Тато в декреті: «Я б законодавчо закріпив, щоб тата були у відпустці з дитиною»

11 лютого, 13:10   0

В Україні татусів, які б перебували у декреті, небагато, але вони є. Останніми роками їх додалось чи тому, що жінки більше залучають чоловіків до виховання, чи тому, що самі чоловіки беруть на себе таку відповідальність (2013 рік – 2%). Однак існує чимало упереджень і скептицизму щодо татусів, які беруть відпустку по догляду за дитиною. Дехто досі не вірить, що упоратись із дитиною чоловікам під силу, що це не лише жіноча справа, інші щиро захоплюються і наслідують у власних родинах.
Роман Луговий – молодий тато, завідувач науково-дослідного експозиційного відділу археології Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Він знає, що таке відпустка по догляду за дитиною і не терпить, коли про жінок кажуть, що «вона сидить у декреті».

– Романе розкажіть, будь ласка, про свою дитину, яку звуть доню, скільки їй і що передувало тому, що ви пішли у відпустку по догляду за дитиною?

– У мене донька Мар’яна, їй 23 лютого буде 4 роки. У декретну відпустку я вийшов у 2016 році, коли доні було 2 роки і 6 місяців. Чому пішов? Причин кілька: ми з дружиною говорили про те, чи можливий такий варіант. Дружині треба було виходити на роботу, вона викладачка кафедри історії України педагогічного університету, тож 3 роки дитині виповнювалось серед навчального року. Можна було ще побути з донею до 3-ох років, а тоді виходити. Але кращим варіантом все ж було піти на роботу з початку року, там свої бюрократичні моменти, і якраз скорочення у виші відбувались, тож вирішили, що у відпустці буду тепер я – так для всіх краще. Тим паче, дружина отримувала більше грошей, тож на цьому і зійшлися.

Оксана, Мар’яна та Роман

– Дитина доти була домашня чи вже садочкова? Як відбувалась адаптація доні?

– Була зовсім домашня і дуже мамина. І це ще один фактор: доню збирались вести в садочок із вересня, дружина начиталась, що краще, аби вів у садочок тато, так дитині легше звикнути. Хоч Мар’яна і комунікабельна, але дуже мамина, весь час: «Мамо, мамо». Однак адаптація відбулась нормально, протягом двох тижнів доня звикла до садка, вже почав лишати її на весь день. У цей час я міг щось робити вдома, власний дім і двір, тож роботи вистачає. А от у середині жовтня почались хвороби, доти вона не хворіла зовсім.

– А Ви читали якусь літературу про виховання?

– Так, бо ніхто ж не народжується зі знаннями про дітей. Але я ж недовго був у декреті – лише півроку.

– Ви офіційно оформляли відпустку?

– Так, все офіційно, соціальна картка на виплати теж була. Звільнився з роботи, пішов у соціальну службу, все оформили.

– Що змінилось у розподілі обов’язків? А як було доти? Знаю багато родин, де вважають, що якщо жінка з дитиною вдома, то чоловіка має чекати свіжа їжа, все чисто і випрано, прибрано вдома, адже вона вдома, тож має про все це дбати.

– У нас ніколи не було аж такого поділу, що 50х50. Господинею на кухні була і є Оксана.

– А Ви нічого не готували дитині чи собі, поки дружини немає?

– Не дуже люблю термін «допомагати» дружині по догляду за дитиною чи на кухні, бо це моя родина, моя дитина, тож я беру участь, а не допомагаю. Тож все це згодом став більше і більше виконувати, хоча спочатку якось і не задумувався, скільки дружина всього робить насправді, як багато справ на жінці. До народження дитини міг під настрій готувати. А нині з книжкою можу різне, щось більш вишукане, як от суп харчо, індичку з чорносливом тощо. Не вважаю, що це героїзм. Просте я вмію, а будь-що можна навчитись, було б бажання, це не проблема. Хоча знаєте, був момент, розмова з дружиною, коли вона сказала, що в неї не дуже все змінилось, хоч і почала ходити на роботу, однак залишає нам їжу, готує багато. І я задумався, бо якось чесно цього не помічав цього, я якраз восени лагодив сарайчик, займався деревами, поки донька в садку, водив її на кілька годин туди і забирав. А от про готування якраз не думав, а після розмови переосмислив все. Ну і далі вже більше брався готувати я або сам, або з малою, особливо вареники донька любить готувати – розкидати борошно, ліпити.

– Як відпустку до догляду за дитиною сприйняло керівництво, знайомі, друзі? Адже в нашому соціумі досі є ті, хто вважає, що чоловік з дітьми – та ну, соплі витирати, куди це годиться, не чоловіча справа.

– Так, я знаю, що є такі думки. Якщо хтось таке і думав, прямо ніхто не казав. Дехто казав, що класно, самі б пішли, особливо ті, хто мав проблеми на роботі, типу складний час і відпустка – як відпочинок чи втеча. А загалом я якось не обговорював дуже це питання. Іноді питали, чи я сам захотів цього, але в принципі, це була моя ідея, мені і раніше хотілось побути з донею, а тут ще й інші фактори співпали. Дитину довго чекали, коли вона народилась, мені хотілось більше часу бути з нею, бачити, як росте, скучав дуже. Оксана вагалась, мовляв, та 6 місяців ще, нехай уже добуду. Та я переконав, що все буде добре, ці півроку із донькою буду я.

– А до цієї відпустки був досвід залишатись із дитиною?

– Ще до виходу на роботу в дружини була криза, коли вона стала відчувати, що весь час присвячує лише дитині і родині, і все. «Я нікого не бачу, нікуди не ходжу», без малої і в туалет не могла піти – от реально так було. Оскільки ми живемо в селі під Полтавою, то справді дуже немає куди й піти. Малій вже було десь півтора року, якраз у клубі дівчата організували фітнес-заняття, тож запропонував дружині піти, вона почала ходити вечорами. І ці півтори-дві години для дружини були як відпочинок. Мала спочатку кричала: мамо-мамо, а потім звикла. Я ж, звісно, давай вмикати танці з бубном, придумувати все, розважати – і стало легше, доня бути такою маминою.

– Це був крок, аби дитина могла залишатись із татом?

– Ні, це не стільки з татом, як дати мамі вільну годинку-дві. І я бачив, як це позитивно на дружину впливає, вона така оновлена й повітряна поверталась звідти, готова на подвиги, так би мовити.
– У чому Вам було найважче? Які були обов’язки?
Речі розкласти, прибрати, попилососити. Тим паче мала у нас така активна, сама не грається, любить компанію, весь час треба підтримувати гру. Ось недавно дідусь і бабуся брали доньку до себе, то дідусь сказав, що не сидить ні хвилини. Так і є, тож щось робити можна було або разом, або коли спить.

– Своїм чимось могли зайнятись, коли Ви з дитиною?

– Якщо чесно, то не дуже. Наукову статтю сісти і писати не міг, книжку почитати теж не міг. У нас якщо тиша, то це якась шкода – класика ж. Тож про дітей, яких посадив і мале сидить собі грається, я лише чув та читав.

– А якусь суттєву шкоду при Вас робила?

– Ні, нічого такого. Обмальовані стіни – перефарбуємо, не проблема, але такого не було. А от борошно по дому розкидати – це було. Ми разом із нею ліпили вареники і робили піцу. От недавно теж було: хочеш борошном гратись? Добре, але знай, що сама будеш прибирати. З самого малечку ліпили пластиліном, розвивали дрібну моторику – це ж корисно. От недавно Оксана каже, що ліпили вони разом вареники чи пиріжки, то мала порозсипала борошно на своїй іграшковій кухні, все забруднила там. Оксана дала ганчірку і казала прибрати. Мар’яна півгодини видраювала, старалась.


– А чого навчили доню за ці півроку саме Ви? Є щось таке, що лише Ваше спільне?

– Любили з пластиліну всяке, а от малювати – то більше з мамою, бо я не люблю малювати, а Оксана любить. Ще у нас є німецька вівчарка, запрягали її і вона возила малу на санчатах. Або піти в похід – теж наше спільне. Маму лишаємо писати статтю чи інше щось робити чи просто побути самій, а ми йдемо в ліс чи ще кудись на природу. Поганої погоди при цьому не буває, є погано вдягнена дитина, тому одягаємось і кілька годин можемо блукати. Ще і в декреті не був, то ми їздили з дружиною у Львів, її запросили тоді читати лекції в Український католицький університет. Тож вона була на парах, а ми з малою мандрували. Університет надавав житло, тому ми всі разом тоді поїхали, та і дитину тоді Оксана надовго не лишала. Та й ми всі полюбляємо мандрувати.

– А з якого віку Мар’яни ви її берете в мандрівки? Де вже побували?

– Машиною поїхали Черкащиною, по визначних місцях. Малій тоді 1 рік і 3 місяці було. Тиждень їздили, в наметі жили. Правда, кілька ночей таки були в родичів. Дитина нормально перенесла подорож. А цього літа взагалі півтора місяця була з нами на розкопках влітку (спільний проект археологів – чоловіка та дружини), і це вона вже третій рік так. 

Мар’яна, окрім дитячих мультиків про свинку Пеппу, потяги та інше, любить дивитися документальні фільми про динозаврів – гени археологів дають про себе знати.

– І як?

– Чудово, жодного разу не захворіла, хоча їла фрукти з дерев чи збирані і немиті, польові умови ж. А от пішла кілька днів у садок і все – захворіла, контакти з дітьми, колектив.

– А лікарняні хто бере?

– Обоє, міняємось. Спочатку Оксана йде, бо вона зараз у докторантурі, більше буває вдома. А от недавно хворіла, то спочатку дружина була на лікарняному, потім я.

– Не дивуються, коли берете лікарняний?

– Ні, бо всі ж знають, що я був у декреті. Це ж село, тож звикли і ніхто не дивується. Хоча спочатку всі дивувались і відпустці, і лікарняним, тепер вже ні.

– Ви пішли у відпустку, коли малій вже було два з половиною, дитина багато чого вміла. А чи ризикнули б залишитись із зовсім малям?

– Я вважаю, що перший рік життя дитини однозначно краще їй з мамою, бо ж грудне вигодовування та і взагалі між мамою і дитиною існує тісний зв’язок, це важко розірвати і немає потреби в цьому, принаймні у нас. Цей зв’язок потрібен обом. А далі, коли вже соціалізація в дитини, тоді вже можна, якщо виникає необхідність. Але найкраще, на мою думку, це третій рік.
Я б на законодавчому рівні закріпив, щоб тата були в декреті певний період, як у Швеції. Щоб прокинулась справжня відповідальність за дитину, бо все ж можна на маму скинути, а так ти сам-на-сам з малечею і маєш вирішувати, як діяти. Ну і щоб батьки розуміли, як воно у відпустці по догляду за дитиною мамам, що жінки у відпустці не сидять.

– А у Вас виникали такі ситуації, що в доні температура чи щось інше і не знаєте, як вчинити?

– Так, було. Оксана була далеко, а в малої 39,5. Теоретично я знав, що робити, але дзвонив дружині, радився. Аби не було зв’язку, то я в курсі, що у нас є свічки від температури.

– Аби ще були діти, Ви б залишались в декреті теж?

– Мабуть би, більше, наполягав, щоб довше бути з дитиною. Думаю, це передовсім корисно тату і дитині.

Лише з появою дитини я зрозумів, які безглузді іграшки для дівчаток: от подумайте, для хлопчиків машинки – це розвага, розвиток. А от у дівчаток які іграшки? Ляльки, кухня, посуд, візок для ляльок, пральна машинка, праска – це не про розваги, а про роботу, обов’язки. Тобто одразу дівчинку з дитинства виховують бути господинею, мамою, прив’язують до дому і родини. Добре, що останніми роками і дівчаткам купують всяке, не лише для того, аби виховувати господиню, а й для розвитку. 

Читайте також: материнство в Україні, або Народила – стань невидимкою.

Автор: Ніна Король

Інтерв'ю 11 лютого, 13:10

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції