтеся депутатською діяльністю?
– Зараз я позапартійний. Як депутат я закріпився за двома округами, до яких відноситься Супрунівська, Щербанівська сільські ради та Диканський район. Не втрачаю зв'язок із рідною мені Оржиччиною. Зараз займаємося вирішенням питання басейну в спорткомплексі, що на Розсошенцях. Маю п’ять помічників, які є в кожній раді. Один мій бойовий побратим – мій помічник з питань координації роботи з ветеранами АТО. 

– З якого року Ви в політиці?
– Вважаю що в Народному Русі України ще з 1990 року, коли був студентом в Луганського педагогічного інституту. Нещодавно, краєзнавець-архівіст Тарас Пустовіт запропонував написати спогади про кінець 80-х та початок 90-х років. Я описав як приїжджала до Луганська член Народної Ради, член Ради Руху Лариса Скорик, як проводився референдум і як тоді я отримав прізвисько «рухівець-бандерівець», тому що виступав за самостійність України. У ті часи, у Луганську, у нас була група полтавських студентів, які розмовляли українською мовою та виступали як щирі патріоти. Офіційно вступив до Руху восени 1991 року, вже у Оржиці. 9 років я очолював районну організацію НРУ.

Погляд на політичну ситуацію в області та країні

– Як Ви вважаєте, що відбувається у обласній раді?
– Всі думають, що це моя власна образа на фракцію, що вона підтримала Олександра Біленького. Але призначення на посаду відбувається за принципом особистої відданості київському керівництві, а не за принципом особистого професіоналізму. Навіть у фракції ВО «Свобода» стверджували, що не будуть голосувати за членів БПП. А як тільки у кандидати висунули представника з Решетилівського району, то проголосували. Хоча ми з очільником фракції ВО «Свобода» Анатолієм Ханко ночували разом в обласній раді за сценою. У мене питання. Скільки депутатів облради брали участь у Майдані?


– Дійсно, де ті люди, які брали участь у Революції гідності?
– Вони не при справах зараз. Я думаю, що багато хто з них розчаровані. Було б добре якби боротьбу продовжували. А громадськість зараз притихла і стала інертною. Складається таке враження, що вона заморилася або її підкупили: комусь медальку дали, комусь – грамоту, а хтось образився, бо йому нічого не дали. А комусь, може, грошей дали. У мене такі думки, що за людьми стояв якийсь диригент, який формував опозицію відносно мене.
– Хто б це міг бути на Вашу думку?
– Я знаю хто це був. Це ті люди, які боялися, що я можу балотуватися на мера Полтави (мені надходила така пропозиція з Києва, але я відмовився). Це були люди, які боялися мого політичного підвищення. Вони наймали громадських активістів. Коли я балотувався у нардепи в 2012 році,то мій суперник ішов від блоку «Моя Полтавщина», який був дотичний до Олександра Мамая і групи «Кернел». Тоді на мене полився бруд, що вистачить на сотні політиків. Я пов’язую це із людьми з «Моя Полтавщина» і їхніми політтехнологами.


– Невже нічого не змінилося після Майдану?
– Нічого не змінилося. Тільки перейменували вулиці і поставили пам’ятник Мазепі. Винен в цьому Президент і його оточення. Якби він створив сильну команду і мав політичну волю, то звичайно б команда, яка очолює виконавчу владу, могла б багато чого змінити. Але, на жаль, вони сіли на старі схеми, які створили регіонали або створили нові, і продовжують те саме.
– Як Ви думаєте, чи буде в країні ще одна революція?
– Маю погані передчуття. В Україні є відмежування влади від народу. Влада не знає чого сама хоче. Декларації показали нечистоплотність державних чинів. Дуже часто депутати плюють на громадську думку, це ми бачимо на сесіях. Революція не досягла своїх ідеалів – чесної і справедливої влади. На державні посади також призначають не професіоналів. Конкурси, які проводяться в обласній раді – підтасовки і фікція.


– А Олександр Біленький продовжує діяти за вказівками з Києва?
– Мені це невідомо. Але думаю, що є певна вертикаль.
– Чи знімуть його з посади?
– Робити прогнози справа невдячна. Я вам скажу інше. Якщо депутатський корпус недосвідчений і незрілий, і такий самий голова та його заступники, то серйозної роботи на користь громади не буде. Коли я прийшов працювати заступником обласної ради, то мені звичайно було важко, але зміг досягнути консолідації з минулим депутатським складом.
– А якби вас знову обрали головою Полтавської обласної ради? Чи не важко було б?
– Я маю знання і досвід, але мені не подобається ситуація в країні. І я б не хотів, щоб обласна рада обслуговувала чиїсь інтереси. Тому моє обрання малоймовірне, бо я буду служити тільки громаді і не буду дерибанити та ділити фракції на чужих і своїх. Наприклад, фракція «Рідне місто» не отримала жодного сегменту діяльності. Під час революції я мав особистий контакт з Олександром Удовіченко, який посприяв тому, щоб уникнути масового кровопролиття в Полтаві. 19 лютого 2014 року відбулися декількома пораненими.
– Що Ви думаєте про позицію обласної ради не видавати ліцензії на розробку газових родовищ?
– Повністю підтримую і вважаю, що давати ліцензію на розробку родовищ треба тоді, коли Верховна Рада прийме закон про 5-8 відсоткове виділення від ренти в бюджет. Але не загальний бюджет, а окремо. Громада повинна бути зацікавленою у видобуванні. Треба подумати про екологічні наслідки видобування. Я голосував, щоб не надати дозвіл. Розумієте, раніше голосували так: було написано «надати дозвіл» і голосували проти, то зараз у рішенні – «не дати» і багато хто голосував проти. А це заплутує.

Керівництво Братерством батальйону «Фенікс»

– Яким чином ви допомагаєте воїнам АТО?
– Я очолюю громадську організацію Всеукраїнська спілка ветеранів «Братерство  батальйону «Фенікс». Завданням було згуртувати хлопців для захисту свої прав, які служили в 3 батальйоні 79-ї аеромобільної бригади ВДВ. На території Полтавської області – 48 чоловік. Найкращі ті друзі, які були поряд не через мої посади і престиж. Окрім цього возимо на фронт гуманітарну допомогу.
– Які плани у Братерства батальйону «Фенікс» на найближчий період?
– Плануємо започаткувати турнір по боротьбі в Кременчуці. До Дня української армії проведемо спортивно-патріотичне змагання. В наступному році хочемо провести спортивне таборування для молоді з елементами спортивного орієнтування та туризму.

Родина і улюблені заняття

– Цікаве і насичене у Вас життя. А на родину вистачає часу?
– Після повернення з зони АТО, після того як дружина чекала мене і отримала першу сивину, до родини стало зовсім інше відношення. Там переоцінюєш усе. Якщо раніше я більше віддавався роботі і зловживав терпінням родини, то зараз намагаюся кожну вільну хвилину приділяти близьким. Коли вдома, то готую їсти. Я люблю іноді готувати.


– Що здебільшого готуєте?
– Юшку, куліш, холодний борщ. Нещодавно з Інтернету навчився готувати свою улюблену страву – капусняк. Коли збираємося з фронтовими друзями, то змагаємося, хто краще зварить куліш.
– Як родина відреагувала на те, що Ви добровольцем пішли на фронт?
– Дружина і менша донька плакали, але відпустили. Старша дочка відреагувала стримано. Син написав у соціальній мережі, що гордиться мною. А мама була проти.
– Окрім дітей у Вас є ще внук?
– Так, є. Він народився на другий день після захисту моєї докторської дисертації у 2013році. Це був подарунок старшої доньки. Я помітив певний символізм в народженні внука і меншої доньки. У 2004 році, коли була Помаранчева революція народилася менша донька. А на Революцію Гідності народився онук, якому вже три роки. Коли буде наступна революція, навіть не знаю, що буде.

– Відомо, що раніше Ви займалися спортом. Чи продовжуєте ним займатися сьогодні?
– Хоча я кандидат у майстри спорту з боротьби самбо, однак зараз не займаюся боротьбою, оскільки отримав травму спини. Але я продовжую займатися спортом. Ходжу в спортзал Головного управління Національної поліції в Полтавській області і виконую вправи атлетичної гімнастики.Мені влітку буде 50 років, але ще сто кілограм на 12 разів вижму. Кожен ранок розпочинаю з зарядки. Мрію подолати гору Ельбрус або хоча б Казбек – після закінчення російсько-української війни.

Хочу всім побажати миру і розквіту та розвитку як України так і кожному особистого.







Автор: Алла Силка
Фото надані Петром Вороною

Інтерв'ю 07 грудня, 17:47

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції