Яскраві люди міста: полтавський Сальвадор Далі

06 листопада, 13:00   0
Одного разу Роман ходив по центру Полтави з плакатом «Поцілуй вусатого – підніми собі настрій». Фото надані Романом Гладковим.

Знайомі називають його – «Людина-запальничка». Бо навіть найсіріший день цей хлопець здатен розфарбувати власними вогнями. Перший погляд на жителя Полтави Романа Гладкова здатен викликати усмішку – не глузливу, ні, - позитивну. Іноді сам не розумієш, чому всміхаєшся. Просто від цієї людини віє життєрадісністю та оптимізмом.

Таких, як він, мало. Роман не йде проти натовпу, але й за ним теж. Він просто не такий, як усі. Хоча, як каже хлопець, ніколи навмисно і не намагався виділятися. Просто живе так, як хоче. І виглядає так, як хоче.

Перше, що кидається у вічі, коли поглянеш на Романа, - його яскраво-руде волосся та блакитні очі. Потім звертаєш увагу на бороду та чудернацькі вуса, як у Сальвадора Далі:

- Такі вуса змінюють моє світосприйняття. Тепер я завжди на позитиві, і, думаю, це завдяки ним. По перше, тепер багато хто, коли поглянуть на мене, всміхаються. І мені все одно, чому. Бо усі люди різні, тож хтось усміхнеться глузуючи, а хтось усміхнеться, бо оцінив за достоїнством, так би мовити. Я сам ніколи не намагався нікому вгодити, або підходити під якісь стандарти моди. Відростив вуса, бо так мені подобається. Так я старший. Без них, як дитя. По-друге, я став сміливіший. Тепер, здається, моя сором’язливість кудись поділася, а я роблю все, що заманеться. Була навіть така історія, коли ходив по Жовтневій (тепер вулиця Соборності –авт.) з плакатом «Поцілуй вусатого – підніми собі настрій». Тоді познайомився не з однією гарненькою дівчинкою, що цілували мене в щічки, проте це все так, заради гарного настрою. Насправді, я не бабій, бо це все якось несерйозно. З вусами також пов’язано кілька смішних історій. Колись їхав на авто, зупинила ДАІ. Чесно кажучи, я вже й не думав, що вдасться вийти сухим із води. Проте чоловіки, тільки-но побачили мої вуса, забули навіть, чого мене зупиняли. Почали розпитувати, як я за ними доглядаю, чому відростив і так далі. Поусміхалися, порозмовляли, порозпитували – і.. Відпустили. Приємно так було.

Та не тільки на характер вплинули вуса. Вони досить таки круто змінили розпорядок дня Романа.

- Коли вуса були невеличкі, я лише злегка їх підкручував. То було зовсім неважко, навіть прикольно. Але тепер це буває справжньою морокою. Сплю на спині, щоб не зіпсувати форму вусів. Якщо ляжу на живіт, зранку буде доволі таки сумно – доведеться знову закручувати їх, мастити воском, робити усе по-новому. Це займає близько пів години. Я раніше жив далеко від роботи, тож мені доводилося або вставати раніше, або запізнюватися. Самі розумієте, що обирав перший варіант. Тепер живу ближче, тож якось легше. Дуже злюся, коли вуса після тридцяти хвилин мороки виходять нерівні – не вийду ж я з такими на вулицю? І так вже майже два роки.

Колеги Романа Гладкова (працює хлопець проектувальником у нафтогазовому підприємстві) спершу не дуже оцінили зміни у зовнішності хлопця. Усе сміялися. Деякі називали жуком. А тепер не уявляють без такої собі фішки. Родина теж спершу не зрозуміла, але зараз, за словами Романа, мама милується незвичним атрибутом зовнішності сина. Друзі ж одразу знайшли вусам хлопця призначення: дівчата навішували каблучки, влітку вплітали квіти – по-своєму прикрашали і без того неординарний вигляд парубка, а хлопці по-доброму жартували. Деякі навіть просили потриматися на удачу. І, як каже Роман, це справді допомагало. Кілька друзів загадували бажання, вішаючи обручки на вуса Романа. Так він засвітився не на одному весільному фото в якості своєрідного чарівника.

Згодом до вусів додалися татуювання

Проте це ще не все. Роман на вусах навіть не збирався зупинитися. Тож продовжив по своєму себе вдосконалювати. Наступною ціллю стало набивати щомісячно по татуюванню.

- Отже, років зо два тому я був звичайним хлопцем. Середній зріст, підліткове обличчя – нічого такого, щоб змусило погляд зупинитися. Та і життя було таке ж. Звичайний студент з Кременчука, що приїхав підкорити собі Полтаву, а потім і увесь світ. Жартую, звісно. Хоча… Відволікся, продовжую. Вирішив змінити свій стиль – почав з вусів. Помітивши, як навколо прямо пропорційно моїм змінам змінюється і моє життя, вирішив додати тату. Ось тут, так сказати, і «понеслось».Спершу хотів зупинитися на одному маленькому татуюванні. Це був якір – для мене символ надії, порятунку та безпеки. Набив його, і зрозумів, що вже не спинюся. Правду кажуть, що краще взагалі нічого не робити, бо за першим татуюванням обов’язково йде друге. Це дійсно так, бо більшість з тих, хто зробив перше татуювання, йдуть робити й друге. Між майстрами тату-справи є навіть назва цього феномену – «Синя хвороба». Це термін вживаний у середовищі як тату-майстрів, так і звичайних носіїв тату, для характеристики форми психологічної залежності від даної модифікації тіла. Власником «синьої хвороби» є, як правило, людина, що зробила перше татуювання, можливо, невелике, і через деякий час почала відчувати сильне бажання продовжувати працю над «прикрашанням» тіла. У серйозних випадках це закінчується тим, що людина покриває себе безліччю татуювань, що не пов’язані в єдиний стилістичний ансамбль. У цьому немає нічого поганого. Головне – як ставиться до цього носій тату.

У Романа татуювання стали способом самовираження.

- Після якоря я вирішив зробити щось у мінімалістичному стилі. Тепер на моїй руці є три точки, розташовані в ряд одна за одною. Їхній діаметр 5 міліметрів, а значення вони не мають жодного – просто так захотілося. Я сам вважаю, що в мене є дуже багато «тарганів» у голові. Тож не дивно, що ці милі створіння зрештою опинилися в мене на руці. Так, у мене є витатуйовані жуки, котрі мені дуже подобаються. Можливо, не дарма мене теж жуком кличуть.

Фантазія Романа не обмежилася на цьому, і з часом на його тілі з’явилося близько двадцяти різноманітних татуювань, але це, як каже Роман, ще тільки початок. Весною планує зробити щось незвичайне, проте поки що тільки таємничо усміхається – не зізнається, що планує набити. Найбільшу цікавість, за словами хлопця, викликають тату комах, що розташовані в ряд, так само, як і крапки. Також герой мультфільму «Сімпсони» - Ральф Вігамм, що насмішкувато колупається в носі, та вусатий хлопець, що виглядає «незвично та трохи безглуздо». Ральфа набив, наче уособлення себе – так само усе одно на думку суспільства, як і цьому герою. 

Власник коллекції браслетів та равликів 

Стиль хлопця окрім зміни власної зовнішності стосується й зміни в одязі. Тепер перевага надається сорочкам, бажано картатим, джинсам. Вигляд хлопця не може не привертати увагу. Хлопець часто чує компліменти від жінок, бачить здивовані погляди чоловіків. А ще він став бажаною моделлю для фотографів. Однією з найбільш яскравих сторінок життя Роман вважає співпрацю з Володимиром Вірстюком – одним із відомих українських фотографів, засновником Sunshinefamily.

- Влітку 2016 року я мав змогу працювати з Володимиром Вірстюком. Він запропонував мені  та ще одній дівчинці Каті стати учасниками фото-воркшопу для весільного журналу «Mariage». Місцями проведення стали Івано-Франківськ, Верховина та Львів. Туди з’їхалося дуже багато українських фотографів з різних міст, також ще купа інших людей: стилістів, візажистів і т.д. Повна команда була величезна. Чесно кажучи, спершу мені було страшно їхати не за одну сотню кілометрів у зовсім незнайому частину України. Тим паче, я знав лише одну Катю. Проте я ризикнув. І зовсім не пошкодував. Хоч і три дні зйомки були важкуваті, я отримав море позитиву. Окрім незабутніх емоцій, я знайшов багато друзів. Володимир, наприклад, виявився чудовою людиною – розуміючою, відповідальною, цілеспрямованою. А ще завдяки його запрошенню виповнилася моя давня мрія – я врешті-решт відвідав омріяне Прикарпаття та самі гори. Це найкраще, що мені зараз пригадується.

Крім цього, Роман являється частим учасником фотозйомок від полтавської студії RedLab. Та й узагалі рідко відмовляється від нагоди попозувати перед об’єктивом фотоапарату.

Також Роман – власник равликів. Вони невибагливі, проте гарні домашні улюбленці. Не вимагають багато часу на догляд. Проте, мабуть, це лише виправдання. Можливо, справжня причина того, що Роман Гладков обрав саме цих тваринок – схожість. Ну а що? У Романа вуса, а у равликів вусики – не дарма ж улюбленці мають бути схожими на своїх хазяїв. Проте це, звісно ж жарти.

Це ще не все. Роман має кілька інших хобі: колекціонування браслетів (інколи у парубка всі руки завішані ними), годинників. Також у вільну годину любить побалувати себе чимось смачненьким. Готує сам. Не дарма став учасником «Ранку на Лтаві», куди був запрошений готувати суші.

Життєвий девіз Романа можна виразити в кількох словах: «Живи яскраво, і будь таким, як хочеш ти, а не суспільство». Чого я бажаю й усім читачам.

Читайте також: Музикант Тарас Компаніченко: «Ми не маємо права відкладати зміни, хлопці, які на Сході дають нам карт-бланш» 

Автор: Ярослава Фоніна

Інтерв'ю 06 листопада, 13:00

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції