Наталія Май: «Багато хто досі не вважає працю артиста роботою»

11 лютого, 08:25   0
Наталія Май. Фото: www.nataliamay.com

Вона не так часто дає інтерв’ю. А особисте життя співачки довго було за сімома печатями. Нині багато чого змінилось, і відома артистка з Полтави Наталія Май розповіла «Колу» про творчість, нові фестивалі, ставлення до колег, що заробляють у Росії, дітей-онуків та багато іншого.

– Розкажіть про фестиваль, який відбудеться незабаром за Вашої ініціативи.


– Це фестиваль з теплою назвою «Мелодії добра», він всеукраїнський і проводиться в місті Бердичів Житомирської області. Ми запрошуємо талановитих дітей та молодь віком від 3 до 25 років. Конкурс охоплює всі номінації: вокал, хореографія, інструментальний жанр та оригінальний жанр – це художнє читання, цирк, театр мод та інше. Це наша друга спроба. Перший такий захід — всеукраїнський фестиваль «Мамина сорочка» вже відбувся восени в нашій славній Полтаві. Усі учасники отримали подарунки: солодощі, іграшки, медалі, статуетки та дипломи. Щастю дітлахів не було меж. Найкращим учасникам подарували світлові прилади. Найспівучішім вокалістам запропонували «Пісню під ключ».


– А що то означає «пісня під ключ»?


– Зустрічаємося з виконавцем. Спілкуємося.Кожна людина особлива, тому я повинна відчути серцем енергетику артиста. Після цього я сідаю працювати і народжується пісня. Мої дівчата – Олеся і Станіслава на студії звукозапису роблять аранжування і записують голосову демоверсію. Демоверсія – це зразок виконання твору для дитини чи дорослого. Зазвичай твір припадає до душі замовнику, він вивчає пісню і через певний час записується у нас на студії, ми працюємо над бек-вокалом і зводимо трек. Все. Артист безкоштовно має власну авторську композицію і може працювати з нею на сцені та виборювати почесні місця на фестивалях.


– Чим Ваші фестивалі відрізняються від інших?


– Із самого початку наша команда поставила за мету — доступний для всіх внесок за участь у конкурсі та нагородження призами і подарунками усіх дітей без винятку. У свій час ми з доньками об’їздили безліч фестивалеів і на власному досвіді знаємо, яке величезне значення має для виконавця технічна база фестивалю. Якісні і добре налаштовані мікрофони, монітори на сцені, уважний звукооператор – запорука гарного виступу. Тому взяли за правило: використовувати на фестивалі тільки професійний звук та світло, щоб кожен учасник міг проявити свій талант на всі сто відсотків. У цьому мені допомагає мій чоловік, який давно став спонсором усіх полтавських соціальних проектів. На наших фестивалях величезну увагу ми приділяємо дітям з обмеженими можливостями та дітям позбавленим батьківського піклування. Дякуючи небайдужим людям ми маємо змогу дарувати таким учасникам особливі призи та подарунки.Приходьте на наші фестивалі і на власні очі побачите, як діти з обмеженими можливостями розцвітають на сцені! Які оплески в залі після кожного такого виступу. Заради таких миттєвостей варто жити!


– А Ви би пішли суддею чи членом журі в шоу? Вас запрошували?


– Мене часто запрошують бути членом журі на фестивалях-конкурсах різних рангів. Якщо є можливість — завжди беру участь. Можна багато чому повчитися в організаторів. Та часом буває соромно за необ’єктивне суддівство. Не завжди все чесно і прозоро, тому ми створили свій фестиваль, де будемо підтримувати кожну дитину, як рідну.

– Що не так в інших? У чому несправедливість?


– Не може бути наперед визначене лише одне перше місце, бо є діти з однаковим рівнем виконання і однаковою кількістю балів, а місце передбачили лише одне. Як, чому? А таке не раз бувало. Або випадки, коли учасник тягне максимум на третє місце, а всі інші члени журі кажуть, що гідний Гран-прі. Був випадок, коли увечері все вирішили - порахували, а на ранок я приходжу, а вже все зовсім інакше, протоколи підписані і нікому нічого вже не докажеш. Що робити, бігати по сцені з протестом?

– А якщо Вам через рік, приміром закинуть, що Ви нечесно судите, просуваєте тих, хто має, скажімо, багатих впливових батьків?
– Я буду робити усе для того, щоб не давати приводу для таких розмов. Для мене ніколи матеріальне не було головним у житті. У мене є принцип: краще переоцінити дитину на сцені, ніж недооцінити. І найголовніше: у нас люди дуже мудрі і відсіють зерно від полови! Це Ви вже мені повірте. До речі, другий всеукраїнський фестиваль «Мамина сорочка» відбудеться також в Полтаві 12-14 травня. Тож чекаємо усіх талановитих та небайдужих!

– Всім відомо, що в Полтаві працює творчий центр Наталії Май. Скільки зараз дітей в ньому навчається? Хто викладає?


– Нині займається близько 100 вихованців. До нас на уроки з вокалу приїжджають діти з усієї області. Навчання в ансамблі – безкоштовне. Та іноді у батьків не вистачає грошей навіть на дорогу до Полтави. Ми ставимося до цього з розумінням. Діти приходять раз на місяць, набирають завдання, розспівуються, слухають зауваження та поради і допрацьовують щодня вдома самостійно увесь матеріал. На відміну від інших вокальних студій, ми не забороняємо паралельне навчання дітей в музшколах та інших вокальних центрах. Аби було на користь дитині! Маємо професійну команду викладачів: Світлана Ольховик, Ганна Хижко, Ганна Воробйова та Станіслава Май.

– Якщо в дитини немає даних, але батьки дуже хочуть, щоб вона співала у студії Наталії Май, стала артистом/ артисткою. Що ви скажете їм, відмовите чи візьмете таку дитину?


– До нас приходять діти, які співають від природи і ті, які ніколи не співали, та мріють виступати на сцені. Але переконана з власного багаторічного досвіду: велике бажання співати, працелюбність, цілеспрямованість – це ті якості, які переможуть просто хороші природні вокальні дані. Наші вихованці гармонійно розвинені, вони дружелюбні та щирі, відкриті для спілкування, вміють висловити свою думку та довести її. Діти, котрі відвідують студію, позбавляються комплексів. Педагоги та дітвора за час навчання стають однією родиною. Ми разом працюємо на концертах, їздимо на фестивалі та разом відпочиваємо. І, можливо, не кожна дитина стане зіркою,та дні проведені в творчому центрі назавжди залишаться теплим спогадом дитинства.

– Та все ж, що ви говорите батькам, якщо, відверто кажучи, дитині слон на вуха наступив? У них є кошти і вони бачать своє чадо зіркою, хочуть, щоб навчили. Візьметесь?


– Із 3 до 7 років беремо дітей без прослуховування. Ставимо в ансамбль.І коли дитина з двох сторін чує правильні ноти, вона починає співати! Після 7 років прослуховуємо. І якщо дитина хоч 2 нотки правильно інтонує – беремо. Зовсім рідко відмовляємо. Тому два рази на рік ми проводимо екзамен: у залі об’єктивне журі. Це висококваліфіковані педагоги з вокалу та хореографи, що вперше бачать дітей і чесно оцінюють їх виступи. Всі батьки присутні в залі. Вони мають можливість послухати виконавців. Часто чую після екзамену: «Я думала – моя співає! А тут такі голосища!» Це дуже корисно отак збоку поглянути.

«Батьки діляться на три категорії:
Перша категорія – не вірять у свою дитину, мовляв, нащо та музика, для чого витрачати час — все рівно толку ніякого не буде. Друга категорія - дитина має дуже скромні дані, а батьки вже намалювали з неї зірку, вони так бачать– вона в мене співає, але тоді, коли ніхто її не слухає. Третя категорія – батьки підтримують свою дитину і реально оцінюють її талант. 

– Чи стежите ви за своїми вихованцями, хто з них став відомим чи відомою? Ким пишаєтесь?


– Весь час тримаю наших вихованців в полі зору! Радію за кожного. Так приємно, коли дитина виростає, стає успішною і в цьому є твоя малесенька заслуга. Влад Булах – дуже талановитий, він пише пісні, робить аранжування, співпрацює з багатьма, зокрема була співпраця з Григорієм Лєпсом. Влад Герасименко – має гарний голос, пробувався у проекті «Хочу до Меладзе», Данило Ревека – працює в музичній школі, в гурті «Живі барабани», Валерій Лимаренко працює в м. Вишневе, керує дитячою хоровою капелою, Костя Калюжний – автор, композитор, створив власний гурт, Світлана Кулініч – солістка хору «Калина» – багато-багато інших талановитих дітей!

– З колишніми учнями спілкуєтесь?


– Аякже. Минулого року у нас був ювілей – 10 років. Запросили усіх випускників, поставили сценку та звук, накрили столи, дехто з дітками прийшов, з дружинами, з чоловіками. Кожен заспівав свою улюблену пісню, а потім співали усі разом та згадували щасливі роки навчання в творчому центрі. Всі молоді, красиві, талановиті! Дивишся і радієш, бо в кожному з них є часточка і твоєї душі.

– Хто допомагає Вам утримувати студію? Про спонсорів на фестивалях говорили вже, а в повсякденні? Мені здається, що на батьківські кошти не надто можна розвивати центр і вчити дітей.

– Для мене студія – моральна насолода. У жодному разі не бізнес-проект. Я не отримую ніяких коштів. Мені приємно, що студія носить моє ім’я, що діти співають мої пісні. Ансамбль у нас безкоштовний. Платними можуть бути тільки індивідуальні уроки з викладачами .Костюми ми шиємо за батьківські кошти, на фестивалі їздимо теж за кошти батьків, тобто вони і є спонсорами. Діти пільгових категорій навчаються безкоштовно і на індивідуальних заняттях. Маємо три ставки педагогів у міському будинку культури, це фінансування міської ради. У цьому році отримали кошти від міської ради на апаратуру для занять. До речі, коли кажу, що не маю коштів з творчого центру — бачу в очах велику недовіру.

– А що приносить не лише задоволення, але й гроші?


– Гастролюю з концертами всією Україною. Працюю на студії звукозапису. Пишу пісні для відомих виконавців. Плідно співпрацюю з культурними та освітніми закладами всієї України – створюю дитячі пісні. В творчому доробку вже більше 800 авторських робіт. Розсилаємо комплекти з піснями, мінусами до них та нотами. Ці збірки стали великою допомогою в роботі вчителів музики та культпрацівників. Варто зайти в інтернет, щоб побачити кількість скачувань цих пісень. Іноді буває важко, бо авторське право в Україні не захищене. Ми створили три новорічні дитячі мюзикли, авторську збірку «Свято Різдва» . Зазвичай як роблять мюзикли? Беруть з інтернету і переробляють щось чуже. У нас же все авторське: віршований текст діалогів, слова та музика пісень, усі лейтмотиви. Щодо заробітків на концертах – іноді дуже прикро чути такі слова: «Я знаю, що ви співаєте. А де ви працюєте? Більшість людей не вважає працю артиста роботою. А це важкий шлях. Треба не просто мати голос. Ти маєш вийти на сцену і знайти такі слова, щоб глядач у залі відчув емоції, щоб він задумався, засміявся, заплакав. І якщо в тебе в душі, в голові порожньо і ти не вмієш ділитися своїм теплом – це повний провал. Той, хто ніколи не працював на сцені, не зрозуміє.

«Боляче, що навіть онкохворих дітей не оперують безкоштовно»


– Де відбуваються ваші концерти? Знаю, що проводите різні благодійні акції

– Так! Маємо декілька проектів.Нещодавно відбувся благодійний концерт «Ми просто вірим», кошти з якого були передані родинам, рідні яких загинули в АТО. Думаємо зробити цей проект щорічним. Участь у ньому взяли найвідоміші артисти Полтави: Олена Білокінь,Тетяна Садохіна, гурт «Сувенір», гурт «Краяни», гурт «Живі барабани»”, Артем Лоік та його вихованці, творчий центр Наталії Май, танцювальна сім’я «Спіріт», хореографічний колектив «Гарний настрій» та наша родина. Назбирали 42 тисячі гривень. Всі кошти я передавала особисто родинам. Важко було. Мами плакали, а в мене трусились руки, коли одна з мам сказала: «А в мого сина сьогодні був би День народження»… Олександр Федорович (мер Полтави) пообіцяв усім по квартирі до Дня міста. Ставлюся до цієї обіцянки з великою повагою. А діти зі школи мистецтв імені Раїси Кириченко намалювали cправжні картини для родин бійців. 

Співпрацюємо з відділенням онкогематології дитячої лікарні на Леваді. Четвертий рік поспіль діти замовляють подарунки через листи на ялинці в міському будинку культури. Цьогоріч за два дні полтавці розібрали листи і виконали все те, що побажали маленькі пацієнти. Важко описати ті враження, ті емоції, які отримуєш у відділенні дитячої онкогематології! Ніколи не забуду свій перший візит: називаю прізвище дитини, щоб вручити подарунок, а медсестра тихо говорить: «Помер...». Стою і розумію, що плакати не можна, та не знаю, як отямитись, як відійти від почутого…А діти дивляться прямо у вічі, і я розумію, що не маю права розкиснути і посіяти сумнів в тому, що всі вони одужають! Я опанувала себе. І тепер коли ми їдемо в лікарню, звіряємо імена пацієнтів. Мене дуже вражає, я не можу зрозуміти, чому в Україні хоча б дітям не роблять операцій безкоштовно?

Буквально днями ми відвідали Зіньківський інтернат для хлопчиків. Там нас завжди чекають з радістю. Дуже поважаю керівництво цього закладу - чисто, гарно, діти доглянуті, персонал хороший. Їздимо туди двічі на рік з доньками та вихованцями творчого центру. Cпілкуємось, співаємо разом, веземо дарунки.

У Зіньківському будинку-інтернаті. Артистка бере участь у соціальних проектах, відвідує інтернати, лікарні, госпіталі


– Жнива для артистів – вибори. Тобто Ваша творчість потрапляє навіть у віддалені села, люди бачать концерти наживо. Аби не вибори, Ви б, може, ніколи й не поїхали в те село. А так є прайс, партія, яка платить. Чи є різниця, яка політсила замовляє, з усіма б партіями співпрацювали?

– Ні, не з усіма. Маю свої принципи. Добре те, що під час виборів співаємо для людей там, де багато років не було жодного концерту. Ідуть бабусі на ціпочках, іде все село. Та їздимо не лише коли вибори, нас запрошують на День села, обжинки, жіночі свята та інші заходи.

«Хтозна-коли навідаю могилу батька, бо там війна»

– Чи стежите за політичним перебігом подій в Україні? Знаю, що ви народились на Луганщині, там залишились родичі?


– Так, звичайно ж. Там залишилась моя сестра, вони живуть буквально за 15 кілометрів від Росії. Нині це ЛНР. Влітку приїздили до нас в гості, сіли вечеряти, відчули, що різняться наші погляди. У мене чоловік палкий патріот, ми старались обходити гострі теми. Намагалися почути одне одного. Там могила мого батька. Але я не знаю, коли туди потраплю тепер, війна…

– Ви говорили про чоловіка-патріота. У чому патріотизм?


– У всьому. Його фірма «Гранд-шоу» займається світловим, звуковим, сценічним забезпеченням концертів. Він радо відгукується на всі соціальні проекти! Наприклад, все, що робить Полтавський батальйон небайдужих, ярмарки та різні заходи не обходяться без апаратури мого чоловіка Віталія Череватюка. Коштів за це він не бере.



– А чи доводилось виступати в зоні АТО, госпіталях?


– Так. Ми бували в госпіталі Полтави, а ще відспівали 8 концертів в зоні АТО. Це Ізюм, Слов’янськ і різні маленькі селища.Та найбільше запам’яталась гора Карачун: ми співали в ангарі, мікрофон до вуст примерзав! Зима, холодно, все заміновано. Нас провели вузесенькою стежечкою. І що мене вразило: тією ж стежечкою йшли коти й собаки, всі як один, наче знали про небезпеку. У битві за цю гору загинуло багато людей. Були концерти при свічках: ми співаємо під баян, а хлопці підспівують і на душі стає тепліше, бо всі починають усміхатися. Накрили для нас стіл, тушонка, чайок. Ми ж і свого привезли. Потім для нас заспівав молодесенький боєць з гітарою. Гарні, авторські пісні. На Сході зараз цвіт нації. І що я помітила, до речі, що відсотків 70-80 розмовляють російською. Тож, коли мені пишуть про мову в соцмережах, я проти такої гостроти питання, бо я там побувала, я бачила, що російськомовні захищають наш спокій і мир. А хтось мені пише українською і сидить вдома, в теплі, на дивані. То чому ми мусимо своїх же зневажати за мову? Я за українську мову, вона повинна розвиватись, але отак ставити питання руба не можна.

– Як ставитесь до виступів наших артистів у Росії?


– Я не поїду, бо просто не зможу через себе переступити !Іде війна, як можна співати для ворога? Я чула про скандал з групою «ДМЦ» (відмінили концерти в Україні через скандал атовців у Полтаві – авт). Скажу, що коли ми проводили благодійний марафон у 2014 році для збору коштів на тепловізори, виступали різні артисти: гурти «Краяни», «Трансформер», Артем Лоік. Я і «ДМЦ» телефонувала. Вони відмовились. Тоді ми зібрали більше 60 тисяч.

– Як підтримуєте себе у формі? Бачила фото й відео на біговій доріжці. Як дбаєте про красу і де займаєтесь?


– Вдома. Бігову доріжку мені подарував чоловік. Мрію про орбітрек. Раніше займалась у спортзалі, та це займало дуже багато часу, адже ми живемо за містом. А ще є такий рецепт для щастя і гарного самопочуття: нікому не заздрити і цінувати те, що маєш!

– А дієти якісь пробуєте?


– Найкраща дієта – обмеження. Їсти четверту частину звичної порції – то найліпше. Картоплю і макаронні вироби практично не їм. Солодке, слава Богу, я не люблю.


З сином та доньками

– Ви стали більш відкриті, порівняно з тим, як було ще кілька років тому. У соцмережах чимало фото, де ви з онуками. Чи змінилось ставлення до виховання дітей та онуків? Як часто бачите хлопчиків?


– Так. Ставлення змінилось. Я вважаю, що треба бути більш лояльними до дітей. Старшого сина я народила в 19 років. До нього була найбільш строга. Дівчаток виховувала дещо інакше, не так жорстко, бо це ж дівчатка. Вважаю, що більш готові до народження дітей ми стаємо приблизно в 25 років. Онуків бачу часто. До них ставлюся зовсім по-іншому, ніж до дітей. Варто внуку Кірюші поглянути на мене своїми великими карими очима – і я ні в чому не можу йому відмовити! Кірюша ходить у наш творчий центр, з характером хлопчик. Якщо собі щось надумав, то важко переконати. Треба аргументувати, пояснити, чому так, терпіння потрібне й підхід до онуків. Найголовніше – виконувати обіцянки малих: вони все пам’ятають, Кірюша телефонує мені й нагадує: ти мені обіцяла.

– Чи правда, що ваші доньки брали участь в телешоу, але не пройшли відбір?


– Олеся подавала заявку в «Голос країни». У неї справді сильний голос, гарний, колоритний –- відверто кажу вам, не тому, що вона моя дочка. А там сказали: «Май? Нам потрібні невідомі прізвища». Їм цікаво відкривати нові імена. А Олеся вже аранжувальник, її треків багато в інтернеті, тому, вважаю, телевізійникам вона не цікава. А ще потрібна неординарна, плаксива історія, щоб за душу брала.

– А не вважаєте, що не беруть, бо іноді не знають, що робити з таким голосом?
– Буває і таке. Дивлюся з цікавістю вокальні шоу. Іноді такі класні голоси пропускають, бо просто не знають, що з ними робити.

– Чи є у Вас родинні свята, які збирають всіх?


– Так, Різдво, Великдень та дні народження всіх рідних. Нас же багато: у чоловіка троє дітей від першого шлюбу та в мене троє, загалом 6 онуків (всі хлопчики). Великий дім, великий двір. Коли збираємося – чимала сімейка.

– Ви на одному з концертів сказали по складну жіночу долю. Раніше довго мовчали про особисте. Що мали на увазі під такою долею?


– Моя мама розлучилась із татом, ми жили потім у такій бідності. Переїхали на Полтавщину, у Великобагачанський район. Я пам’ятаю, як вступала в музичне училище: усі дівчатка такі модні, а я в чобітках-дутиках. Але тоді, на щастя, я цього навіть не розуміла, не комплексувала, то були 80-і роки. Це вже зараз я усвідомлюю, як я смішно виглядала, дитяча сільська наївність. Відразу коли переїхали на Полтавщину, я влилась легко у колектив, шкільне життя вирувало, співала, грала на баяні. Мені ніколи було думати, хто як виглядає, як одягнені, я не заздрісна і завжди була такою. Про жіночу долю знаю з власного життя. Насилля в родині – страшна річ! Важко згадувати, та й не хочеться... Людина терпить, терпить та одного разу настає хвилина і тобі стає страшно вже не за себе, а за своїх дітей. І ти береш їх за руки і йдеш світ за очі. От така у мене була ситуація. Першому чоловіку дякую за хороших дітей. Мені було 17 років, як я вийшла заміж, молоде, зелене, закохалась. Потім жалкувала, що не розлучилась раніше, бо, якщо життя немає з першого року, то далі все буде тільки гірше. Життя заради дітей не рятує, а з віком усе погане лише поглиблюється.


– У вас доньки, самі маєте непростий сімейний досвід. Що радите їм стосовно родини і чоловіків?

– Жінка має бути мудрішою, на 80% у родині залежить від неї, від її рішень, виваженості, розуму. І однозначно має бути любов – без неї все марно.

– Вмієте просити пробачення? Робите це?


– Так, якщо винна, десь поспішила, на емоціях сказала, то чому ж ні. Тим паче, ми, люди творчі, часто емоційні, а дні бувають дуже напружені.

– Чим підзаряджаєтесь, коли втома після гастролей: кава, енергетики, інше?


– Мій енергетик — моя родина:чоловік, діти,онуки. Обожнюю каву. А ще дуже люблю квіти, з ранньої весни і до пізньої осені займаюся ними! Люблю тварин.У нас є німецька вівчарка Дана та два коти — Балібей і Тимофій. А ще ми з чоловіком цілу зиму щоранку годуємо птахів :синичок, горобчиків. Вони у нас на гілках ледве тримаються, такі товстенькі - квадратні!(сміється)

Довідка «Кола»


Наталія Май автор, композитор і виконавець. Заслужена артистка України, Народна артистка Слобожанщини. Засновник творчого центру Наталії Май Полтавського міського будинку культури. Має двох доньок –Олесю та Станіславу і старшого сина Сергія. Двічі бабуся, оскільки у сина двоє хлопчиків (4-ох років і 5-и місяців). Про сина знають не всі, як сам він жартує: «Я ж не виступаю на сцені». Хоча Сергій Ситник – адміністратор мами-співачки.

У родині володіють грою на музичних інструментах, баян та фортепіано опанували всі. Всі співають та мають музичну освіту: діти закінчили музичну школу, Наталія музичне училище та університет культури і мистецтв. Олеся та Станіслава мають за плечима музичне училище та Національний університет імені Драгоманова.
Живе сім‘я в Мачухах під Полтавою. Чоловік – Віталій Череватюк, продюсер співачки.

А такі пісня Наталії Май мандрує світом: «Наша улюблена «Мамина сорочка» на вершині гори біля водопаду Марморе, Італія, українська громада м. Аверса» ідеться на сторінці співачки в соцмережі.

Читайте також на сайті інтерв’ю з людиною, яка започаткувала гірськолижний спорт на Полтавщині та організувала цей вид відпочинку.

Автор: Ніна Король

Інтерв'ю 11 лютого, 08:25

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції