Полтавському рок-гурту «Онейроїд» – 25 років: про здобутки та просвітницьку місію музики

07 грудня, 16:30   0
Фото Ольги Матвієнко

Як відбувалося становлення полтавського музичного гурту, про особливості творчого процесу й те, чому свого часу групі не вдалося спіймати удачу за хвіст, на студії звукозапису«Oneyro.Promo.Груп» розповів один із засновників музичного колективу, соліст Андрій «Бурлік» Боркунов.

– За 25 років існування гурту «Онейроїд» неодноразово змінювалися його учасники. На Вашу думку, завдяки чому музичному колективу вдалося протриматися такий довгий проміжок часу?

– Це складне запитання. Ми самі дивуємося, чому так довго існуємо. Не багато колективів – любительських, а не професійних, які не заробляють музикою – зберігаються тривалий час. У чому секрет? Може, у моїй наполегливості. Для мене це, напевне, найважливіший стимул для того, щоб існувати в життєвому просторі. Крім того, що лікар, я ще й музикант.

– Чи не було у Вас бажання залишити лікарську практику, коли, наприклад, створили  Oneyro.Promo.Group?

– Насправді медициною я займаюся серйозно. Працюю судинним хірургом в обласній лікарні. Насправді після школи навчався на фельдшера 3,5 року, служив фельдшером у Радянській армії, потому здобував освіту в медакадемії шість років, згодом інтернатури два роки, потім 17 років практики після інтернатури… Розумієте, це практично все моє життя. І залишати медицину заради музики… Тут є кілька факторів, чому я цього не зробив: усе-таки медицина – це достатньо солідне і справжнє джерело для існування. Друге – уже є напрацьована школа й ім’я, і ти не можеш без цього. Третє – музичні перспективи «Онейроїда» дуже туманні. «Онейроїдом» та «Онейропромо» заробляти гроші, щоб прогодувати себе, наразі практично неможливо.



Довідка «Кола»
Oneyro.Promo.Груп – організація, яка проводить культурно-масові заходи в Полтаві, створена учасниками гурту 2007 року.

– Тобто, якщо ставити на шальки терезів роботу й творчість, усе-таки на першому місці для Вас буде робота?

– Ні, вони йдуть паралельно. От і зараз я щойно з роботи, робили операції, дослідження, а тепер приїхав сюди на інтерв’ю, потім – репетиції, концерти. Наприклад, у суботу ми виступали в Харкові в новому клубі. У вихідні ми їздимо з концертами, а також репетируємо, на цій студії звукозапису робимо свої альбоми та інших гуртів. Тобто для Вічності, зрозумійте, музика все-таки важливіша. Бо «Онейроїд» робить унікальний музичний продукт, якому немає аналогів. А по інший бік, то медицина важливіша, бо я справді допомагаю людям і вони цього потребують. Але сліду як судинний хірург я не залишу, а музика – це таки робота в щасті. Звісно, ідеально, коли люди роблять, те що їм до вподоби, і це дає їм належний прибуток. Але в Україні з альтернативною музикою завжди було складно, зараз, може, стане простіше завдяки квотам (8 листопада цього року набув чинності закон, за яким збільшили частку пісень та програм українською мовою на радіо й телебаченні – прим. авт.).

– Протягом свого існування змінювалися жанри музики, у яких працював колектив: від панк-року, електронної музики до психоделіки з автентичним українським співом. Чим зумовлені такі трансформації: прагненням гурту крокувати в ногу з часом чи внутрішніми змінами учасників колективу?

– Уявляєш, 25 років організму. Це достатньо великий термін, практично час існування незалежної України. Правильно, перший напрямок музики, який ми почали грати, був панк-рок. Чому? Бо ми не вміли грати, адже не мали музичної освіти. У 70% музикантів «Онейроїда» її немає. Вища музична освіта лише в Оксани Дронової. Вона закінчила інститут імені Поплавського за класом «народний вокал». Середня музична освіта в клавішника Андрія Орлова та в Фелікса Бродського. Також професійно займається музикою бас-гітарист Михайло Шамраєвський, він самоук, проте має практично абсолютний слух. Тож панк-рок був тому, що для цього не треба добре грати – потрібні найпростіші акорди, що ми й робили. До того ж наприкінці 80 – початку 90-х років було повне заперечення існування Радянського Союзу його жителями, і тому наша музика була протестною, як і в гурту «Кіно», Єгора Лєтова. Це була гостро соціальна творчість. Тож перші два роки ми грали панк, потім почали захоплюватися роком із язичницькими нахилами, містикою, тому всі тексти глибоко психоделічні. 1996 року в нас з’являється гітарист Олексій Самарін – і далі музика «Онейроїда» стає структурована рифами (басовими партіями), із якими ми перетворюємося на такий собі психоделічний гурт а ля Doors. У нас з’являється постійний склад, своя репетиційна база, і ми активно записуємося. Так відбувалося наше формування.

Довідка «Кола»
Гурт «Онейроїд» створили в Полтаві 25 грудня 1992 року. За час свого існування музичний колектив випустив понад 500 пісень українською, англійською, німецькою та російською мовами.

– Ви починали співати російською мовою. Як гурт перейшов на українську?

– Коли я йшов до школи, із 28 полтавських навчальних закладів лише три були українськомовні, у решті навчали російською. Тому й ми з Анатолієм Воликом були повністю російськомовні, адже навчалися, потім служили в багатонаціональній радянській армії, удома в нас говорили російською. Тож українських пісень у нас спочатку зовсім не було. Заспівали українською мовою насильницьким шляхом 1996 року – на фестивалі «Червона рута», який відбувався як лагідна українізація у великих містах країни, бо на ньому головною умовою було виконання пісень лише державною мовою. Завдяки цьому багато музичних гуртів стали українськомовними. Тож перший стимул – це «Червона рута» 1996-го й переклад пісень українською Анатолія Волика.

Власне, альбом «Ходень» 2012 року – наш перший повністю українськомовний альбом. Це етно-фолк, де ми розкриваємо повністю нашу українську складову.

Програли на «Червоній руті», бо пили й зірвали голос

– Тож першим поштовхом до популярності став фестиваль «Червона рута»? Як ви туди потрапили?

– 1995 року ми вперше взяли участь у цьому фестивалі й стали там дипломантами регіонального відбору. Перше місце тоді посів гурт «The ВЙО», друге – «Арахнофобія», третє – ще одна команда, а ми отримуємо четверте, і тільки три команди поїхали на всеукраїнський фестиваль, ми не пройшли. І потім, 1997 року, коли у відбірковому фестивалі в Полтаві й Кременчуці брали участь 73 музичні колективи, ми здобули перше місце. Це, звісно, була сувора перемога, чим ми, на жаль, не скористалися. Рік готувалися, щоб поїхати на всеукраїнський фестиваль, але припустилися кількох помилок: те, що поїхали туди раніше, не в день нашого виступу (фестиваль тривав три дні – прим. авт.), – одна з таких. Ми сиділи й «п’янствували» в очікуванні свого виступу, і я зірвав голос, адже постійно біля колонок говорили. «Червона рута» на той час була кузнею кадрів. Щоб ви розуміли, того року перемогли «Тартак», ТНМК, «Вхід у змінному взутті» й Катя Chilly. Причини програшу: перше – ми поставилися до конкурсу несерйозно, просто по-дитячому, друге – приїхали раніше й зірвали голос, і третє – у нас усе було надто епатажне (ми вилазили з плоскогубцями на сцену тощо, співали пісні про смерть), а треба було щось веселе, на кшталт пісні «Купила мама коника». Ми були надто складними. Але головне – не шукали там продюсерів, не розуміли, що потрапили в серйозну «тусовку», куди не кожному під силу потрапити.

– Розкажіть про творчий процес. Як і раніше, тексти пише Анатолій Волик, музика – Ваша? І за ким останнє слово під час запису композиції?

– Анатолій Волик на день народження (ми друзі з дитинства) завжди приходить і дарує мені альбом, тематичний набір текстів. Ми розпочинаємо цей альбом придумувати. Пісні в нас базуються на джазовій імпровізації. Музиканти збираються й починають грати якусь одну тему. Один придумує басовий малюнок, інший долучає до нього гітарний, потім приєднуються барабани. Клавіші впізнають якісь акорди тощо. Ми структуруємо пісню на куплети, приспіви тощо. У цей час я, як командир, кажу, де вступ – половина музикантів взагалі тексту не знає й про що там ідеться (сміється). І потихеньку пісня вимальовується. Пісні, які відпрацювали, ми «обграємо» на концертах у Полтаві спочатку, а потім вивозимо їх на концерти в інші міста: у клуби, на фестивалі. І коли цей шматок вже «виграний», на студії робимо саунднакопичування, працюємо зі звукорежисером, зводимо записуємо й уже потім випускаємо. Таким чином у розробці завжди кілька альбомів: один «обграється», інший пишеться тощо. Насправді цей процес досить тривалий і безперервний. Приблизно кожні два роки ми випускаємо альбом. Але, наприклад, у нас є альбом «Наташа Атомний Бог» у стилі spoken word (форма мистецтва, художня декламація, коли під час виступу текст більше проговорюють, а не співають – прим. авт.), який ми зводили п’ять років.

– А чому альбом так називається?

– Анатолій Волик 2000 року працював на телефоні довіри психологічної служби антисуїциду. І на той час туди дзвонила божевільна, яка представлялася «Наташа Атомний Бог». Із цих розмов зробили 17 шизофренічних текстів. У жінки, я так думаю, із психологічним захворюванням був потік свідомості. У народі таких людей називають блаженними. Толик спочатку підправив ці тексти, і ми надрукували їх у самвидаві «Гораздо». А потім вирішили оформити музично в стилі spoken word – читаючи текст під музику. Останні одинадцять років ми робимо концептуальні альбоми. Наприклад, 2004-го випустили альбом німецькою мовою під назвою Giftstoffе («Отруйні речовини»). Він присвячений різним отрутам: зарину, зоману, ЛСД тощо. У цій платівці описуються різні стани під впливом цих речовин. Там Оксана співає німецькою, а я – російською.

На Схід бійцям замість цигарок повезли яблука

– Розкажіть, будь ласка, про виступи музичного колективу на Сході України.

– Коли розпочалися бойові дії, ми хотіли якось підтримати бійців. Ми допомагали і Територіальній обороні тут, і передавали фінанси та харчі Полтавському батальйону небайдужих. І оскільки їжі було досить, а підтримки ідеологічної, творчої бракувало, вирішили поїхати в зону АТО. Перша поїздка була в Маріуполь навесні 2015 року. Тоді саме планувалася широкомасштабна атака міста, і водії боялися туди їхати. Але ми туди попрямували на свій страх і ризик – до нашого добровольчого батальйону «Полтава». Вони дислокувалися в Маріуполі на базі полку «Азов». Ми везли бійцям харчі, передачу й організували безкоштовний виступ у їхньому міському Будинку культури. Вони ще казали: «Сигарети нам привези». А я ж лікар, яблук їм накупив. Там ми познайомилися з волонтерською організацією «Крила Фенікса». У них є добровольчий загін. Їм сподобалася наша музика, і вони запросили нас до себе в розташування. Ми там концерт давали. Наступного дня в батальйоні «Азов» просто в казармі відіграли. І вдруге ми їздили в квітні цього року в Авдіївку до 72-ї бригади. Дали також там цілий концерт.

«Намагаємося нашою музикою навчати слухача»

– Що на слухачів чекає у «Villa Крокодила» в суботу?

– Концерт до 25-річчя – це велике дійство, яке триватиме близько семи годин, починаючи з 16-ї години вечора до одинадцятої з невеличкими перервами. Між виступами Анатолій Волик продемонструє слайд-шоу «25 Кроків» із розповіддю про кожен рік існування «Онейроїда» та про учасників колективу, таку собі історію гурту в картинках. Ми покажемо фільм, який змонтував Денис Зозуля про «Онейроїд». Також побачать цього вечора кліпи проекту «Наташа. Атомний бог». «Онейроїд» виконає свої старі й нові композиції. Приїде наш гітарист, із яким ми ще 94-го року виступали, – Андрій Воробйов. Ігор Яремченко, який написав музику до першої пісні, виконає її під акустичну гітару. Наш барабанщик Ігор Малюков виконуватиме під гітару його улюблену пісню «Цур та Пек». Я співатиму композицію «Війна». Виступлять гурти «Ктулху», «Трансформер», «Майор Пронін», колектив «Стрибожі внуці» виконає народні пісні. Також ми зіграємо альбом «Паливо», який ще не виданий. Нас вітатимуть Сергій Підкаура з гурту «The ВЙО» та Женя Галич із «Оторвальда». Також буде гурт «Вій», «@traktor».

Цього вечора відбудеться реліз альбому «Майдан: розрита могила». Це данина тому, що я розпочав вивчати історію України та наших місць. За 45 кілометрів від Полтави є справжній арійський майдан. Називається він Розрита Могила. Йому 2,5 тисячі років. Це біля Котельви. Раніше люди думали, що це могили, кургани, але згодом вчені довели, що це окрема культова арійська споруда на кшталт церкви. Ми спочатку хотіли назвати платівку «Розрита могила», як у вірші Шевченка, оскільки це не зовсім правильно ми додали в назву слово «майдан» – місце сили праукраїнців. Із цим пов’язані наше знання історії. Я вважаю, що музика має бути не лише розважальною, а й просвітницькою. Ми таки намагаємося своєю творчістю навчати слухача. Отака буде програма.

– Після концерту які в гурту найближчі плани?

– Ми запишемо альбом «Паливо», допишемо платівку «Боротьба» і поїдемо в тури до нашого 25-річчя по Україні, можливо, – і Європою.

Автор: Наталка Сіробаб

Інтерв'ю 07 грудня, 16:30

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції