Полтавська таксистка поділилась, що найважче у її роботі та за що любить

08 березня, 16:00   1

Доти вона працювала швеєю. А ще раніше змінила кілька професій, шукаючи себе. Нині Євгенія Рютіна – водійка таксі. Чим відрізняється її робота, що найскладніше таксистці в роботі, як поєднує функції мами і працівниці, розповіла« Колу».
З Євгенією ми познайомились у групі в соціальній мережі, якраз ішло палке обговорення блогу з нашого сайту про дитячі автокрісла в таксі. Її думка і досвід спонукали до інтерв’ю, на яке таксистка погодилась. Тож Євгенія приїхала на джипі темно-синього кольору і розповіла про робочі будні.


– Скільки ви таксуєте?


– Вже 2 роки.


– Як прийшли у цю професію, який водійський стаж мали? Чим досі займались?

– Чим лише не займалась? Оформляла вікна, останнє – шила. Переважно штори, чохли для пухових ковдр, одяг, кілька років обшивала бальників та інші танцювальні колективи з ОЦЕВУМу. А коли потроху замовлень ставало все менше, задумалась, що я можу робити і що люблю.

– Як вважаєте, чому меншало замовлень на пошиття? Маєте освіту швеї чи подібну?

– Освіта – курси, все інше я вчилась самотужки. Думаю, меншало замовлень, бо люди збідніли. Стали рідше шити одяг на замовлення, частіше робити ремонт одягу. Приносили все частіше речі для перешивання. Наприклад, купили щось у секонд-хенді, принесли, аби підігнала під потрібний розмір. І такого стало багато. Перешивала, але вражало те, що клієнти вважають так: «Ну тут же трошечки підшити і все, скільки ж тут роботи». А ти як швея бачиш, що перш ніж підшити, треба розпороти виріб, підігнати під зріст цієї людини, бо воно ж висітиме і я буду винна, що не так, як клієнт замовляв. Звісно, було, що багато замовлень кілька тижнів, а пару тижнів зовсім немає. До цього в такій справі треба бути готовій, що можеш певний час жити ніби на хлібі й воді, бо заробітки не весь час постійні. От тоді я задумалась, куди рухатись далі, що люблю і хотіла б робити. Вирішили з чоловіком, що йду в таксі. У нас двоє дітей, 17 і 11 років зараз, тож шукала цікаву роботу, яка б мені подобалась і приносила постійний заробіток.


– А доти були думки про таксі чи це одномоментно вирішилось?

– Були, звісно, не раз. Але стримувало те, що машина на бензині. Аби почати таксувати, треба було встановити газове обладнання, інакше я ж у збиток працюватиму. Переобладнали, тоді я пішла в таксі.

– А який водійський стаж мали до того? 

– Права отримала 2005 року і одразу почала їздити. Обох дітей возила в авто. Молодший син так взагалі виріс у мене в машині, у крісло його клала чи саджала (спочатку таке для малят, із ручкою, потім для старших, сидяче). Нині сину 11 років. У нас був бізнес, канцтоварами займались, тому доводилось їздити з дитиною постійно. Або відвезти до мами, тож у кріслі зручно.
– Як Вас там сприйняли у таксі, як Ви розпочали роботу, розкажіть?
– Прийшла в службу «838» , постояла і вернулась назад. Диспетчери в іншому місті, в Києві. Вони не знають, що вулиця Шевченка у нас є і в Розсошенцях, допомогти і підказати не можуть. Там, де я сиділа, чекатимеш замовлення вічно, вивчити місто треба, тож там не взяла жодного замовлення. Тоді пішла в таксі «15-15», почала вчити місто, бо коли бачиш, як «Пчолка» туди-сюди, а ти стоїш чекаєш годину те замовлення, то це не діло. Тоді ми з чоловіком поїхали і купили спеціальний атлас у хлопців, які самі розробили його. Там позначені всі будинки, як проїхати, де не проїдеш, де стоять оці гробики (бетонні плити, що перекривають заїзди – авт.) – тобто для таксиста це скарб свого роду.


– Скільки він коштував? Як дізнались?


– 250 гривень. Кожен аркуш у файлі. Все, що змінюється і добудовується, я вже вручну домальовую. За ці два роки з’явились кілька будинків, тож їх позначала в цьому атласі. Це студенти, молоді хлопці самі розробили. От там не було новобудов, які здали минулого року, а так все є, вже переконалась, що карти відповідають дійсності. А от навігатор іноді заводить не туди. От, наприклад, чи знаєте ви, де вулиця Параджанова в Полтаві? Тож і такі вулиці я тепер знаю, а тоді я була в шоці: може, наплутали, де ця вулиця. Вона на новобудовах, як їхати на Щербані.

Атлас, завдяки якому добре вивчила місто


– А як родина сприйняла ваше рішення, адже існують досі стереотипи, що це робота не для жінок, вона небезпечна? Тим паче різних людей доводиться возити, не завжди це приємні, чисті, хороші.


– З чоловіком домовились, правда домовлялись недовго, він сам таксував, тож ми з ним на пару працювали в таксі певний час. Із досвідом я зрозуміла: що очікуєш, те й отримаєш в принципі. Якщо ти думаєш, що в тебе будуть якісь такі неадеквати, то не сьогодні-завтра, а через місяць вони й можуть з’явитись. От вірите, кожен 10-ий пасажир по накатаній ставить ті самі запитання: а чому?А не страшно? А як чоловік реагує? А я б не відпустив – часто таке чую.


– Як відповідаєте?


– Залежно від настрою. От кажуть мені чоловіки-пасажири, що свою дружину б не відпустили. Я відповідаю: тому вона і ваша дружина, що ви її не відпускаєте. Тут мені здається людина обмежена в своєму кругозорі.


– Невже, поки не прийшли в таксі самі так не думали? Таксисток все ж мало, тож очевидно, що це дивує, цікавить, захоплює, бо жінок у цій сфері одиниці насправді.


– А ви знаєте, от коли зразу прийшла в таксі, так було цікаво спостерігати за реакцією на вулицях міста: у Полтаві джипів немає в таксі, а тут їде джип і на ньому фішка, і жінка за кермом. А я спершу їздила ще й пристебнута. То люди так дивились і питали: а нам теж пристібатись? Як хочете, у мене в машині за пасок безпеки платить кожен сам, якщо зупинить поліція, то заплатите штраф. Через певний час у мене в машині їздили всі за пасками безпеки. Ще один важливий фактор – мені дуже подобається їзда, я отримую від цього задоволення. Перший мій виїзд як водійки 12 років тому був в ожеледь, жовтень і така дорога. Нічого, упоралась. Другу вагітність я взагалі проїздила в машині. Потім поїхала до мами в Миргород народжувати, машину загнала на СТО, звідти викликала таксі, взяла сумку і в пологовий.


– Перейми починались?


– Ні-ні, але до цього йшлося. Це друга дитина, от син і виріс у мене в машині. Ми займались бізнесом, треба було туди поїхати, те привезти-відвезти, от так брала його в машину і їхали. Іноді по 6 годин дитина проводила в машині (з перервами, звісно).

 
– Ви за графіком працюєте чи як? Розкажіть про особливості роботи у службі таксі.


– Місто розділене на сектори, програма на планшеті. Стаєш у чергу і чекаєш. Буває, що висять замовлення, на які не дуже хочуть їхати, у віддалені райони міста, наприклад. От лише ставши таксисткою, я зрозуміла, як небезпечно їхати на Червоний Шлях по серпантину, там же ж немає напрямку вказівників поворотів, взагалі знаків про те, що є повороти, нема. От чому там досі немає вказівників?Якщо людина їде без навігатора, то там складно, я одного разу ледь не вилетіла в ліс через це. Я працюю за вільним графіком – це перевага, я вибирала собі таке, бо завезла дітей у школу, тоді можу брати виклики. Потім вдень їду забираю сина зі уроків і відвожу додому, обідаємо з ним і тоді знову їду таксувати. Просто працювати в офісі весь день чи таксувати за чітким графіком я б не змогла, це не для мене, мені потрібна свобода.


– Що складно в роботі?


– Та в принципі такого і немає. Просто поясню, як розуміють люди часто: от я викликав таксі, все, мені таксисти винні, бо вони зароблять гроші. Та не винні таксисти, їхнє завдання – привезти пасажира цілим і неушкодженим. Все. Багато хто поводиться, що йому всі винні, бо платить гроші. Але ж платить гроші за кілометраж і все, за те, що їде не в громадському транспорті. А трапляється: викликали таксі і одразу така корона на голові. Хоча більшість моїх клієнтів цілком нормально поводяться, без понтів. Якщо не влаштовує машина, викличте іншу,я ніколи не буду проти.


– А які бувають претензії, вимоги у пасажирів? Смаки в музиці, гучність її тощо.


– Це сфера обслуговування, ти маєш однак вгадувати, як поводитись із людиною. Тут до тебе сів нервовий пасажир, якого все дратує, а тут нормальний, у гарному гуморі. Тож і поведінка моя буде різною, іноді їду як робот, кручу кермо, стежу за дорогою, іноді підтримую розмову. Ставлення я стараюсь, щоб було однакове до всіх. От читаю в соцмережах, яке ставлення до таксисті і вражена, бо воно погане. Їх сприймають іноді не як людей.


– Я думаю, що просто про якісну роботу менше пишуть і кажуть, бо це має бути норма. А от коли негативно обслужили, нахамили, то про це більше відгуків. Тому і стереотипи такі. Ви у якій службі працюєте, які умови?


– В «Абсолюті». Умови скрізь однакові, є ще якась служба, яка досі по рації працює, а так всі на телефонах. Програми у всіх однакові, умови приблизно теж. Вільний графік – це дуже великий плюс, який мені подобається.


– А що складно для Вас? Що не влаштовує чи з чим важко упоратись?


– Та все влаштовує. Хоча от згадала: де знайти туалет? Влітку ти п’єш багато у спеку, а потім шукаєш туалет. А зимою зігріваєшся в холод і від кави теж хочеш часто в туалет і це дійсно в Полтаві проблема. Я в курсі, що є такий закон, що власники кафе чи інших закладів, де є туалет, мають пускати в туалет людей, не відмовляти. Але якось цим не зловживаю. Їду на заправку і не терплю, бо це шкідливо. От заправки –порятунок. Якщо чоловіки відкрили двері машини і стали справили потребу, якщо вже безвихідь, то в жінок з цим цілорічно проблеми.


– А як чоловіки сприймають Вас за кермом?


– Навіть не знаю, у нас же немає офісу, я їх не бачу, їду в місті, вітаюсь і все. У нас немає колективу, та я цього й не потребую. Буває, що чоловіки-пасажири хочуть керувати, мовляв, чому ти не повертаєш, ми ж на головній. Я й кажу: та я то знаю, що я на головній, але навчена, що не всі знають, що вони на другорядній. Тому правило трьох Д (дай дурневі дорогу) ніхто не відміняв. Бачачи, як люди кермують в місті, я краще повільніше, але ціла буду і пасажирів довезу.


– А скільки жінок у нас в місті таксують, знаєте?


– Крім мене, ще про двох знаю. Є дівчина на червоній машині, чи «Фольксаваген» чи що. І старша за мене жінка є.


– От зараз погана погода, то це чудово, що ви виручаєте родину, вдома власне таксі?


– Аякже, зараз вожу своїх дітей, іноді чоловік возить. А були часи, коли возила в сніг доньку в школу №24 та інших дітей, бо не було автобусів. В хорошу погоду вона їздила автобусом. Тому так, бо є змога.


– Чимало жінок вважають Вашу роботу небезпечною, от у «Фейсбуці» написали про таке. А як жінки старшого віку, мама сприйняли таке рішення, чи підтримують зараз?


– Мама завжди з повагою ставилась до мого рішення. Вона вважає, що я доросла, сама вирішую, бо це моє життя.

Знаєте, таксувати то все ж краще, ніж працювати на маршрутці. Хлопці ж на маршрутках не мають змоги сходити в туалет, бо треба викроїти ті хвилини, немає в них змоги пообідати. Чоловік працював на автобусі, який возив людей в «Екватор», то я могла йому їсти виносити, аби він пообідав, бо часу обмаль, не встигає піти в туалет – така вона робота за чітким графіком. А по місту маршрутники знаєте скільки годин працюють? Часто по 12 і більше. Чи може людина тримати увагу і бути не роздратованою з таким навантаженням?
–А чи самі б хотіли, аби донька кермувала, працювала в таксі?


– Не думала над цим. Але якщо то буде її рішення, її влаштовуватиме і вона отримуватиме моральне задоволення від роботи, то чому б і ні. Якщо робота подобається, то людина буде до неї відповідно ставитись, старатись. А як приходиш в дитячу поліклініку, а там сидять жінки, які давно на пенсії, їм важко ходити, їх роздратовує все, вони на тебе гав-гав, ти ж не отримуєш відповідного обслуговування. Вважаю, що не варто займатись тим, чого не любиш.


– А ким бачите себе років через 10? Таксі – тимчасова робота чи ні?


– Поки влаштовує, але можна б міняти, я б не проти спробувати в кур’єрській службі працювати, щоб було пов’язано з водінням.


– Коли ішли працювати в таксі, чи не було упередженого ставлення, що ви жінка?


– Ні, не було. У мене вільний графік і діти вже чималі, тому наявність дітей нікого не турбувала, вільний графік. Знаю, щоє служби, де працюють по графіку, але я вважаю, що мені не підходить, це нерозумно.


Чому нерозумно?


– Це не на співбесіді я дізнавалась, а від пасажирів уже. Тобто що є графік, де працюють один день 12 годин, а потім менше. Я реально розумію, що це дурня бути за кермом 12 годин, це дуже потужно. Але це так, як у маршрутників, які виходять на маршрут о 6 ранку і допізна, вони ж не міняються, одна людина більше 10-12 годин за кермом.

У свята Євгенія майже не працює, намагається бути з родиною


– Оскільки тема дитячих автокрісел нас познайомила, то просто не можу не запитати про них. Розкажіть, чому водіям і службам не можна встановити ті крісла, невже то така розкіш?


– Дивіться, крісел є, припустимо, 3 розміри. Аби це працювало, то треба закріпити крісла за певними машинами і щоб машини працювали за чітким графіком. І це буде не 4 машини, а значно більше, таксисти будуть один одному перекидати крісла, коли відпрацювали зміну. Але таке мало вірогідно, бо знову ж таки це прив’язка. А не в усіх у багажник уміщається, в салоні возити не будеш постійно. В мене багажник великий, я можу, а інші – ні. Та й діти дуже різні, буває, так кричать від тих авто крісел, бо дитя звикло лише з мамою, і переконати, що мама ось буде поряд, і ми не поїдемо, поки не посадимо тебе у крісло, важко.

Ви платите за комфорт, коли викликаєте машину преміум-класу, а не звичайну.

– З тваринами берете пасажирів?

– Звісно, але можна відмовитись. І собак вожу, і котів. У мене був випадок: забирала жінку з ветеринарки з собакою. Вона відчинила задні двері, постелила білосніжний рушник і посадила туди собаку. Пес мене лизав, вона казала, що він любить дівчат, привітний з ними. Дуже культурний собака і власниця. Я до того, що люди, буває, поводяться значно гірше за тварин: ставлять сумки на сидіння, хоча прошу цього не робити, є багажник. Вони сперечаються, мовляв, нікуди не ставили сумку, але ж сумка велика, не дамська. Потім постоїть така сумка на сидінні, сяде на те місце інша пасажирка в білосніжній спідниці і буде обурюватись, що в мене в машині брудно. Тому про багажник нагадую.


– А дітей самих возите?


– Вожу, в школу постійно вожу, і так буває викликають час від часу. Зазвичай дитина вийшла з машини, зачинились двері під’їзду, я передзвонюю батькам і питаю, чи дитина вже вдома. Якщо вдома, то тоді їду.


– А було таке, щоб не встигали на замовлення?


– Було. Одного разу я запізнилась добряче, була затори, не врахувала цього, що таке може статись, їхала на попереднє замовлення і взяла наступне. Приїжджаю, жінка з дитиною. Спокійно так сідає, я вибачилась, питаю, куди їм. На Південний вокзал, на потяг. Я переживала і відчувала свою вину, що а раптом не встигнуть на потяг. Встигли, поїхала тими вулицями, де менше машин, і встигли, передзвонювала, дізнавалась. Аж тоді заспокоїлась.


– А навіщо так робити – брати ще одне замовлення?


– Машина вихолоняє, бо замовлень може не бути і 2 години, я стоятиму без роботи, тому поспішила, тобто не розрахувала час. Враховую це тепер. Якщо я запізнююсь, це буває дуже рідко, але трапляється, я вибачаюсь і пропоную людині гроші, які вона б платила за простій от я пропоную такі ж за запізнення. Лише раз взяла одна жінка.


– А є постійні клієнти?


– Є. Алея попереджую їх, що я в іншому кінці міста, чи готові додатково заплатити, щоб саме я приїхала по них, бо в їхньому районі є інша машина служби, а мене доведеться почекати і доплатити. Тобто все по-чесному.

Часто кажуть: така машина, а ви убиваєте її в таксі. Я вважаю, а чому вона має стояти, якщо нею можна заробити.

Служба таксі – це просто інформаційна служба. Диспетчери передають інформацію, але не можуть змусити жодного водія їхати туди, куди він не хоче. Трудових договорів таксисти не мають. 

Автор: Ніна Король

Інтерв'ю 08 березня, 16:00
  • Всього коментарів: 1

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції