Через усю Україну – на велосипеді: полтавець долає Вишиваний шлях

Через усю Україну – на велосипеді: полтавець долає Вишиваний шлях
07 липня 2017, 14:20   0
Віталій Острянин, проїздом через Полтаву - і далі на захід. Фото Тетяни Цирульник

29-річний полтавець Віталій Острянин велосипедом нині перетинає Україну зі Сходу на Захід.

Це не перша велика подорож Віталія. Минулого року він перетнув нашу країну з Півночі на Південь на байдарці. А цього року вирішив побачити Україну ще й зі Сходу на Захід.

Вирушив Віталій ще 23 червня з крайньої точки України – села Ранна Зоря на Луганщині. Дорогу проклав завдяки сервісу «Вишиваний шлях». Наразі він уже подолав 1200 км, під час перетину Полтавської області, він заїхав до редакції «Коло».

Що взяв у дорогу?

Багаж у подорож, який везе з собою Віталій,важить близько 35 кг.

– Маю з собою 2 навісних рюкзака, каремат, спальний мішок, і зверху – третій рюкзак, все це – на багажнику. На рулі – намет і маленька сумочка для фототехніки, – розповідає Віталій. – Речей небагато: шорти та велошорти, футболка, перчатки, баф на шию (щоб не згоріла на сонці), штани і вітрівка, теплі речі – велоштани і флісова велокуртка(їх ще не використовував, бо погода спекотна). На голові – шолом, він захищає й від спеки. З посуду – казанок, чашка, ложка, ніж. У ремкомплект входять запасні камери, клей, латки, змазка для ланцюга, мотузок, дротина, на яку підвішую казанок, їжа. І, обов’язково, прапор найкращого міста у світі – Полтави – на рулі. При собі у Віталія і великий прапор України, як талісман.

Чим харчуватись у дорозі?

У рюкзаку з провіанту – каша, фасовано порціями, сіль, сушені гриби, сушена морква. Готує їжу в казанку Віталій двічі на день. Удень підживлюється ягодами (шовковиці, вишні, яблука), фініками, печивом, купує у магазині йогурт.

«Мівіни» не вживає. З собою має баклажок на 4 літри. Віталій жартує – виявляється, людині на день для їжі, миття посуду і навіть приготування желе (для суглобів) – вистачає всього 4 літри води.

– Одного разу у Соледарі у місцевій їдальні замовив суп, борщ, макарони. Якось у Чугуєві місцевий чоловік подарував 2 банки тушонки, 2 рибних консерви. Воно й важко з собою везти це, але людина від душі дала, я не відмовився.
Загалом за 2 тижні Віталій витратив близько 700 гривень – на напої, морозиво, продукти. Мріє, що скоро почнеться сезон терену – буде варити компоти.

Українці – зі Сходу на Захід

Подорож Україною у Віталія – виключно велосипедом. Зізнається, що найважчими були – перші три дні, коли відбувалась адаптація від звичайного способу життя до більш аскетичного. Найбільша відстань, яку долав за день –166 км. Найменше за день проїжджав – 50 км, адже під час подорожі залишає час на відвідування історичних, архітектурних, ландшафтних пам’яток. Ночує – в наметі в полі або у лісі. Негативних пригод за час уже майже двотижневої подорожі практично не було.

– Якось, під час ночівлі у полі, кермо велосипеда погризли миші. Був випадок, коли вночі хтось здалеку висвічував мою палатку ліхтариком, можливо думав, що я злодій і краду в полі пшеницю, – згадує Віталій. – А взагалі – багато позитивних людей зустрів. Якось по дорозі біля мене зупинилось авто, вийшов водій, дістав півторалітрову пляшку води – це тобі. Просто так. Таке ставлення подорожніх дає сил і позитиву. Часто люди просто запрошували до столу мене, мандрівника. Міліція – ніяк не заважала.

Подорож Віталій розпочав зі Сходу, де проходить друга лінія АТО. Коли проїздив пости – військові перевіряли документи, давали воду.

– Попросив у воїнів водички – знайшли холодну, газовану, – згадує з вдячністю Віталій. – А місцеві жителі на Луганщині й Донеччині, коли чули, що я з Полтави, центру України, просили переказати, що вони люблять Україну, за Україну, що вони не хочуть війни. Якось у Луганській області я зупинився біля річки, підходить чоловік: я бачу що ти мандрівник, може, щось підказати? Ми розговорились, він сказав, що не любить владу, але він за Україну. У колись окупованому Слов’янську місцеві хлопці звичайні, з пивом у руках, дорогу показували. Дивувались, яка гарна мова у мене, жодних непорозумінь від того, що говорю українською я там не мав. Одна з місцевих жінок у Старобільську дуже доводила мені, що любить Україну. Єдине, що на одному з блокпостів мені військові не дозволили залишити велосипеду них на деякий час, мовляв, потім місцеві звинуватять, що вони, «укри», «віджали» у когось велосипед.


Як з Інтернетом?

Інтернет під час подорожі ловиться не усюди. А от з зарядкою телефону проблем немає – Віталій заряджає телефон від колеса (є динамо-втулка, яка генерує енергію). День покрутив педалі – зарядив телефон.

Погода не ображає, люди – теж


Під дощ у велоподорожі Віталій потрапляв усього кілька разів. Одного разу разом з товаришем, який приєднався на три дні до нього у вело мандрівці – потрапили під сильну зливу. Другий дощ трапився на Полтавщині. Але то не проблема – каже Віталій. Гірше – зі спекою. Від неї рятує велика кількість води і купання у річках.

– Я кожного дня у новій річці купаюсь, а буває – й у кількох нових, – розповідає Віталій. – Іноді за день по 4 нових гарних місця відвідую. А ще у мене є сопілка, трохи граю. З місцевими у Старобільську – ми співали українських пісень та гімн.

Попереду у Віталія – ще близько 1700 км.Скільки подорож триватиме – не загадує. Але вірить у добрих людей, яких у нас багато у країні, які допоможуть у разі труднощів. Допомогли Віталію і напередодні мандрівки – полтавський «Велоцентр» з ремонтом велосипеду, надали також похідний рюкзак – ТоpRope.


Детальніше про подорож Віталія Острянина – незабаром на нашому сайті новин Полтави.

Автор: Тетяна Цирульник

Інтерв'ю 07 липня 2017, 14:20

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції