Микола Кульчинський іде з полтавської «Просвіти» писати книгу спогадів

10 квітня, 13:25   0
Фото – Ольги Матвієнко

Людина-легенда, яка майже 30 років тримає на своїх плечах центр українськості у Полтаві, 10 квітня відзначає ювілей. Миколі Кульчинському, дисиденту, голові Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта», цього року виповнюється 70 років.

Довідка «Кола»: Микола Кульчинський – український радянський дисидент, згодом політик, народний депутат ВР України, член блоку «Наша Україна – Народна самооборона», член Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, голова підкомітету з питань законодавства у сфері пенсійного забезпечення та пенсійної реформи, голова Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» (з 1990).

Спогади про ув’язнення


Микола Кульчинський 1969 року був заарештований і засуджений за статтею 187 ч.1 КК УРСР (наклеп на радянську дійсність) на 2,5 року в таборах загального режиму (покарання відбував у Бердянську, селі Аполонівка). Поділився своїми спогадами про перебування у таборах.

– Найбільше із в’язнів запам’яталися баптист і той, хто мене вдарив. Баптист закарбувався в пам’яті силою духу, це була християнська людина. Я такої сили на той час ще не мав. Він, бачачи пригноблених людей (а це «зонівські дівчата»– зґвалтовані в’язні, з якими не можна було говорити, вони окремо сиділи, їли теж окремо), щоб не порушити християнської заповіді, йшов, сідав з ними, їв з ними, допомагав їм, не боячись, що його за це зґвалтують. І Бог був з ним, його не чіпали, не били. Він показував мені а щось, бо говорити не можна. До речі, такі правила були не на всіх зонах, на моїй була, бо я перебував у зоні із жорсткими умовами. Пригадую, баптист прохав жестами закурити, то я кидав на землю, бо якщо хтось побачить із так званих «путьових», що даю в руки, то мене можуть зґвалтувати. Я цього боявся. Засудили баптиста за якусь кримінальну справу, але вона була сфальсифікована. Насправді ж сидів за те, що своїх дітей водив до церкви, навчав вірі. До речі, у 70-ті роки в Полтаві баптистів судили лише за те, що ті ходили колядувати – давали 5 років ув’язнення. Пригадую ще такий випадок: лікар у таборі взяв мене до себе санітаром. Я місяць розкошував, роботи було багато, але ж я не був серед в’язнів. Усе було добре, поки не прийшов оперуповноважений. Він знає де, як і що робити з кожним в’язнем. Мене відразу звідти вигнали. У зоні було відчуття, ніби я у клітці, в якій повно звірів. Пам’ятаю двох хлопців, в яких на лобі було вирізано «Раб КПСС». На зоні варився чай (чефір), були наркотики, могли зарізати, крутилися гроші.

Про Мазепу і «Просвіту»


Довгий час міський голова Полтави Олександр Мамай виступав проти встановлення пам’ятника Івану Мазепі у місті, бо «у школі вчили, що він зрадник». Микола Кульчинський, ініціатор встановлення пам’ятника, на який збирали кошти протягом майже десятиліття, з усмішкою згадує слова мера. До слова, місто і досі не взяло на свій баланс пам’ятник, установлений біля Свято-Успенського собору 2016 року.

– Людина або навмисне говорить, оскільки у мера твердий характер, або він справді так вважає. Він до сих пір у прокрустовому ложі (вислів означає штучну мірку, яка не відповідає сутності явища, насильно накладаються обмеження – прим. авт.) радянської ідеології. Обшир його думки за межі прокрустового ложа не виходить. Він, по суті, є постколоніальна людина, яка уміє якимось чином здобувати багатство. Міський голова ніяких внесків на виготовлення і встановлення пам’ятника Мазепі не давав, а от голова Полтавської ОДА Валерій Головко виділив гроші зі свого фонду, як представник влади. До речі, Головко профінансував наш борг у сумі 300 тисяч гривень. Встановлення пам’ятника – це теж купа грошей. А скільки разів я їздив у кар’єр, де зберігалися деталі, це ж не враховувалося, витрати на бензин. Ще добряче допоміг Віктор Бугайчук (екс-голова Полтавської ОДА – прим. авт.). Він дав 50 тисяч, а треба було 80, бо під час рейдерського захоплення кар’єру в 2012 році пропала одна деталь пам’ятника. Три деталі вдалося хлопцям-робітникам заховати, а одну ні. Чому не стало деталі? Робітники вважали, що їм недоплатили 80 тисяч гривень. Без виплати цієї суми вони не хотіли віддавати деталі. Розбиратися не було часу, бо чекала машина і кран, за одну годину простою треба було платити гроші. Знайти необхідну суму тоді не вдалося, забрав постамент без деталей. Потім сталося рейдерське захоплення. І деталь, що залишилися, опинилася на тій частині території кар’єру, який перейшов у власність рейдерів. Сказали: треба робити нову, і знову 80 тисяч. І Бугайчук дав 50 тисяч. Після перемовин із робітниками вдалося домовитися за меншу суму плюс 5 тисяч за транспорт. Ніде ці гроші не оформлені, але інакше справу тоді б не вирішили.

Загальна сума, яку витратили на виготовлення та встановлення пам’ятника Івану Мазепі – 2,5 мільйона гривень, за словами Миколи Кульчинського.

– Якщо згадувати історію збору коштів на пам’ятник Мазепі у Полтаві, хто зробив найвагоміший фінансовий вклад?

– Найбільше, звичайно, Віктор Ющенко (третій Президент незалежної України – прим. авт.). Ще багато вклали Валерій Головко і Геннадій Сікалов. Багато людей давали гроші. Список дуже довгий, він опублікований на сайті «Просвіти».
«Полтава – малоросійська»

– Пам’ятник кілька разів хотіли зруйнувати, обливали фарбою, намагалися зірвати.

– Звісно, винних не знайшли, хто ж знайде і де шукати. Вибуховою хвилею вирвало шматок граніту, вибухівку заклали під кільце, на якому герб, глибоко їм не вдалося засунути вибухівку. Не дуже пам’ятник постраждав, але слід є. Обливали жовтою фарбою…Зрозуміло, що Полтава різна. Є багато елементу антиукраїнського.

– Миколо Георгійовичу, назвіть найвагоміші проекти, які реалізувала полтавська «Просвіта» за роки своєї діяльності?

– Кожен час вимагає своїх проектів. До дат, що стосуються визначних людей, які зробили великий внесок у розвиток культури, проводили певні вечори. І так було постійно: Іван Франко, Леся Українка, Василь Стус. Ставили «Бояриню». Раніше був у нас аматорський театр, уже він не діє. Зараз «Просвіта», говорячи відверто, не має такої кількості сил, яка необхідна для широкої культурної роботи. В області в «Просвіті» числиться близько 300 людей, але насправді працює дуже вузьке коло, на яке можу опиратися. І це зрозуміло, бо життя стало складнішим, жорсткішим. І якщо ще знаходяться добровольці на війну, робити всякі акції, то добровольців створювати якісь культурні проекти – дуже мало. Все роблю майже сам, з двома-трьома людьми. Опублікували серію книг «Просвітницька бібліотека» – приблизно 49 книг. Тобто займаємося видавничою діяльністю, це велика, колосальна робота. Видали 20-тисячним тиражем для дітей «Оповідання з історії України» Грицька Коваленка, який жив у Полтаві на вулиці Уютній, був першим очільником міської «Просвіти». Але вулиця досі не носить його імені. Звісно, залишиться проведений десять разів «Мазепа-фест».

– Ювілейний «Мазепа-фест», наскільки я знаю, отримав не дуже схвальні відгуки: було малолюдно.

– Він був невдалим, хоча музичне наповнення було дуже гарне. Я особисто виступав проти цього фестивалю в 2016 році, хотів перенести на цей рік, оскільки почував себе не дуже добре. Якось зустрілися із Данилом Данилейком (один із організаторів «Мазепа-фесту – 2016» – прим. авт.), поговорили, я запропонував взяти йому організацію на себе. Енергії у нього було багато, але він не вмів слухати інших. Радили не робити вхід платним (до цього вхід на фестиваль завжди був безкоштовним – прим. авт.). Два фактори призвели до того, що сталося. Це мало реклами і платний вхід. Я відчував інтуїтивно, що люди не прийдуть. Я навіть не хотів приходити, соромно було. Просив зняти ціни, зробити вхід безкоштовним, але Данило не пішов на це. Далі побачив, що владі не хочеться підтримувати організацію фестивалю. Тому у Коломаці, що на Харківщині, виявили бажання проводити «Мазепа-фест» там, я пристав на цю ідею. Голова Харківської ОДА Юлія Світлична нібито зацікавилася цим і готова зустрітися зі мною. А Полтава значною мірою ще й псевдоукраїнська, малоросійська за рівнем і розумінням культури. Це відчувається в усіх сферах культури. Україна по-справжньому ще не народилася. Принаймні на Полтавщині.

– А чим конкретно зараз займається «Просвіта»?

– Організовуємо фестиваль «Дні українського кіно у Полтаві». Також підбираю матеріали до книги, присвяченої століттю українській революції. Коли випущу – не знаю, бо це тяжка праця. Я сам редактор, коректор, упорядник. Щодо коштів на видавництво – буває по-різному. Допомагають мої друзі, зокрема родина Бондаруків із Чикаго, кияни.

– Патріотам кінця 80-х початку 90-х був притаманний романтизм. Чи бачите Ви себе поряд із сучасною патріотичною молоддю?

– Бачу. Я з ними дуже швидко знаходжу спільну мову. Щодо романтизму – це стан душі, віра людини у її призначення, у її перемогу на цій землі. Лише окремі постаті тоді розуміли значення грошей. У Радянському Союзі грошей не було, принаймні вони не виконували своєї функції як міри товару. Але було тверде переконання жити по правді, шанувати батьків, вірити у перемогу і пройти, як Леся Українка, «крізь терни до зірок». В економіці так само потрібно жити чесно, бо вся Україна просякнута брехнею. І доки не відійде від «совкового» способу мислення і поведінки, доти терпітимемо поразки.

– Чи плануєте писати мемуари?

– Так. Планую зробити фестиваль, яким зараз займаюся, і на тому завершу свою роботу в «Просвіті». Надіюся, організацію очолить Олег Пустовгар. Навіть якщо нікого не знайдеться, передам приміщення Владиці Федору. Уявіть собі, за ці місяці я платив 4-5 тисяч за комунальні. Я здаю кімнати в оренду, але все це клопоти, які забирають багато часу. Хочу поставити крапку і сісти за книгу. Написав недавно оповідання, і ще два в голові крутяться. В юності мені пророчили письменницько-поетичну кар’єру. Але це складна тема – митець і суспільство. Дуже важко, і рідко кому вдається суміщати родину і творчість. Я свого часу вибрав родину, заробляв гроші, працював робітником у три зміни, це важка праця. Звісно, є у мене публіцистика, передмови до видань, хочу видати це однією книгою, і вірші теж. Ну а потім Верховна Рада… Думаєте, Іван Драч щось написав, коли був депутатом? Нічого. Віктор Таран теж нічого не написав. Депутат – це атмосфера, коли весь час думаєш лише про роботу, партійні переживання. Тебе всього це поглинає, і нічого людського не залишається. Я теж тоді взагалі перестав писати.

До теми: У Полтаві представили путівник «Іван Мазепа та українське козацтво у Полтавській битві»

Автор: Надія Труш

Інтерв'ю 10 квітня, 13:25

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції