Домашнє насилля: куди звернутися й чи є вихід

08 грудня 2018, 14:15 0

Фото – volnovakha.city

Фотовиставку, що має назву «Приховати не можна показати», презентували 6 грудня у Полтавській обласній бібліотеці.

Експозицію, яка має девіз – «Насильству немає виправдання», організували БО «Світло надії» й «Позитивні жінки» та присвятили її всесвітній кампанії «16 днів проти гендерного насильства». Виставка нараховує 25 чорно-білих світлин. На знімках – 12 жінок, які опинилися у складних життєвих обставинах та врешті потрапили до притулку БО «Світло надії».

– Це будні в центрі для жінок. Тут немає фото в їхніх оселях, бо з певних причин ці люди не можуть там перебувати. Це все їхній побут. Чорно-білі фото обрали, бо на нашу суб’єктивну думку, вони краще передають характер людини, – розповідає Інеса Протащик, керівник відділу інформації та комунікації БО «Світло надії».

Протягом одного дня минулого місяця людей, які перебувають у кризовому центрі БО «Світло надії», знімав Олег Журавльов.

З людей на світлинах, які чи не найбільше запам’яталися фотографу, – мама з дитиною:

– У них згорів у Лубнах будинок. Сім’я отримала опіки. Хлопчик дістав тяжкі опіки ніг і рук, але він настільки позитивний, що в кризовому центрі просто стояв на голові й не злазив зі шведської стінки.

– Кожне фото – це своя драматична історія, за якою можна знімати фільм жахів, – каже Олег Журавльов.

Ще одна героїня на знімках – дівчина з медаллю. Вона дуже здібна і в навчанні, і в спорті: перемагає у шкільних олімпіадах, отримує нагороди за біг. Батько бив і матір, і доньку, принижував словесно, тож вони знайшли прихисток у центрі.

Зараз у центрі БО «Світло надії» перебуває 20 жінок та 9 дітей, розповідає директорка центру Олена Чикурова. Жити вони там можуть протягом трьох місяців.

Але якщо в благодійній організації бачать, що людина не може вирішити свої проблеми за цей проміжок часу, термін перебування продовжують до 6 місяців, а в особливих випадках – і до року.

– Вони ні за що не платять. Купують лише продукти харчування. Це можливість за цей час відкласти гроші з соціальних виплат або зарплатні, зекономити. До того ж ми багатьох жінок влаштовуємо на оплачувані громадські роботи, тож багато вихідців з нашого центру просто пішли з дому й винаймають житло, – розповідає пані Олена.

У центрі є як групові заняття для жертв домашнього насильства, так і індивідуальні психологічні консультації.

– Ми не даємо жінкам перебувати в образі жертви. Я чітко окреслюю: ми позбуваємося цього амплуа й починаємо виходити в світ, ходити на тренінги з жіночого лідерства тощо, – каже директорка центру для жінок, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Олена Чикурова зазначає, що проблема домашнього насильства двостороння. До кризового центру зверталося троє чоловіків, яким надавали допомогу.

Чоловікам боротися з цією проблемою набагато складніше. Адже у суспільстві засуджують жінок, які зазнали фізичного насилля, тож чоловікам зізнатися в цьому дуже непросто.

У цій ситуації прикре те, що багато жінок не усвідомлюють до кінця масштабів цієї проблеми, говорить Олена Чикурова:

– Їх тримає низка причин: фінансове становище, 15 років у шлюбі, троє дітей… Вони навіть не розглядають можливості піти. Їх вбиватимуть, але вони не підуть. І таких жінок мені невимовно шкода, але я не можу їм допомогти, доки вони не допоможуть собі самі.

Пані Олена розповідає, що дівчатам, які зображені на фото, було дуже складно заявити про свої права. Їх було складно переконати, що треба побороти свій сором і писати заяву в поліцію на кривдника адже соромно. Але нині вони не бояться зізнатися, що їх били, принижували чи ґвалтували.

– Зараз вони розцвіли, відчули себе жінками. І, коли на них дивлюся, мені завжди хочеться плакати, – каже Олена Чикурова, ледве стримуючи сльози. – Бо я уявляю, як їм було, як вони переступили через себе.

У суспільстві спостерігається дискримінація ВІЛ-інфікованих, говорить регіональна координаторка благодійної організації «Позитивні жінки» у Полтавській області Ольга Моторненко. Лише в нашому регіоні на обліку стоїть 4 тисячі ВІЛ-позитивних осіб. Їхні права систематично порушують.

– Цього року ми реалізовуємо проект «Розвиток спільноти ВІЛ-позитивних жінок». Зараз ми намагаємося їх зібрати, пояснити їхні права, захистити їх. Ми говоримо, що ВІЛ-інфікована жінка нічим не відрізняється від решти жінок. Вона може мати здорових дітей, змінювати роботу, навчатися, мати неінфікованого партнера, якщо лікуватися й виконувати рекомендації медиків.

У межах акції «16 днів проти гендерного насилля» представники благодійної організації читають лекції дітям, допомагають усвідомити, які дії є насиллям.

– Ми сприймаємо деякі факти як норму, а це потрібно виховувати змалечку. Не треба думати, що хтось змінить світ. Треба самостійно це робити, щоб наші внуки жили вже в іншому суспільстві, – резюмує пані Ольга.

Історії з життя жертв домашнього насилля

Полтавка Олена зараз – представниця БО «Світло надії». До благодійної організації потрапила, бо опинилася у складних життєвих обставинах. Жінку почав бити чоловік, з яким прожила вісім років.

– Це сталося не відразу. Спочатку було психологічне насилля: невдоволення мною, що я щось не так роблю вдома, не туди ходжу тощо, – каже Олена.

Що має реальні проблеми, жінка зрозуміла, коли дійшло до побиття:

– Чоловік лупцював мене не дуже часто й сильно, але міг ударити кулаком у живіт, щоб я не змогла сказати, що йому не до вподоби. Бувало, що зв’язував або доводив до такого стану, що мені хотілося вживати алкоголь, а потім звинувачував у пияцтві.

До правоохоронних органів пані Олена так і не звернулася. Але якоїсь миті вона зрозуміла, що це не може далі тривати. Жінка забрала сина-першокласника й повернулася з Харкова, де мешкала з чоловіком, до батьків у Полтаву.

– Мені було складно це їм розповісти, бо вони не знали, як ми жили. Уже тут я знайшла людей, які мені допомогли, – БО «Світло надії», – каже Олена. – Я познайомилася з дівчатами, які зазнали такого самого горя. З нами працював психолог, я дізналася, що є вихід, що можна жити, що так не має бути.

Олена каже, що оговтатися після домашнього насилля їй допомогли групи самодопомоги, адже психологу про такі речі складно розповідати:

– Люди, які пережили те саме, що і я, здатні це зрозуміти. Мені було дуже складно з психологом, непросто з себе це було витягувати.

Згодом Олені запропонували в центрі роботу, тепер вона соціальний працівник і допомагає таким жінкам, як вона.

Тим, хто опинився у схожій ситуації, Олена радить не соромитися й шукати допомогу, у будь-якому разі не залишатися наодинці.

Ще одна жертва домашнього насилля місяць тому надійшла до БО «Світло надії» з Козельщинської районної лікарні. До медзакладу Олена потрапила з вибитими зубами й відбитою селезінкою й перитонітом.

Жінка говорить, що чоловік, з яким вона прожила два роки, побив її вперше. Каже, починалося все зі словесних претензій у побуті.

У БО «Світло надії» постраждала перебуває з однорічною донечкою.

– Переїжджатиму назад у Кіровоград, звідки я родом. Там у мене є житло. Доньку віддам у дитсадок і піду на роботу, говорить жінка.

Утім, як буде насправді, ще невідомо. Із Оленою наразі працюють психологи. У центрі підозрюють, що це не перший факт насилля у її родині й припускають: жінка може не усвідомлювати, що насильство в її родині було й раніше.

– Зі мною зв’язалися соціальні служби та головлікар Козельщинської районної лікарні й попросили прийняти, – розповідає Олена Чикурова. – Нам кілька днів у центрі довелося пояснювати, що він їй не «Ромчик» і що вона могла померти. Вона не може диференціювати фату фізичного насилля.