Загиблий Олександр Лукаш пішов добровольцем на війну, а згодом пішов служити на контракт

04 грудня, 14:38   0
Фото Ольги Матвієнко 4 грудня сотні полтавців прийшли віддати шану захисникові України, полеглому за її цілісність та незалежність Герою Олександру Лукашу. Прощання відбулося у Свято-Успенському кафедральному соборі.
Сержант 92-ї окремої механізованої бригади загинув 1 грудня під Красногорівкою Донецької області. Під час ворожого обстрілу міна пробила колоди у бліндажу, де був боєць, і розірвалася всередині. Чоловік отримав осколкові поранення грудної клітки, осколками пробило легені. Його оперативно довезли до госпіталю, але лікарям не вдалося врятувати бійця.

Попрощатися і Героєм приїхали його товариші по службі.
– Нас було зенітників 25 чоловіків, то він найстарший серед нас. Ми разом пішли із самого початку, – розповідає військовослужбовець Роман Опара. – А потім він повернувся додому і ось знову пішов на контракт. Постійно із ним спілкувалися по телефону. Був позитивною людиною, завжди допомагав, ніколи ні в чому не відмовляв. Завжди жартував. Тільки тиждень тому спілкувалися із ним. Ось зібралися тут всі чотири відділення зенітників, аби вшанувати, приїхали із багатьох міст.

Читайте також: На Дніпропетровщині попрощалися із загиблим бійцем ДУК «Фізиком»

Лише з гарного боку згадують його колеги. Багато років до війни Олександр Лукаш працював на залізниці.
– Працював машиністом тепловозу. Разом пропрацювали два роки, розповідає. Погане слово, що він «був». Взагалі не хотілося б бути на таких заходах. Хочеться, щоб ці люди були зараз, жили. Він був працьовитий, завжди був другом, мав повагу колективу, – розповідає Юрій.
– Нерідко доводилося виконувати роботу в таку погоду, як сьогодні (як сьогодні,у Полтаві – авт.), а на ділянці працюють усього двоє людей. То Олександр завжди був відповідальний, уважний, вихований, культурний, – додає його колега Олександр.
Попрощатися із сином народу прийшли й ті, хто віддав війні своїх дітей – батьки й матері загиблих полтавців. Серед них мати Миколи Чепіги. Вона знала Олександра Лукаша ще й по роботі в залізничному депо.
– Прийшов працювати до нас у депо помічником машиніста. Ніколи не падав духом, завжди приязним був. Завжди допомагав людям. Колись у Лубенському районі він попередив аварію пасажирського потяга. Пішов на фронт добровольцем, потім – вдруге. Він дійсно показував що, як не ми, то хто. Тим більше, що пішов воювати вже в поважному віці, – говорить Наталія Чепіга.
Жінка зі сльозами на очах згадує, як Олександр катав та тепловозі її сина, Миколу.
– Олександр не дарма загинув. Він віддав своє життя за нас. Душа його жива і буде жити, – наголосив архієпископ Полтавський і кременчуцький Федір.
Коли труну винесли і собору, люди опустилися на коліна. Спочатку несміливо, а потім гучною хвилею над соборною площею пролунали оплески.
Героя поховали на Алеї Слави у Полтаві.

Автор: Ольга Матвієнко

Суспільство 04 грудня, 14:38

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції