Володарка форм plus size Неля Шовкопляс: «Коли я з’явилася в ефірі, звичайно, були негативні коментарі й навіть образливі»

1. >
2. Інтерв'ю >
3. Володарка форм plus size Неля Шовкопляс: «Коли я з’явилася в ефірі, звичайно, були негативні коментарі й навіть образливі»

Неля Шовкопляс. Всі фото надані прес-службою телеканалу «1+1»

Ведуча «Сніданку з 1+1» Неля Шовкопляс в інтерв’ю для «Кола» розповіла про особливості роботи у ранковому шоу, чому почувається впевненою у своєму тілі та поділилась рецептом краси. Телеведуча згадала про курйоз під час прямого ефіру та про свій перший вихід на UFW.

До речі, Неля Шовкопляс до переїзду в столицю встигла пожити у Нових Санжарах, а згодом – у Полтаві. Власне у духовній столиці вони зі своїм чоловіком і побрались. 

– Нелю, Ви стали ведучою «Сніданку з 1+1» відносно недавно – з вересня 2017 року. Наскільки мені відомо, досвіду роботи ведучої до цього не мали. Чи складно було втягнутись у телевізійну кухню? Чи не відчували Ви певний дискомфорт, оскільки доводиться працювати у парі із зірками ефіру?

– Я не можу сказати, що дуже складно. Звичайно, було хвилювання, оскільки одразу стільки нової інформації і сам стрес прямих ефірів. Але ж я напередодні пройшла навчання в медіашколі 1+1 медіа, тому в мене трішки вже був досвід, я бачила і камери, і студію. І під час стажування у проектах «Модель XL» і «Танці з зірками» я побувала на знімальних майданчиках і вивчала всю телевізійну кухню. Тому, мабуть, в мене більше було захоплення і задоволення від того, що зовсім скоро розпочнеться справжня робота! Безперечно, довелося пізнавати багато технічних моментів, вчитися. А те, що стосується співпраці з досвідченими ведучими, то Єгор для мене – це орієнтир все ж таки. Є на кого рівнятися, і для мене це вдвічі цікавіше. Так само і Людмила та Руслан, вони вже довго на телебаченні пропрацювали, тому вони як вчителі, наставники для мене. Вони мені дають слушні поради, і я їм дуже вдячна. Іноді можуть похвалити – і я тоді розквітаю.

До слова, я завжди любила працювати з мікрофоном, на сцені, створювати настрій для великої кількості людей, бо раніше мала досвід бути ведучою весіль. І саме це мені дуже допомагає вільно триматися в кадрі!

– О котрій годині починається робочий день ведучої ранкового шоу? Що встигаєте до початку ефіру?

– До початку ефіру я нічого не встигаю. Зазвичай мій робочий день починається о 4 годині ранку, максимум о 4.30, якщо я собі дозволяю завести будильник на півгодини пізніше. Як правило, я встаю, вмиваюся, одягаюся, складаю рюкзак і виходжу, бо за мною вже приїжджає водій. Тому я нічого не роблю вранці  і не збираюся робити, адже ще занадто рано. О 5 годині ранку я вже маю бути на студії, грим, зачіска, і о 6.20 ми маємо бути готовими, оскільки о 6.30 починається ефір. Десь о 6.25 ми забігаємо з Єгором в студію, і в нас починається такий собі ранковий драйв!

– А скільки часу витрачаєте на підготовку до наступного ефіру? Мабуть, стикалися вже з хибною думкою від оточуючих, що у Вас «легка робота», адже з 9.30 Ви вже вільні?

– Ні, не о 9.30. А після наради-летівки – може, об 11.30 і пізніше. В офісі частіше знаходимося до обіду, – це як перша зміна. І до речі, ніхто так не дорікав, що ми рано йдемо додому, навпаки, нам тут навіть співчувають.:)

Трапляється, що в коментарях інколи пишуть якісь неприємні речі з приводу «легкої роботи», але мене тішить те, що інші глядачі одразу захищають, кажуть: «А ви спробуйте самі прокидатися о 4 годині, і о 5-й бути вже на роботі!» Це не так вже і легко, як здається. До того ж, потрібно бути самому у такому гарному настрої, щоб заряджати енергією та драйвом всю країну. (Усміхається)

Отже, щобудня в робочі дні поза ефіром я ще дві години витрачаю на підготовку до наступного ефіру.  Ми звечора вичитуємо всі теми, сюжети, які обговорюємо на «летівці».  У нас є робочий чат, куди ми скидаємо щось цікавеньке, і можемо прочитати його у будь-який час, але повну верстку ефіру можна подивитися тільки увечері. Однак буває й таке, що ми лягаємо спати раніше, ніж готовий до ефіру якийсь сюжет, тоді я можу зранку, поки мене гримують, зайти у службову програму і подивитися, дочитати його. Але якщо заготовлені підводки ми читаємо заздалегідь, то вже в процесі ефіру ми їх адаптуємо під себе, можемо імпровізувати. Єгор часто мене вчить, підказує, як це краще зробити. Зазвичай ми підводимося і відводимося від ТСН, а Марічка Падалко – від «Сніданку».  Ми маємо змогу швиденько переглянути, що буде далі у випуску і вже знаємо, що говорити. І виходить досить непоганий експромт. Але імпровізація в прямому ефірі – це вже висока майстерність, і я цьому ще вчуся, але дуже стараюся!

– Робота ведучої «Сніданку з 1+1» – це постійні гості, нові знайомства, знання та навички. Що Ви встигли нового для себе відкрити, опанувати? Чи з’явились у Вас нові друзі серед гостей та працівників каналу?

– Серед працівників каналу, звичайно, я вже знайшла багато товаришів. Я дуже добре спілкуюся і з операторами, і з режисерами, і з журналістами, і з адміністраторами. У нас дуже дружні, теплі стосунки. Я почуваюся дуже комфортно. Хочу сказати, що я одразу відчула підтримку колективу. За це я всім дуже вдячна! А з приводу гостей, я не можу сказати, що з кимось вже так подружилася, скоріше, це експерти, які приходять до нас постійно. Наприклад, це Юлія Юдіна, Ростислав Валіхновський, Лаврентій Царук. З ними завжди дуже приємно спілкуватися, і я бачу, що це навзаєм. Це ті люди, кожен з яких експерт у своїй справі, і з ними завжди цікаво. Завжди береш щось нове від них, можна почути щось цікавеньке, чомусь повчитися.

А з приводу того, що я вже змогла опанувати, то це структуру ефіру. Бо спочатку мені не зовсім були зрозумілі деякі речі. Зараз я вже все розумію: всі скорочення, рекламу, все, що каже редактор чи режисер у вухо. Всі технічні моменти і саму схему ефіру, мені здається, я вже опанувала. І це дуже спрощує роботу, хоча, звичайно, бувають якісь помилки, але вони не такі вже й значні і суттєві. До того ж, ми з Єгором завжди підстраховуємо одне одного. Якщо хтось десь промахнувся, то інший миттєво підхоплює. Хоча ще не на всі 100 відсотків є між нами телепатичний зв'язок, але ми рухаємося у цьому напрямку семимильними кроками, я б так сказала. Навіть останній тиждень показав, що прогрес у нас у цьому дуже стрімкий.

– Чи має команда ведучих «Сніданку з 1+1» певний ритуал, традицію чи забобони перед початком ефіру (можливо, не можна чогось робити, чи, навпаки, потрібно щось зробити)?

– Ні, у нас на «Сніданку» ніяких забобонів немає. Принаймні, я не помічала за той час, що я тут працюю. Я перші три місяці перед ефіром могла перехреститися і сказати: «З Богом!».  Але забобонів та ритуалів ніяких немає.

– Без курйозів, як правило, на телебаченні не обходиться. У Вас вже щось подібне траплялось? Можете поділитись своєю історією?

– Мабуть, найкурйозніша історія у мене була, коли на мій перший ефір Єгор запізнився. Я дуже хвилювалася, ми тоді працювали четвіркою: Люда, Руслан і Єгор мали мене підтримати і представити як нову ведучу. І от ми вже підготувалися, одяглися, нафарбувалися, чекаємо Єгора, а його немає. Вже 6 година, 6.15, а його все немає. Редактори почали хвилюватися, телефонувати йому. Виявляється, він захворів, організм дав збій, і він просто проспав!  О 6.30 ми розпочали ефір, а вже о 7 годині він приєднався до нас  у студії, але я просто не уявляю, що б я робила, якби ми тоді вели ефір удвох, а не вчотирьох! Звичайно, тоді ми це обіграли, я жартувала, що Єгор, напевно, бігав за тортом і квітами для мене і тому запізнився. Але після цього тепер я теж боюся запізнитися на ефір, тому інколи погано сплю, бо постійно є підсвідомий страх, щоб не проспати. Але в той перший ефір, коли ми сіли у крісла і почали його вести, я відчула, ніби я там завжди сиділа, таке дивовижне відчуття! Тобто я переконалася, що це моє, моя стихія.  (Усміхається)

– Ви маєте форми plus size. Чи не стикалися з упередженнями, мовляв,  телеведуча має бути більш стрункою?

– Звичайно, стикалася. Адже до мене на українському телебаченні, напевно, була тільки Руслана Писанка з пишними формами, і цього року в проекті «Танці з зірками» Наталя Холоденко. І коли я з’явилася в ефірі, звичайно, були негативні коментарі і навіть образливі, але я їх практично не читала. Я завжди читаю конструктивну критику, з якої можна взяти раціональне зерно. Якщо це негатив, який людині хочеться просто кудись вилити, в якийсь абстрактний простір, можливо, через невдоволення життям чи ще щось – то це внутрішні проблеми самої людини. А соціальні мережі, на жаль, зараз і є цим абстрактним простором. І коли людина тебе ображає, значить, щось її зачіпає за живе, щось резонує у неї всередині, але це говорить про її внутрішні проблеми, її негатив. Якщо людина не може прийняти цей світ таким, яким він є, і людей навколо, то життя буде її постійно вчити бути толерантним. А це значить, що спочатку потрібно прийняти себе таким, яким ти є, а потім – усіх інших, якими б вони не були: товстими, худими, високими, низькими. Адже ми всі різні, і в цьому наша унікальність.

І сенс якраз у тому, що наша компанія «1+1 медіа» руйнує стереотипи і щодо ваги, і щодо віку. Неважливо, скільки тобі років, якщо ти талановита людина і класно робиш свою роботу, приходь, для тебе двері завжди відкриті! І так має бути, потрібно змінювати суспільну думку щодо так званого «ейджизму», тобто упередженого ставлення до віку. Також це стосується і зовнішніх параметрів людини. Адже в різні епохи були абсолютно різні стандарти краси. Колись вважались красивими дуже худі жінки, потім були рубенсівські жінки з пишними формами, потім знову все змінилося. По суті, ці стандарти нав’язані. Тому треба дивитися ширше і ламати стереотипи у своїй голові. Головне, щоб людина відчувала себе комфортно у своєму тілі і була при цьому здоровою. Для мене головне – це стан мого здоров’я. Тому виснажливу дієту я не сприймаю. Так, повинно бути правильне, здорове харчування, але тільки не сувора дієта, бо це негативна річ. А взагалі я вважаю, що все починається на психологічному рівні, з голови. Не із зовнішніх форм, а із внутрішнього твого стану, як ти себе почуваєш всередині себе. Якщо тобі комфортно у твоєму тілі, то це найголовніше!

– Нелю, ви нещодавно стали обличчям нового випуску журналу «Burda plus» в Україні, а також вперше відвідали Український тиждень моди. Чи комфортно почувалися серед селебріті? Не боялися відчути на собі «косих» поглядів? Хто з відомих модників підтримав Вас на публічному заході?

– Я абсолютно спокійно і комфортно себе почувала, тому що я була не одна. Зі мною була ціла команда: і фотограф, і знімальна група новин ТСН, і актори із серіалу «Школа». До того ж, там ти зустрічаєш знайомих, спілкуєшся і не почуваєшся самотньо. Але я не фешн-персона, хоча було цікаво зануритися у світ моди. У виборі образу я цілком довіряю своїм стилістам «Сніданку», оскільки я вважаю, що кожен повинен займатися своєю справою. Тому я була впевнена у цей день, і ніяких «косих» поглядів я на собі не відчувала.

Загалом мені сподобалося, але більше я спілкувалася з організаторами проекту «Who Is On Beauty Today», який був присвячений красі, що є у кожній людині, і який доводить, що краса буває різною, і кожен із нас є по-своєму красивим. Це соціальний проект у рамках UFW, у якому зібрали сім героїнь з абсолютно різних сфер життя: це і моделі на інвалідному візку, і трансгендерна дівчина, яка змінила стать, і 67-літня модель та журналістка, і дівчина-альбінос та інші. Вони всі зовсім різні, вони інші,  проте однаково гарні і ззовні, і зсередини та руйнують стереотипи. Мені реально було цікаво з ними поспілкуватися, тому що мати стильний і модний вигляд – це, звичайно, класно, але, дивлячись на цих людей, у тебе відбувається переоцінка цінностей. Ти розумієш, що справа зовсім не в одязі, не в макіяжі і не в зачісці, тобто не в зовнішньому вигляді, а у тому, яка людина внутрішньо, як вона цей світ бачить, і що вона транслює у цей світ. І коли ти розумієш, скільки нам ззовні нав’язується стереотипів, то усвідомлюєш, що треба просто бути собою і жити вільно від них. Треба слухати себе – і життя налагоджується, все дуже просто! Але це не завжди легко, треба мати сміливість зізнатися собі у першу чергу, що ти не хочеш, щоб хтось диктував, як тобі жити.

– Під час Вашого першого виходу на UFW Ви були у вбранні від українського дизайнера Ельвіри Гасанової. Чому Ви обрали саме цей бренд?

– Мені дуже подобається Ельвіра Гасанова, насамперед, тим, що в її колекції реально є одяг мого розміру, хто б що там не говорив. І цей одяг стильний, красивий і якісний. Це приємно, коли ти приходиш до неї в шоурум, і тобі одразу можуть підібрати вбрання, в якому ти почуваєш себе королевою. Мені це настільки сподобалося, що я вийшла звідти разом зі своїм стилістом у повному захваті! До того ж, Ельвіра Гасанова сама далеко не худенька дівчина, і мені подобається її підхід, як вона гармонійно себе почуває. У неї нестандартний і креативний погляд на моду, вона створює дуже гарні  речі. У неї є такі оригінальні принти на джинсових куртках, які вона вигадала і створила, і які користуються великою популярністю. Насправді я себе відчула дуже красивою і стильною у костюмі від Ельвіри Гасанової. Навіть мій чоловік, побачивши фотозвіт з показу, вигукнув: «Ти така красуня! Наступного разу я обов’язково піду з тобою, а то ще вкрадуть!» (Сміється).

– Ваш чоловік родом з Полтавщини, Ви – з Харківщини. Як і де ви познайомилися?

– Нас із чоловіком познайомив наш спільний друг, тепер він уже наш кум – хрещений одного нашого синочка. Він – однокласник мого чоловіка, вони дружили з першого класу. А потім він навчався у Харкові, і я познайомилася з ним у подорожах Європою, куди ми їздили щороку на травневі свята спільною компанією. І цей друг організував такий собі туристичний зліт –  сплав на байдарках, ми плавали по Ворсклі у Сумській області. Він зібрав одну групу людей з Харкова, а іншу – з Полтави, і ці дві компанії поїхали разом плавати на байдарках. Звичайно, там ми всі перезнайомилися. Якщо чесно, у перший день я навіть не звернула уваги на свого майбутнього чоловіка, бо на фоні інших хлопців він був дуже спокійним, врівноваженим, навіть трохи загадковим. А згодом ми почали вже тісніше спілкуватися, і я його відкрила для себе. Потім наше спілкування переросло в більш близькі стосунки. І я зрозуміла, що мені потрібна саме така людина – спокійна і виважена, оскільки я творча і емоційна натура, а хтось має мене «заземляти». В родині достатньо однієї «зірки»! (Сміється).

– До того, як переїхати у столицю, Ви з чоловіком і дітьми жили у Полтаві. Це був важливий період Вашого життя? Чим запам’ятався?

– Звичайно, це був важливий період мого життя, адже я створила свою сім’ю, і в нас із чоловіком народилися наші синочки-двійнята. Спочатку ми жили у Нових Санжарах Полтавської області, звідки родом мій чоловік, з його батьками. А коли нашим малюкам виповнилося 1,5 року, ми переїхали до Полтави, зняли свою першу квартиру. І також десь 1,5 року ми там прожили. Але я хочу наголосити, що я сама родом не звідти, бо часто у коментарях мене запитують, чи я з Полтави. Ні, я з міста Барвінкове Харківської області, де і зараз проживають мої батьки. А у Полтаві я жила зі своїм чоловіком та дітьми. Ми зареєстрували шлюб у Полтавському РАЦСі, але весілля у нас не було, і в мене не було білої сукні. Тому, можливо, у майбутньому, коли малюки підростуть, ми влаштуємо весілля, на якому наші синочки будуть у красивих смокінгах і вітатимуть нас. Моя мама дуже про це мріє і каже, що в нас буде, як у Анджеліни Джолі і Бреда Пітта, коли на їхньому весіллі були присутні їхні діти. (Усміхається).

– Чи бували Ви в інших населених пунктах Полтавщини? Чи маєте улюблені місця в Полтаві, області? Якщо так, то назвіть їх.

– Так, я дуже люблю Полтаву, хоча спочатку я дуже сумувала за Харковом, просто неймовірно! У мене була така туга, я так хотіла повернутися до Харкова, але коли ми вже переїхали з Полтави до Києва, я зрозуміла, що я страшенно сумую за Полтавою. Я обожнюю наш мікрорайон Алмазний у Полтаві, там настільки класно, я люблю там все: і парки, і будинки, і своїх сусідів. Знаєте, це справжня ностальгія, починаючи від магазинів, ринків, парків і до маленьких вуличок і дитячих майданчиків, де ми гуляли з дітьми. Влітку, коли я відвозила синочків у Нові Санжари, я пройшлася Полтавою і отримала справжній кайф і моральне задоволення від прогулянки! Як не дивно, я полюбила Полтаву, як рідну, вона така маленька і затишна. І зараз я завжди з теплом і щирою усмішкою згадую про неї, до того ж, там у мене залишилися подруги, матусі, з якими ми гуляли разом на дитячих майданчиках. А також дуже багато людей мені пишуть з Полтави, просять про якусь благодійну допомогу, тобто вважають мене своєю, полтавкою.

Щодо інших населених пунктів Полтавщини, то це, безперечно, Нові Санжари і Лелюхівка, це моя друга батьківщина, де живуть наші батьки, моя друга мама – мама мого чоловіка, а також його сестричка. Це вважається екологічно чистий район, і я сподіваюся, що його не зіпсують. Там дуже красиво, неймовірна природа, тече річка Ворскла. Я там завжди відпочиваю і фізично, і морально, бо там насправді дуже класно. До того ж, там дуже чисто, люди привчені до порядку у самому містечку, вони його дуже люблять і не смітять.

– Чи користуєтесь Ви рецептами народної косметології? Що саме використовуєте: маски для обличчя, волосся, тіла? Чи маєте перевірений рецепт, яким могли б поділитися з нашими читачами?

– Якщо чесно, я дуже люблю і використовую різні олії: авокадо, реп’яхову, оливкову. Будь-яку базову олію можна використовувати для догляду і за шкірою, і за волоссям. Я зараз стала досить прискіпливою до косметики, не довіряю дорогим косметичним брендам, бо розумію, наскільки це велика викачка грошей. То навіщо переплачувати шалені гроші, коли все природнє можна взяти під рукою, з природи? Тому олій у мене насправді багато, і що стосується волосся – то це кокосове масло. Два рази на тиждень я намащую ним волосся, але обов’язково теплим. Його треба розтопити, потім намастити на волосся, одягнути кульочок, загорнути голову в рушничок і так походити 1-2 год. Насичує волосся краще, ніж будь-яка маска! Відтак, я вважаю, що не треба переплачувати більше, адже всі дорогі шампуні і косметичні засоби, це зазвичай – лише маркетинговий хід. Тому я рекомендую користуватися дарами природи і бути вдячними їй за це!

– Ваш девіз і порада тим, хто має мрію, але не вірить у її здійснення?

– Я раджу усім завжди вірити у свою мрію і робити все для її втілення! Я навіть писала свої мрії на папері, але тоді я не вірила, що все написане може так швидко здійснитися. Зазвичай ми самі вигадуємо, як наші мрії можуть здійснитися. Однак не треба цього робити! Моя порада усім читачам: просто загадайте своє бажання і віддайте його на волю Всесвіту, Всевишнього. Не треба думати-гадати, як воно здійсниться, ви просто загадайте і відпустіть, не зациклюйтеся на ньому. Якщо це справді щире бажання вашої душі – воно обов’язково збудеться, але яким чином і в який час, це вже Всесвіт краще знає. Тому не треба обмежувати «небесну канцелярію», як кажуть. Але, насамперед, треба самому собі дозволити мріяти, не зупиняти себе навіть у найсміливіших своїх мріях. І, звичайно, треба робити якісь кроки на шляху до своєї мрії. Якщо це ваше – вищі сили подарують це вам, а якщо не ваше – то, навпаки, вбережуть вас від цього. І тут найголовніше – слухати себе, що ви відчуваєте, почути власну душу, що вона вам підказує у тій чи іншій ситуації. І, повірте, мрії здійснюються!!!

Автор: Юлія Обелець