Полтавська гонщиця – про гендерні стереотипи, ДТП і складнощі на віражах

30 травня, 09:20   0
Фото Ольги Матвієнко

Гонщиця Любов Коновалова бере участь у змаганнях серії тайм атак лише два роки, проте вже має досягнення. У другому етапі кільцевих автоперегонів їй вдалося здобути третє місце. Змагалася гонщиця здебільшого з чоловіками. Серед пілотів була лише одна суперниця – киянка Олена Іванова. Про особливості та складнощі кільцевих перегонів гонщиця розповіла «Колу».

– Скільки Ви за кермом? Коли звичайна їзда переросла в хобі?

– За кермом вісім років і дуже люблю цей процес, швидкість. А почалося все з того, що я потрапила в аварію, не впоралася з керуванням. І захотілося з’ясувати, що зі мною не так і де припустилася помилки. Я поїхала до Києва навчатися в школі контраварійного керування авто. (Контраварійна підготовка, або контраварійне керування, – система навчання водіїв, що виходить за межі Правил дорожнього руху і основ керування автівкою. Мета цієї системи полягає в зниженні ризику ДТП шляхом запобігання небезпечним ситуаціям усупереч несприятливим умовам і помилкам інших учасників дорожнього руху – прим. авт.).

Об’їжджати усі ці фішки, шашечки мені дуже сподобалося. І коли повернулася до Полтави, я почала цим захоплюватися та показувати іншим водіям. Тоді мені товариші сказали, що в Москві є класна гоночна школа – академія Антона Захарова. Я вирішила поїхати й поєднати приємне з корисним. Коли туди потрапила, була дуже вражена. Мене навчав крутий інструктор, чоловік у віці, який брав участь у кільцевих перегонах, ралі. Він настільки скрупульозно все пояснював! Найцікавіше те, що інструктор мені не підказував, а давав змогу впоратися самостійно. Казав «Потрібен один поворот керма на повороті». Я розуміла, що мені це не вдається, а він усміхався й говорив «Упораєшся». Я нервувалася й плакала кілька днів, і врешті в мене вийшло. Саме інструктор допоміг зрозуміти, що мені все під силу, і це було неймовірне відчуття!

– Коли почали брати участь у кільцевих перегонах? Чи були якісь змагання до цього?

– Я повернулася до Полтави, не припиняла їздити в аеропорт, виставляти фішки, каталася, виконувала фігури. Саме там мене помітили. Я познайомилася з одним чоловіком, і він мені сказав: «Ти з фішками їздиш, спробуй на «драгу». І я спробувала дрег-рейсинг. Це була моя перша гонка. Чотириста метрів дві машини проїжджають на швидкість – хто швидше. Мені сподобалося. Мене помітив Андрій «Полтава» (Приходько – прим. авт.), який організовує Ltava Attack Series. Він запросив узяти участь у кільцевих перегонах. І я зрозуміла, що саме це – моє.  

– Скільки автівок змінили за цей час? На чому їздите зараз?

– Звісно, за ці вісім років я змінила не одну машину. У керуванні вони були звичайні міські, якась швидша, якась потужніша, особливої різниці не відчувала. Але коли сідаю за свій Mitsubishi Evolution, 9-й, який у мене зараз, коли натискаєш на педаль і розумієш, що рве просто… Ця автівка абсолютно інша всередині. Якщо сідаєш у міську машину, то почуваєшся паном, тобі комфортно, то тут спортивне сидіння, яке стискає тебе зусібіч. Це не зовсім зручно, але відчуття потужності, швидкості зовсім інакше. 

Уперше ж на Ltava Attack Series я змагалася на своїй міській машині – Volkswagen Passat. Вона не керована, важка, не входить у повороти, з Mitsubishi інші відчуття.

– За час навчання та участі в перегонах Ви стикалися з гендерними упередженнями? Чули від чоловіків, мовляв, ти жінка, тобі тут робити нічого, ти все одно не переможеш, адже слабша?

– Це було спочатку. Коли я прийшла, хлопці підсміювалися. Запитували: «А ти маєш оте?» Відчувала, що це такий «стьоб». Але річ у тім, що я дуже просто кажу правду, тож спокійно відповідала, що на цьому не знаюся. І з часом ці насмішки зникли. Дуже приємно, коли хлопці хвалять і пишаються, адже бачать, як ти проїжджаєш дистанцію, коли не поступаєшся й не скиглиш: «Та я ж дівчинка!». Я звичайна людина, яка любить швидкість. Тож зараз до мене немає якогось упередженого ставлення. 

– У таких перегонах беруть участь команди, адже запорука виграшу – не лише пілот, а й налагоджена автівка. Ви долучаєтеся до збирання машини? Взагалі, якщо авто заглухне в лісі, зможете впоратися з несправністю?

– Я б упоралася з нею в лісі лише тоді, якби в мене працював телефон (сміється). Звертаюся постійно до тих самих хлопців. Петро та Ігор мені збирали машину, готували до перегонів. Вони можуть пояснити в екстрених ситуаціях телефоном, як вирішити певні проблеми. Є, звісно, дівчата-кермувальниці, які знаються на технічних характеристиках автівок, скрупульозно ставляться до кожної деталі, яку замінюють у машині. У мене цього немає.

– Автівки, готуючи до перегонів, часто практично збирають заново, їхніх рідних деталей залишається дуже мало. Що змінювали у Вашому авто?

– Мою машину не дуже змінювали. Так, часто ставлять інші двигуни тощо. Але моя автівка не надто відрізняється від стокової. Тобто якщо в машині заводської комплектації 300 кінських сил, то в мене 380, для прикладу.

– Що найскладніше у кільцевих перегонах?

– Напевне, зазнавати невдачі. Коли ти бачиш, що, у принципі, міг би пройти цей поворот, а тут щось не зростається.

– Як гадаєте, що завадило Вам здобути призове місце на перегонах у квітні?

– По-перше, не було досвіду. Я ж на цій автівці не їжджу кожного дня, а беру лише участь у автоперегонах. І тільки за два тижні починаю до неї звикати. Постійно їджу на автоматі, тут – повністю механіка, машина зовсім інша. Взимку я ніде не брала участі, чотири чи три місяці взагалі не їздила, то в березні практично не відчувала авто, на якому змагаюся. Зараз керую ним краще.

Уже в травні я була у своєму класі, де машини такі самі за потужністю, як моя. Здобула третє місце серед восьми учасників. На цьому етапі нас поділили чіткіше за категоріями. От у дрег-рейсингу що погано? – Там усе залежить від машини. А в кільцевих перегонах майстерність водія набагато важливіша. Але автівка теж відіграє неабияку роль.

– Що найскладніше в процесі долання перешкод на треку в кільцевих автоперегонах?

– У кільцевих перегонах і в ралі важливо правильно відчувати, що саме тут треба вчасно загальмувати, а тут відпустити. Головне – філігранне відчуття машини.

– Як до Вашого хобі ставиться родина?

– Коли я захопилася перегонами, батьки спочатку хвилювалися. Зараз вони зрозуміли, що нічого страшного в цьому немає, і підтримують мене, уболівають. Мій хлопець теж бере участь автоперегонах. От тут мені не дуже подобається змагальний аспект. Конкуренція є, але ну дуже йому не хочеться, щоб я брала гору. Але все одно він радується моїм перемогам. Відчуття заповнених трибун і емоцій людей наповнює й «драйвить», тому раджу кожному прийти подивитися змагання.

Читайте також: Гра, де в боротьбі за м’яч нібито «зникає граціозність»: про заборони, проблеми й перспективи жіночого футболу в Україні

Автор: Наталка Сіробаб

Інтерв'ю 30 травня, 09:20

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції