Нардеп Юрій Левченко: «Кожен голос за Кошулинського – це голос за фракцію у Верховній Раді, яка представлятиме інтереси українського народу»

Реклама
11 березня, 08:00   0
Фото Надії Труш

Минулого тижня в Полтаві з робочим візитом перебував народний депутат України від ВО «Свобода» Юрій Левченко. Чи є шанс подолати корупцію в Україні, чим керуватися, обираючи нового Главу держави, та чому наслідки народного волевиявлення в березні вплинуть на результати парламентських виборів восени, «свободівець» розповів в інтерв’ю «Колу».

Спостерігаючи за останніми подіями, зокрема оприлюдненням інформації про корупційні схеми «Укроборонпрому» та «оборудки» полтавської обласної влади, які виявило НАБУ, ми розуміємо, що в країні нічого не змінюється. Чи можуть щось змінити цьогорічні президентські вибори?

– Так, по суті, майже нічого не змінюється, особливо в соціально-економічному плані й у контексті правової держави. У нас є певні зрушення з огляду культурного, але якщо говорити про добробут більшості українців, то, справді, позитиву немає. Щоб зрозуміти, як це вирішити, треба з’ясувати, чого в нас жодних зрушень немає. Бо в нашому Парламенті цього, минулого й позаминулого скликання ніколи не було представницької більшості народних депутатів, які представляли б інтереси українців. 90% народних обранців захищають інтереси 1% громадян нашої країни – владної олігархії та її прислужників. Як наслідок, рішення, які ухвалює Верховна Рада, – на користь цього 1%.



Якщо говорити про антикорупційну реформу, то ми бачимо, що основна проблема полягає в тому, що ми не маємо чесного суду, і тому, звісно, покарати корупціонерів майже неможливо.

Тож президентські вибори важливі не в тому плані, кого ми оберемо Главою держави, бо сам по собі Президент, відповідно до чинної Конституції, ні на що не впливає: він не має виконавчої влади, його укази мають рекомендаційний характер, окрім того, що стосується Збройних сил, він не може когось призначити чи звільнити без Парламенту. Тобто вся виконавча влада сьогодні – у більшості Верховної Ради України, яка призначає Кабмін, виконує законотворчу функцію й може формувати правову або неправову державу.

Тому вибори Президента – це прелюдія до парламентських виборів 27 жовтня. І кожен українець має розуміти, що голос за кандидата на президентських виборах дорівнює голосу за його політичну силу на парламентських. Чи зміниться ситуація, залежить від того, якою буде розстановка сил у кінці першого туру. Якщо більшість отримають люди, пов’язані з владною олігархією, Верховна Рада, швидше за все, не зміниться в жовтні, і відповідно, нічого не зміниться в країні. І навпаки, якщо нормальні сили отримають підтримку на президентських виборах і потім зможуть цю підтримку реалізувати на парламентських, у Верховній Раді може з’явитися фракція з людей, які захищають інтереси більшості українців.

Тому я закликаю людей голосувати за Кошулинського, бо голос за нього – це голос за фракцію націоналістів у Верховній Раді, які діятимуть, як потрібно більшості українців, а не владній меншості.

– Якими критеріями мають послуговуватися люди, обираючи кандидата?

– Основна проблема нашої країни – те, що нами постійно керує оця непредставницька меншість. Бо, на превеликий жаль, більшість наших громадян не цінує свого права голосу: хтось не приходить на вибори взагалі, хтось голосує за п’ятсот-тисячу гривень, хтось віддає голос, бо кандидат поставив дитячий майданчик у дворі. Тож якщо ми хочемо, щоб у нас колись з’явилася представницька влада, треба цінувати своє право голосу. Єдина об’єктивна оцінка кандидата – як цей політик та його партія голосують у Верховній, обласній, міській радах. Решта – суб’єктивне. До слова, більшість кандидатів має можливість ставити лавки чи дитячі майданчики тільки тому, що вони голосують у Парламенті так, як потрібно олігархії.



Якщо говорити про Кошулинського, то за 2,5 року жодного голосування проти інтересів українського народу не було. Окрім того, я закликаю людей перевіряти електронні декларації. Якщо ви бачите, що там 500 тисяч доларів готівкою, 10 квартир чи 15 машин, то не треба бути генієм, щоб зрозуміти, що це не дуже чесний політик і він не захищатиме ваші інтереси. На жаль, зараз Конституційний Суд скасував статтю про незаконне збагачення, і правоохоронні органи практично вже ніяк не можуть використовувати декларації. Але, з огляду політичного, люди можуть відкрити й подивитися, хто є хто.

І третій критерій – не треба голосувати за того, хто пропонує матеріальні блага.

– З приводу ціни на газ, зниженням якої зловживає більшість кандидатів у президенти? Чи можна зменшити вартість блакитного палива в Україні?

– Ви правильно кажете, що зловживає. А зловживають кандидати тому, що їхня політична діяльність призвела до такої ціни на газ. А тепер вони кажуть, що зменшуватимуть її. Вартість можна знизити, тому що економічно обґрунтована ціна вже з інвестиційною складовою – від 2,5 до 3,5 тисячі гривень. Не просто за собівартістю, а з закладенням коштів у розвиток нових родовищ. Для того, щоб це зробити, достатньо відповідної постанови Кабінету Міністрів, але його призначає Верховна Рада. Тому коли кандидати в Президенти обіцяють знизити вартість блакитного палива, це маніпуляція, бо вони не матимуть контролю над Кабміном.

Тут, знову ж таки, треба оцінювати голосування. Як голосував той, хто говорить про зниження ціни на газ? Ми помітимо дуже цікаву річ: що ці люди голосували за Кабмін Арсенія Яценюка, який першим підвищив ціну на газ, потім Гройсман продовжив. От ВО «Свобода» за це не голосувало.

За кого Ви голосуватимете 31 березня?

– Я особисто голосуватиму за Руслана Кошулинського, кандидата від об’єднаних сил націоналістів. Цю людину не лише «Свобода» підтримує, а й Конгрес українських націоналістів, «Правий сектор» та інші організації та партії. Основна моя мотивація полягає в тому, що голос за Кошулинського дорівнює голосу за нормальну представницьку фракцію в наступній Верховній Раді України. Чим більше набере наш кандидат, тим більша ймовірність, що в наступній Верховній Раді буде хоча би кілька десятків депутатів, які працюватимуть на користь українців. Таким чином з’явився б шанс принаймні на гальмування негативних процесів в Україні. Треба розуміти, що коли віддаємо голоси на президентських виборах, ми практично голосуємо в першому турі парламентських.

І коли вам розповідатимуть, що хтось прохідний, а хтось – ні, це не так важливо. Уся логіка двотурової системи полягає в тому, щоб шукати добро й голосувати за добро. І якщо воно не пройшло в другий тур, тоді голосувати за менше зло. А якщо ти вже в першому турі обираєш менше зло, це означає, що в добра немає жодного шансу. Тому я вважаю, що кожен голос за Кошулинського – це голос за фракцію у Верховній Раді, яка представлятиме більшість українського народу.

До слова, треба також звертати увагу, що стоїть за прізвищем кандидата, адже це не тільки його партія.

Я все одно голосував би за Кошулинського, тому що з 42 кандидатів це найкраща кандидатура з кількох причин.

Кошулинський з усіх претендентів найвіддаленіший від владної олігархії. Окрім цього, людина не має жодної корупції за спиною. Як народний депутат, він завжди голосував, як потрібно українському народу, а не олігархічній більшості. Він показав себе дуже добре як заступник Голови Верховної Ради. Після подій 22 лютого 2014 року, коли вся формально легітимна верхівка втекла з країни, Руслан Кошулинський залишався єдиною легітимною посадою особою. І людина не побоялася відповідальності, не сховалася й змогла забезпечити нормальну роботу Верховної Ради. Коли наша фракція не потрапила до Парламенту, Кошулинський втратив мандат і отримав повістку на фронт. Він міг спокійно використати зв’язки й «закосити», але пішов не в штаб, а служив сержантом артилерії. Повернувшись з фронту, продовжив політичну боротьбу. Тому я, як громадянин, голосував би за нього. 

– Як Ви ставитеся до того, що Садовий зняв свою кандидатуру на користь Гриценка? Це означає, що восени після парламентських виборів є шанс сформувати якісну опозиційну більшість?

– По-перше, Садовий зняв свою кандидатуру, бо побачив, що він не дотягує до іміджу загальноукраїнського великого політика, який він сам збудував у контексті виборчих результатів. Тобто це було тактичне політичне рішення, щоб мінімізувати його втрати та його політичної сили. Наскільки умовні виборці Садового підтримуватимуть Анатолія Гриценка – це велике запитання. Адже в нас є зараз багато дзвінків від людей зі Львова, які кажуть: «Ми тепер голосуватимемо за Кошулинського». Чи допоможе це рішення отримати потужну фракцію в Парламенті? Для цього треба зрозуміти, як вони йдуть на ці вибори: це буде лише «Громадянська позиція» чи «Самопоміч», чи вони підуть окремо. Ми не знаємо, скільки відсотків Гриценко отримає. Якщо він дістане 10%, тоді в них більше шансів на потужну фракцію.

– Ви говорили, що Кошулинський відбував службу в АТО. Чи озвучував він свої можливі кроки як Глави держави, щоб швидше закінчити війну на Сході України?

– У нас є відповідні пункти в програмі, що потрібно робити. Але я наголосив би на тому, що сам Президент це питання не вирішить, адже це також залежить від Верховної Ради України. Є два варіанти закінчення війни: наша капітуляція або перемога. Капітулювати за жодних обставин не можна, адже це означає, що наші з вами діти та внуки житимуть в колонії Російської Федерації. А перемога полягає в тому, щоб зробити цю війну занадто дорогою для Росії й очікувати того геополітичного моменту, коли ми зможемо відновити контроль над окупованими територіями на власних умовах.



Для цього потрібно будувати потужну, соціально справедливу економіку, щоб українці не тікали за кордон. І це, з одного боку, дасть можливість належним чином забезпечувати армію. З іншого боку, це зробить Україну привабливішою для людей, які залишилися на окупованих територіях. Це дасть можливість збудувати сильну державу, яка буде здатна протистояти Російській Федерації. Але для цього треба зробити низку справжніх економічних реформ: розібратися з виведенням мільярдів в офшори, впровадити податки на розкіш, розробити соціально справедливий податковий кодекс, розбити приватні монополії. Завдяки цьому можна підвищити рівень життя українців, належним чином фінансувати українське військо й збудувати найпотужнішу армію в Європі.

Паралельно має відбуватися абсолютна блокада окупованих територій, а не так, як зараз, коли вільна Україна фінансує захоплені землі, тобто полегшує Росії окупацію. Також потрібно впровадити ембарго з Російською Федерацією, адже не можна торгувати з країною, яка на нас напала, як це роблять зараз найвищі посадові особи. Це, до речі, важливо, щоб ми отримали допомогу від наших західних партнерів. Оці всі розмови владної олігархії, що домоглися якихось санкцій, що роблять Росії погано… Ми це бачимо за діями Росії, вона ж не зупиняється. А справжні санкції ми не отримуємо, бо наша країна й очільники держави самі не діють у межах санкцій, які ми вимагаємо від Заходу. Більшість цих заходів залежить від дій Парламенту, і Кошулинський, як Президент, подав би відповідні законопроекти як невідкладні.

Автор: Наталка Сіробаб

Інтерв'ю 11 березня, 08:00

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції