«Ті, що вражають» вразили Полтаву

24 листопада 2016, 13:34 0

Чотири спікери, чотири людини, які досягли успіхів на ниві своєї професії, подорожують містами України. Мета одна – поділитися секретом своїх досягнень. Вразити.
«Ті, що вражають», а саме так називається ця всеукраїнська акція від команди ТСН, завітала й у Полтаву. 23 листопада в актовому залі ПУЕТу на презентацію проекту прийшли сотні слухачів. Бо від кого ж переймати досвід, як не від тих, хто на своїй шкірі відчув усю складність кар’єрного росту.
Спікерами в нашому місті виступили Лідія Таран, українська телеведуча, володарка премій «Телетріумф» та «Телезірка», Володимир Нечипорук, генеральний продюсер Ukrainian fashion week, Євген Галич, лідер гурту «O.Torvald», радіо- і телеведучий, та Руслан Ярмолюк, військовий кореспондент.
Кожен з мовців мав, про що розповісти, досвід, яким поділився з аудиторією. Хтось підійшов до розмови з гумором, а хтось, навпаки, вирішив бити правдою в обличчя, не шкодуючи нікого.

Не забувайте стукати у двері!

1+1

Лідія Таран обрала собі за кредо стукати у двері. Так, спершу ця фраза здається не зовсім зрозумілою. Однак все просто – ніхто й ніколи не буде вас тягти по життю за вуха, приносити все на «таці з блакитними берегами». У процесі роботи та й узагалі всього життя треба бути готовим, що не всякі двері, у прямому і переносному значеннях, будуть для вас відкритими. Тож треба не боятися – стукати, ломитися туди, бо, може, там, за зачиненими дверима, і є ваша мрія.
Лідія Таран отак усе життя – пробивалася туди, куди хотіла. Її основною перепоною була зовнішність. Гарна, струнка, висока білявка підпадала під стереотипну думку про таких, як вона. І через те, що вона гарна жінка, красиво виглядає в кадрі, люди не сприймають її слова, відволікаються «на картинку». Часто буває так, що зовнішність перетворюється на недолік, а не на сильну сторону:
– Олександр Ткаченко (генеральний директор 1+1 медіа – авт.) мене колись садив в ефір на Новому каналі і казав: «От, Лида, я не знаю, ты такая беленькая девочка. Нужно тебя как-то состарить! А то так ты в кадр не сядешь». І зробили тоді, аби я гірше виглядала, зачіску, яку в нас називають «дуля в кульочку». Це коли все волосся зачісують назад та змащують поверх гелем тоді ти виглядаєш суворіше і доросліше. Але це було давно. І от багато років потому, коли я вже стала старше, переходила працювати на 1+1, там керівником знову виявився Ткаченко. І він до мене підходить перед вранішнім випуском, дивиться і вимагає повернути ту «дулю в кульочку», а то «якась я надто свіжа».
Стереотипні уявлення а-ля «блондинка, що з неї візьмеш» Лідія зустрічала не один раз, але завдяки своїй наполегливості добивалася, чого хотіла.
– Колись дізналася про кастинг на ведучу у спортивну програму. Тоді при зустрічі з начальником телеканалу почула: «Девочка, посмотри на себя. Ну какая спортивная программа?» Але я не здалася. Почала носити концепції програм, мені відмовляли, а я все бігала і бігала. Закінчилося тим, що моя надокучливість принесла результати – і от я стала ведучою спортивної програми на Новому каналі.
І таких прикладів у кар’єрі Лідії Таран не один. Часто, щоб добитися успіху, мало таланту чи краси, яка подекуди ще й заважає: потрібно задіювати всю свою працелюбність, здорову настирність і авантюрність, щоб вам відкрили двері.

Помиляється лише той, хто нічого не робить

Geometria.ru

Руслан Ярмолюк, військовий кореспондент каналу 1+1, мав досвід, котрий не зрівняєш ні з яким іншим. Будучи військовим журналістом, чоловік бачив таке, що витримає не кожна психіка. Він пережив не один обстріл, побував не в одній гарячій точці, бачив вбитих солдат, відчував усе це горе на собі. Ставав учасником подій, де вижити вдавалося чудом.
– Я – звичайний журналіст-трудяга. Завжди працював, не шукаючи легких шляхів. Ніколи не шукав, як краще пропіаритися. Тож не хочу багато говорити, а скажу одне. Життя змушує нас робити вибір. Інколи дуже важко прийняти рішення. Я це проілюструю одним прикладом. Були ми під час воєнних дій у Дебальцевому. Тоді почався наступ, обстріл ворожими кулями прямо по мирному населенню. Люди тоді чекали на евакуацію від «Червоного хреста», але вони чомусь запізнювалися. Я мав робити репортаж, але перед моїми очима постала картина: посеред міста прямо під час обстрілу стояла мати, тримаючи на руках малу дитину. Та, в свою чергу, обіймала собаку. У той момент я зрозумів – репортажу не буде. Ми під’їхали до тієї жінки, закинули її, дитину, собаку всередину, потім підхопили ще одних літніх людей і почали евакуювати їх своїми силами. Пам’ятаєте, як у деяких фільмах сповільнена зйомка, і все так навкруги вибухає? От тоді було так само. Усе, наче сповільняється. Я кричав на водія, аби їхав швидше, бо мені здавалося, що рухаємося, як черепахи, хоч стрілка спідометра була на 200. А той кричав у відповідь. Це було щось на грані істерики… Тоді я не зробив репортаж, але вважаю, що зробив правильно.
Знаєте, коли навіть руки опускаються, ніколи не зневірюйтесь. Дійте. Допоки ти живий, ще нічого не скінчено. І головне, ніколи не бійтеся приймати рішення. Помилитися можна завжди, але не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Тим паче, хто знає, може, саме ваше рішення, як, наприклад, в моєму випадку, змінить чиюсь долю на краще.

Не треба ніколи боятися себе і своїх можливостей

Телекритика

Володимир Нечипорук – людина з чудовим почуттям гумору. Кожна його історія дихає життєлюбством, вони мотивують діяти. Головне для Володимира вірити в себе, любити себе, сім’ю, і потім з цієї любові виникне патріотизм, любов до професії й успіх.
– У нашому бізнесі зараз нестача свіжої крові. Молодими дизайнерами вважаються люди під сорок, а от справжня молодь сидить десь, боячись подавати свої ідеї. А я можу навести приклад, як можна бути успішним навіть в молодому віці. Наприклад, взяти хоча б Ваню Фролова. Хлопцеві 23 роки, а він от недавно надіслав сукню власного дизайну Кім Кардашьян. Знаєте таку дівчину? Перед цим відправив сукні у Лос-Анджелес на фестиваль. Не треба ніколи боятися себе і своїх можливостей. Завжди варто шукати у собі щось гарне і позитивне, що буде спонукати рухатися вперед.

Робіть те, що вважаєте потрібним

uFest.in.ua

Євген Галич – лідер гурту O`Torvald. Народився в Білій Церкві, але рідним містом вважає Полтаву. І нехай він навчався за військовою спеціальність, ніколи не зраджував своїй мрії стати музикантом. Батько хотів, аби Женя став військовим, мама – лікарем.
Та не склалося. Хлопець із дитинства цікавився музикою, створив гурт, який потім перетворився на O`Torvald. Саме вірність своїй мрії звела хлопця з багатьма відомими постатями – Кузіним, Мозговою, Кузьмою Скрябіним, який свого часу і підштовхнув хлопця податися у Київ.
І от після навчання Женя Галич приїхав підкорювати столицю. Це було важко, але хлопець все одно перемагав труднощі. Євген постійно шукав себе. Навіть працював журналістом. Був ведучим шоу на М1 – «безглуздому, але такому, що зробило популярним».
– Зрозумійте, ми несли цілковиту нісенітницю. Сенсу в ній не було ніякого, але мене почали пізнавати на вулиці. Я часто чув щось типу «о це той, шо по тєліку виступає». І, начебто, я досягнув якогось результату – став відомим, упізнаваним, але задоволення не було. Саме тоді під гнітом популярності я захворів на зіркову хворобу. Якби не одна людина, то хто знає, чим би усе закінчилося. Тепер же я розумію, що варто завжди боротися. Якщо ти досяг чогось, прагни більшого, бо той результат буде результатом тільки тоді, коли ти щось робитимеш. Інакше який у цьому сенс?