13:20
Народний депутат Олег Березюк побував у Полтаві: чому приїздив та що розповів. ФОТО
Реклама
20 травня 2019, 09:45 0
Днями голова фракції політичної партії «Самопоміч» Олег Березюк був у Полтаві -політсила формує кандидатський список на виборах до Верховної Ради.
Тож Олег Березюк побачив, як партія публічно формує список у регіоні, виступив перед людьми, поділившись думками щодо шляхів розвитку та розбудови суспільства й держави.
Згодом народний депутат, психіатр та психотерапевт за фахом, дав інтерв’ю нашому виданню, дозволивши питати все, що нас цікавило.
Про політику і партію
– Пане Олеже, розкажіть про відкриті списки. До кінця травня має бути готовий повний список партії у регіонах. Процедура досить складна, а «Самопоміч» – єдина політична сила, котра формує список публічно й голосуванням в обласних осередках. Для чого вам це потрібно? Який у цьому сенс? І чи це єдина партія, яка відкрито формує списки?
– Так, ми єдина партія, яка формує списки в откритий спосіб. Якщо інші заявляють, що роблять так, то хай це покажуть. Хочу сказати, що спочатку, коли люди побачили цю відкритість, вони не вірили. Але це, хоч і складний шлях, він чесний! Ви ж бачили самі сьогодні, яка щирість у цих дівчат і хлопців. Навіть якщо хтось із них нині буде 2-ий, 3-ій чи 4-ий, то це означає, що вони мають авторитет, а це підготовка до наступних виборів чи парламенту чи місцевих рад – це люди, котрі творять свою політичну людську структуру. Уперше це відбулося в Чернівцях, (14 травня).
Ми досі не розуміємо дуже важливої сентенції з Конституції України, запозиченої з німецької, до речі: «Джерелом влади є народ». Сьогодні ми стали свідками, що починає бити джерело: відкриті списки, бо відкритий список – це людина і бажання людини бути обраним.
Для нас, як для постколоніального суспільства, все це ще не дуже зрозуміле, бо, на жаль стереотипи «совка» ще працюють: десь є якась влада і вона все вирішить, хтось когось вибере або призначить, а ми прийдемо і проголосуємо. Це має змінитися. Ми починаємо цей процес. До речі, ми і в Раді 5 років тому були першими, хто в демократичний спосіб, через дискусії та сперечання, народжували рішення фракціі.
– Відмова від мажоритарки. Як це зможе оновити український політикум?Нас перших 3 роки питали: а що Садовий не дзвонить вам і не каже, як голосувати за той чи інших закон? А Садовий жодного разу не подзвонив. Садовий – лідер партії, який відповідає за напрямок і рух, але народ –джерело влади. От сьогодні ми присутні, коли джерело народжується. Я ось послухав чотирьох кандидатів, я б за кожного з них проголосував, для мене це дуже важкий вибір.
– Це буде руйнація ще одного рабовласницького принципу, коли говорять «прикормили» округ. У 2025 році, я думаю, перейдемо тільки на відкриті списки. Іде «Самопоміч», сформувала список – у пресу. Подивіться, хто йде. Ми минулого разу так і зробили, до речі, і трьох людей викинули ще до реєстрації. Партія не може знати все про кандидата, а люди підказали, ми б мали репутаційні ризики. Тому, думаю, до 2025 року люди підготуються до відкритих списків – а це означає, що претендент має бути знаним, впізнаваним, йому мають довіряти.
– Зняття депутатської недоторканності. Як вважаєте, чи підуть на це народні депутати?
– Нам потрібно скасувати оцю феодальну недоторканність, бо недоторканність потрібна (залежним від олігархів депутатам) від кримінального переслідування. Ввести політичний імунітет, бо наприклад мої виступи чи Романа (Семенухи) іноді дуже жорсткі, і є люди, які можуть бути невдоволені тим, що він говорить і подаватимуть до суду, якщо він не матиме імунітету на те, що він сказав в парламенті, на мітингу чи де завгодно. Ми маємо посвідчення, що означає – можемо зайти будь-куди: свиноферма не має очисних споруд і труїть село. Я хочу потрапити і перевірити, чи це так, маю на це право, якраз це мені забезпечує недоторканність. А якщо не буду мати цього імунітету, мене посадять. Тож недоторканність має бути в частині виконання функціональних обов’язків. Але якщо ти вчинив кримінальний злочин, то відповідай.
– Вимоги «Самопомочі» до Президента. Ходило чимало чуток, що партія обмежує його повноваження у законі «Про Президента». Як насправді?
– Президенту потрібне нове законодавство і на його місці я б вимагав від парламенту, щоб той прийняв закон про відкриті списки – це дуже важливо. І друге – йому потрібен закон «Про Президента України». Майже всіх президентів заносили на лаврах, і майже всіх викидали, а декого і знеславили зовсім. Президент у нас як цар, а суспільство не царське. Виходить, що президент має всі можливості, не має жодних обов’язків і покарань. Ця людина піддана страшним спокусам і впливам, а закону, який би прописував його функціональні обов’язки, досі немає. Тому сьогодні до Глави держави можуть бути будь-які претензії: він може все і на нього це все проектують. Він беззахисний і тому його викидають. І наступний буде викинутий, якщо не збудує собі структуру: якісний парламент як зрілий закон, де чітко прописані функціональні обов’язки президента і за що він несе відповідальність. От нині вимагають закон про імпічмент, імпічмент – це покарання. Але ж не прописані обов’язки, то за що покарання? Це Фільчина грамота тоді. Тому ми хочемо захистити інституцію, яка гарантує виконання Конституції України і законів. Якщо цей президент хоче бути успішним, то має бути першим зацікавлений у цьому законі. Ми послали йому (Зеленському) цей закон (проект) ще 1 березня – після того, як Андрій Іванович знявся (а він писав цей закон для себе). Думаю, що Володимир Зеленський до цього закону повернеться, йому самому це треба.
– Після президентських виборів чимало депутатів Верховної Ради заявили про те, що не збираються йти із «Самопоміччю» на парламентські вибори. Садовий каже про 80% оновлення партійного складу. Чому так відбувається?
– Природа речей. «Самопоміч» – партія, яка розвивається. У 2013 році ми прийшли енергією революції, у списку «Самопомочі» були 3 члени партії. Всі інші були принесені енергією революції. Минуло 5 років, кожен себе в чомусь відчув. Частина людей, які були вигнані з фракції, це люди,які переступили межу. Нині ті, котрі від нас ідуть, залишають партію з різних причин: хтось у більш радикальну силу; інші йдуть, бо не хочуть працювати в політиці. Треті мають свій інтерес, бо не бачать себе у списку, бо їх не побачили у списку тут – ми ж списки відкрили. Лишаються ті, котрі поділяють цінності політичної сили. Це робить «Самопоміч» партією, яка кристалізується.
– Звідси випливає запитання: яким бачите майбутнє партії у найближчі роки?
– Міцна політична сила, яка здатна керувати державою. У партію інші не йдуть, вона і є для того, щоб будувати якісне управління державою. На жаль, наш віковічний ворог Росія робить все, щоб знецінити слова партія і політика.
– Садовий – Прем’єр-міністр. Які головні переваги цієї кандидатури?
– Чудовий управлінець, який зробив себе. Жорсткий, ефективний. Людина, яка вміє керувати процесами.
«У парламенті 80% своєї енергії я витрачаю на уникнення конфліктів»
– Ви психіатр, психотерапевт, чого Вам бракувало, чому пішли в політику? Бачила, що Ви чудовий оратор, упевнено тримаєте публіку, умієте донести важливе до людей. Чи допомагають професійні навички лікаря в політичній роботі? Гіпнозом володієте?
– Про гіпноз – то старий метод, не є ефективним. Раніше це була модна річ, але не принесла очікуваних результатів. Я психоаналітик. Професійні навички допомагають. Для мене і психологія, і психіатрія і психоаналіз – звичайнісінькі інструменти, котрі допомагають у роботі. Вони покращують комунікацію, а в політиці комунікація – це ж №1. Коли я був обраний керівником фракції, то став білим екраном, на якому все відбивається – і добре, і погане. А професія допомагає розуміти, що це мене не стосується. Я починаю аналізувати й думати: це ситуація через це, оте й те, вона спроектована на мене, а мене це не стосується. Я до цього приходжу технічно. Аби я вважав, що це моє, то я би просто оборонявся.
– Це ж допомагає у вирішенні чи уникненні конфліктів?
– У Верховні Раді (не у фракції, бо тут ми однодумці, хоча є різні погляди) 80% своєї енергії я витрачаю на уникнення конфліктів, у які мене запрошують. Олігархічна кліка не вміє творити, вона тебе запрошує в конфлікт на її території і там тебе товче. Треба мати мистецтво і терпеливість, щоб у цей конфлікт не зайти кожного дня. Вони не можуть інакше, як тільки «вбивати». І підтримка колег тут дуже важлива, Роман (про Семенуху – авт.) мені пише, приміром, СМС на зразок «не звертай уваги, іди вперед» і я відчуваю шалену підтримку.
– Як розвантажуєтесь після таких днів, що робите, аби зняти напругу?
– Я дуже люблю дім свій. Біжу додому, до Львова лечу просто. На вихідні я їду додому обов’язково, якщо пленарні засідання в столиці. Для мене дім – це така фортеця, де я можу дивитись у стелю 2 дні.
– І ніхто не чіпає?
– Спочатку питали, як і що на роботі. А я їм пояснив, що від цього втікаю, а ви мене знову просите про роботу. Дякую родині, що це все витримує. Для мене дім – це все. І Львів – це все, через це місто я повернувся з Америки, хоча вчився там. Можу тихенько вийти з дружиною чи дітьми і просто побродити вуличками, особливо уранці.
– Містяни знають Вас, ви впізнавана людина?
– Львів’яни поважають приватність, хоча впізнають, вітаються. У 99% – це вишукана толерантність. Дуже рідко до мене підходять і щось питають, я завжди вислуховую, бо це моя робота тепер. От нині їхав прекрасним потягом до Полтави – і жодної людини, яка б порушила кордони. Так, впізнавали, вітались. Почав шукати таксі, а їх не було.
– У нас якраз криза, транспортний колапс, тому таксисти, імовірно, всі на викликах. А приватні маршрутки не їздять – страйк. Напруга, дійшло до того, що пенсіонерів та пільговиків цькують, бо інші люди не вміщаються у транспорт, – пояснюю народному депутату.
– Яких саме? Тепер вистачає?– От тут треба монетизацію пільг. Приниження пільговиків – такого не має бути. Монетизація пільг – вихід. Хто може платити – платить, за інших місто доплачує, дотує, у всіх містах дотаційний транспорт. Здається, є одне місто у світі, яке не дотує транспорт, якщо не помиляюсь, воно в Сингапурі. У Львові легше, більш розгалужена мережа транспорту, бо є і міське АТП, і приватні перевізники. І коли приватники повстали, люди пересіли в комунальний транспорт. Так, він був переповнений, так складніше було, але є конкуренція, місто несло збитки, але воно може їх компенсувати. Хоча ми звикли, що львів'янки завжди мають претензії – і по ділу і ні. Але таким чином вони змушують працювати, тримають владу в напруженні. Минулого року закупили 150 автобусів. Яке ще місто закупило стільки, скажіть?
– Великих, «МАЗів» та львівських «Електронів». Цього року уклали знову угоду на закупівлю 100 електробусів. Якщо ви приїдете до Льовова, то «Богданів» майже не побачите, вони фізично не здалі, малі. А львів'яни ніколи не мовчать, вільні люди такими і мають бути. От чую, що Чернівці, Закарпаття – там такі люди вредні. Я недавно зрозумів: ніякі вони не вредні, вони найвільніші. Коли приходиш на їхню територію, то мають право запитати, чого прийшов, чи з добром, і якщо маєш на меті мене використати, то спитай мене спочатку. А чимдалі рухаєшся на Схід, тим більше цієї залежності відчуттів. А ми, галичани, маємо великий міжнародний досвід, за 100 років ми були у п’яти країнах, це досвід, ми навчились захищати своє. А проблема Сходу України – 300 років москальщини. Та з кожним роком українці стають все вільніші й вільніші. І от вибори президента цього року показали, що люди не захотіли приймати брехню і кинулись на цей білий екран (показує в бік екрану), адже ніхто досі не знає, хто такий новообраний президент і що він буде робити. Порошенко зробив усе для того, щоб зруйнувати національну ідею, люди просто розчарувались. Люди не маючи альтернативи, але не приймаючи те, що їм втуляють, просто кинулись на білий екран – в прямому розумінні екран (кіно, все решта).
– А чому люди не проголосували за Анатолія Гриценка, на користь якого зняв кандидатуру Андрій Садовий?
– Тому що не довіряють. Вони настільки були розчаровані, що спроектували свої бажання на той білий екран.
– А кіно, серіали тут відіграли роль?
– Ми не знаємо, як це сталось. Думаю, що це було не заплановано. Серіал такого типу в той час став дуже популярним у світі, все ж почалося з американського серіалу «Картковий будинок». А є чимало римейків, от «Слуга народу» – один з них. Я не дивився ні того, ні іншого, взагалі не дивлюсь телевізора. Наразі вважаю, що в Україні відбулась електоральна революція , що означає високу зрілість суспільства, напівсвідома, це зрілість.Демократія – це завжди невизначеність. Отже, перше: електоральна революція відбулась, люди зробили вибір у дуже непростий час. Друге: з одного боку треба тих, хто керуватиме країною, а фахових завжди бракує, є багато проблем. Третє: потрібні якісні противаги, бо без цього немає влади. Як у Львові: люди завжди тримають владу в напрузі, однак там цінують владу, наприклад тричі підряд обирали Садового, це ж неймовірно. Нарікають, дзвонять, вимагають, але обирають. Думають: боїться нас, дослухається, працює, тож хай працює. От нині люди обрали президента, все залежить від нього: або він виконає доручення людей і знищить або підкосить олігархічний консенсус, який є основною причиною негараздів в Україні і вони його знівелюють . Або почне з ним загравати і тоді його знівелює народ. Новообраний президент у дуже тяжкій ситуації і тому йому дуже важливо мати дві речі: якісний парламент, не свій, а якісний і закон «Про Президента».
Довідка
Олег Березюк із 2000 по березень 2006 працював лікарем-психіатром. З 2000 року є асистентом кафедри психіатрії та психотерапії ЛНМУ ім. Данила Галицького. З грудня 1996 року по травень 2006 року – автор та ведучий дискусійно-психологічної програми «Давайте поговоримо» на Lux FM. З вересня 2006 по листопад 2014 працював у Львівській міськраді, у 2007–2012 роки очолював департамент «Адміністрація міського голови», з вересня 2012 обіймав посаду директора департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та в.о. заступника міського голови Львова з гуманітарних питань.
Одружений. Виховує двох синів.
Фото Ніни Король.
До теми: як у Полтаві «Самопоміч» претендентів до Верховної Ради обирала.
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь