Ярослава Джонсон у Полтаві презентувала кулінарну книгу та розповіла про інвестиції в українські міста

Ярослава Джонсон у Полтаві презентувала кулінарну книгу та розповіла про інвестиції в українські міста
22 травня 2019, 17:00   0
Ярослава Джонсон презентує книгу «Спадщина чотирьох господинь». Фото - Тетяни Цирульник

Ярослава Зелінські-Джонсон, президентка та головна виконавча директорка «Western NIS Enterprise Fund» (WNISEF), фонду з підтримки українських підприємців, відвідала 21 травня Полтаву. Чому саме до нас – бо у Полтаві є Академія лідерства (в Україні – лише 6 осередків, – прим. авт.), а пані Ярослава Джонсон очолює фонд, який її фінансує. Також українка з Америки презентувала полтавцям свою книгу «Спадщина чотирьох господинь», яку у 2018 підготувало українською мовою «Видавництво Старого Лева».

Зустріч з видатною американською юристкою, яка уже багато років працює в Україні, відбулась у книгарні «Зміст» і точилась як навколо української кухні, так і навколо політики та економіки.

Частина І. Про що книга «Спадщина чотирьох господинь»?

Почалась зустріч з автограф-сесії, пані Ярослава Джонсон підписувала і свої книги, і просто листівки усім бажаючим. Потім розповіла власне про саму книгу. Це – історія української родини, написана крізь призму української кулінарії.

– Книга моя дуже особиста, це проект любові до мами і тіток. Я народилась у Бродах, батьки мене буквально винесли на руках з України, коли мені було кілька місяців. Було це під час Другої Світової Війни, німецьке військо відходило, а радянська армія надходила, і люди на Західній Україні розуміли, що під радянською владою їм буде тяжко та їхали закордон. Моїй мамі пощастило, бо з нею виїхала ціла родина – 11 чоловік. З України – до Словаччини, зі Словаччини – до Баварії (Німеччина), там ми опинились у американській зоні, і через 5 років у таборах для переселенців отримали дозвіл виїхати до Америки. Це був початок 50-х років.

У Америці українці не розкошували, уряд країни давав по 10 доларів на людину, тож жили усі разом у одній квартирі і готували разом у одній кухні. Багато цих спогадів і лягло у основу книги.

– Батьки виїхали з України у одязі, що у них на спині був, вони не везли великих скринь, а книжок куховарських – так точно не брали. Але саме кухня була для нас відтворенням частинки України закордоном. Уже потім моя мати, тітки навчились італійської, китайської кухні, але перші роки ми готували тільки українське.

Пані Ярослава Джонсон працює в Україні уже 26 років, каже, що коли тільки почала жити у Києві, то повертаючись додому, з насолодою вдихала запахи страв, які готували у інших квартирах.

– Входжу у будинок, чую – хтось гречку варить, буряк чи капусту. Ті запахи нагадували мені те, що я мала у дитинстві. І я почала збирати рецепти, мама і тітка слали мені їх у листах, у мене багато рецептів, записаних на таких клаптиках паперу. В Україні, коли я згадувала якусь страву, то спілкувалась з людьми, питала рецепт, що таке «затірка» наприклад, бо назву чула, а деталей уже не пам’ятала.

Книгу пані Ярослава Джонсон почала писати у 2010 році і спочатку вона вийшла у США англійською мовою. Вона припала до душі представникам української діаспори, які хотіли, щоб їх діти знали традиції, які можна майбутнім поколінням передати.

– Дотепер моя родина святкує усі українські свята у Америці, на Великдень робимо великодній кошик, ідемо до церкви. Коли у Америці вийшла моя книга, мені казали: мій син одружився з американкою, вона не знає, як варити український борщ або традиційні страви різдвяні, чи великодній кошик як готувати, я не можу цього всього переказати, то книга допомагає показати як це має виглядати.

На якій сторінці знайти улюблений рецепт авторки

На питання журналістів про улюблені рецепти з книги авторка відповіла однозначно: торти.

– Торт на діаспорі більше значить, ніж в Україні. В Україні торти є частиною західної кулінарії, зокрема львівської. Моя мама в Україні тортів не пекла, тільки дріжджове тісто. Але як ми поїхали у Америку, там більшість емігрантів була з Західної України, де торти були надзвичайно показовими про здібності у кондитерстві. Моя тітка Марія була королевою тортів. Для неї це було мистецтво. Мій улюблений – маковий торт (сторінка 189 у книзі, – прим. авт.), він легкий, гарно виглядає – а я теж люблю мистецтво у кулінарії і тому намагаюсь готувати не тільки смачне, а щоб ще й красиве. Я хотіла навчитись усім кондитерським виробам, яких навіть моя мама і тітка не знали, а ті, що вони робили – піднести на ще вищий рівень.

А скільки часу сучасна жінка має витрачати часу на приготування страв?

На це питання «Кола» авторка відповіла, що все залежить від людини:

– Я маю до цього любов. Знаю, що є жінки, які не варять абсолютно, тепер можна піти і купити курку, салати і мати смачну вечерю, хоч і не домашню. Я думаю про складники, які у мою страву входять. Люблю мати сама борошно, масло, олію і робити все сама. Хоча я не думаю, що це обов’язок жіночий. Чоловіки теж можуть варити. Мій чоловік навчився мене годувати. Коли я була на юридичному факультеті – то він мені кожного дня вечерю робив. Не надзвичайну, але робив. А я не була капризна. Я була дуже вдячна, що гаряча вечеря є на столі, і я можу готуватись до наступного дня.

Частина ІІ. Не кулінарією єдиною

Як відбувся перший візит першого Президента України до США

Відомий факт, що пані Ярослава Джонсон була засновницею україно-американської ради бізнесу і у 1991 році організувала перший візит президента Леоніда Кравчука до Америки.

– Це був цікавий період, Україна тільки стала незалежною, і американська громада хотіла якось допомогти розвинути бізнес в Україні. Ми знали, що до того бізнесу ще далеко, але я дала запрошення президенту Леоніду Кравчуку, хоча була впевнена, що він не приїде, але він погодився! Пам’ятаю великий літак з написом «Україна» приземлився у Чикаго на військовому летовищі, оскільки він державний був. Ми зустрічали його з хлібом-сіллю, я доньку вдягнула у віночок «Віка, Президента України будеш зустрічати». Пан Кравчук прибув з дружиною, його зустрічав мер Чикаго, усі політики, ФБР до мене ходило – щоб усе було спокійно, забезпечували охорону. І була вечеря у найвищій будівлі Чикаго, на 99 поверсі. Прийшло багато бізнесменів. Я тоді по Польщі більше працювала. І я Президенту кажу: подивіться, що у Польщі зараз діється, вони пішли на 2 роки уперед, країна переходить на ринкову економіку, ринкові принципи економічні застосовує. А Леонід Кравчук на мене дивиться і каже: знаєш що, принципи економічні до України не стосуються. Я не могла з Президентом сперечатись, але бачу тепер, через 27 років, що вони справді довгий час не стосувались.

Візит Президента Леоніда Кравчука тривав 5 днів, і коли настав час відлітати додому, стався казус – виявилось, що нікому заправити літак бензином. Тож фірма, у якій працювала пані Ярослава Джонсон заплатила 40 тисяч доларів за цей бензин.

– З тої першої зустрічі, думаю, була велика користь для американців. Вони побачили першого Президента, він хоч англійською і не розмовляв, виголосив гарну промову, зустрівся з багатьма бізнесменами. Ще було зарано говорити про інвестиції в Україну, вона сама не була до цього готова, але діалог треба було з чогось почати, і він відбувся.

Інвестиції треба приваблювати

Ярослава Джонсон вручає нагороду меру Вінниці. Скрін - з відео Roman Kowalski 33-kanal

Питання інвестицій залежить в першу чергу від самих міст. Пані Ярослава Джонсон переконана, що не у Президента України будуть інвестувати, а саме в українські міста, тому вони мають бути для цього привабливі. Минулого року вона вручила нагороду «Мер інноватор» міському голові Вінниці. Адже саме це місто зробило великий ривок.

– Вінниця себе рекламує і пробує притягнути до себе інвесторів. От учора я була у Миколаєві і мала до них одне застереження: у вас гарне розташування, ви чудово виглядаєте, але про вас ніхто не знає. І про Полтаву теж багато людей закордоном не знають. Якщо ви хочете притягнути інвестора, ви маєте себе рекламувати, показати, що маєте. В американському уряді тепер є UkraineInvest – організація, яку наш фонд підтримував і перший рік фінансував, тепер воно перейшло на державне фінансування. Мета організації – притягати інвестиції до українських міст. Цікавлять області, місцевості, де потенційні інвестори можуть закласти чи купити компанію. Є форуми в Україні, які притягують інвесторів до вас, є ціла команда з відповідальними особами у кожному регіоні, які знають що за підприємства там працюють, яких інвестицій їм треба. І якщо спитають нас про виробництво якоїсь речі – ми скажемо: це у Полтаві виробляють, приїдьте, інвестуйте у компанію. Це важливо для кожного міста, але ініціатива походить від людей. Мер, губернатор чи Президент на це не мають великого впливу. Найкраще – коли люди і підприємці самі хочуть щось зробити. Місто має окреслити, які має індустрії і як цим можна скористатись. Також дуже важливо мати свій бренд, щоб інвестори розуміли, що таке Полтава. Вінниця це уже зробила і вона йде уперед. Пів року тому вони підписала великий контракт з фірмою HEAD. Це фірма, яка виробляє спортивний інвентар та одяг. Вони з Чехії переїжджають на Україну, щоб побудувати великий завод. Очевидно, що Вінниці від того користь буде. Полтава це також може зробити.

А як щодо розвитку української демократії?

У одному з інтерв’ю пані Ярослава Джонсон зазначила, що мріє допомогти Україні наблизитися до рівня реального демократичного правового суспільства. Через скільки років це можливо – запитало «Коло».

– Коли у 1992 році американці та європейці почали працювати в Україні, ми усі дуже наївно на це дивились. Ми думали, що прийдемо з нашими добрими порадами, ви їх вислухаєте і все зробите. Це було наївно – розказувати що робити, бо треба, щоб ви були до цього готові. Спочатку має менталітет скластись. Останні вибори показали, що демократичний процес працює. Вибори ці були одні з найчесніших в Україні. Люди мали волевиявлення, добре чи ні, з часом побачимо. Ви мусите бути активними громадянами, якщо будете пасивними, хтось інший за вас все зробить.

Підписуючи для «Коло» книгу, пані Ярослава Джонсон сказала: історію пишуть історики для публіки загальної. Але кожен з нас має історію – родинну. Хто ще живий є у вашій родині – записуйте на касету чи відео, щоб це було збережено. Бо історії складаються не з лідерів держав, а з кожного з нас. Я свою родинну історію написала у такий спосіб, а ви свою у інший напишіть, бо це дуже вартісне

Автор: Тетяна Цирульник

Інтерв'ю 22 травня 2019, 17:00

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції