Війна за 145-й виборчий округ: спостереження досвідченого правозахисника й кандидата-новачка Олега Петровця

1. >
2. Суспільство >
3. Війна за 145-й виборчий округ: спостереження досвідченого правозахисника й кандидата-новачка Олега Петровця

 Я Олег Петровець. Мені 32 роки. І я вперше вирішив балотуватися в народні депутати України. Обрав 145-й округ. Несподівано для себе опинився, якщо говорити футбольною термінологією, в «групі смерті». У цьому окрузі балотуються колишні й нинішні народні депутати, колишні голови облдержадміністрації та обласної ради, потужні бізнесмени… Це не весь перелік – кандидатів аж 18.

Тепер на власній шкірі відчуваю, що воно таке – «принади» передвиборчої боротьби: погрози, чорний піар, суди… Проте маю власні принципи, на яких базується моя програма. 

Тотальна корупція і вдавана «турбота» про народ. Саме ці огидні явища десятиліттями гальмували шлях України до побудови справедливої, а отже заможної країни.

Це особливо відчутно на Полтавщині: найбагатшому краї держави. Тут видобувають найбільше вітчизняного газу та нафти. Полтавські селяни найбільше збирають у країні соняшнику, другі з виробництва пшениці, та треті з виробництва буряку.

Навів лише кілька прикладів реальних потужностей області. Але чи все це приносить реальне поліпшення життя для більшості її мешканців? Впевнений, що ні. Жалюгідні зарплати та пенсії – у найкращому випадку, а у найгіршому – безнадійне безробіття: ось, що мають звичайні полтавці.

Лише купка великих олігархів і місцевих князьків щедро користуються дарами полтавської землі. Щодня присвоюють собі мільйонні прибутки. Корупційні схеми та хитромудре обдурювання – їхні головні інструменти.

Саме тому негідників складно схопити за руку. Але можна – варто лише захотіти. Я з сільської багатодітної родини. Завжди знав – батьки не мають грошей на підкупи та хабарі. Наприклад, вони не могли оплатити навчання дітей, або «пристроїти» на бюджетне навчання. Натомість батьки прищепили принцип – добре працюй і добре вчись.

Подіяло. Я здійснив свою мрію – отримав юридичну освіту в Києві, в Національному університеті державної податкової служби. Адвокатська, правозахисна, законотворча діяльність – це те, чим особливо активно займаюсь уже понад п’ять років. Підштовхнуло до цього знайоме з дитинства почуття соціальної несправедливості і, звичайно, Революція гідності. 2015 року думав: ну все, настали часи для швидких і справжніх змін. Але не так сталося, як гадалося, принаймні майже не так. Мене обрали місцевим депутатом. 2015 року разом із друзями утворив антикорупційну громадську організацію «Свідомі», яку очолив. У нас уже тоді було передчуття, що корупціонери так просто не здадуться. Тільки ось не думали, що супротив буде такий підступний і зухвалий.

«Свідомі» мають шість регіональних осередків – у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Полтаві та Черкасах.Увесь цей час ми ретельно стежимо за роботою місцевих рад. Чимало вдалося:

– відвідали понад 180 засідань комісій місцевих рад;

– заблокували 300 проектів у яких виявлено корупційну складову;

– виявили 570 процедур державних закупівель з порушеннями законодавства (вберегли близько260 млн грн. від розкрадання).

Також активно їжджу по селах, містах і надаю правову допомогу. Труднощі розпаювання землі, жахливий стан ЖКГ, неякісна медицина та освіта, віджимання у людей майна та коштів, нечесні чиновники – відповідні звернення безкінечною рікою ллються до мене. І найбільше – з Полтавщини. Мабуть, це і не дивно. Найбагатший регіон України приваблює найбільше і негідників.

Ось цей факт і став вирішальним для мене – я ризикнув балотуватися у непростому 145-му окрузі. Повноваження народного депутата значно покращать ефективність моєї антикорупційної діяльності. Я вже і нині відчуваю, що навіть статус кандидатадещо спрощує проходження моїх запитів до місцевих бюрократів щодо їхньої діяльності, а найчастіше – бездіяльності.

Звичайно, поява такого кандидата під боком навряд чи їх радує. Вони під ковпаком місцевих і столичних багатіїв, які й так на мене косилися, а зараз ще більше сполохалися. Проти мене єдиного серед кандидатів ініціюють різноманітні судові процеси, а наші суди, ясна річ, «найсправедливіші у світі».

Ось не дає їм спокою, що я зареєструвався як кандидат, що я у команді «Слуги народу». Проте не помічають, що серед моїх суперників чимало тих, хто «хвацько» управляв чи й зараз управляє бюджетами Полтавщини різних рівнів і водночас не збіднів, а й дуже навіть навпаки.

Нещодавно мій передвиборчий матеріал, заздалегідь обговорений з редакцією однієї з газет, зняли зі шпальт. Сталося це за кілька годин виходу чергового номера в тираж. Байдуже, що матеріал був оплачений, згідно з законодавством про вибори. Маю проблеми з потраплянням у місцевий теле- та радіоефір, де також багато бруду саме проти мене.

До речі, я помітив, що чимало зі старих політичних діячів також не поспішають світитися. Натомість посилають виступати замість себе своїх так званих «нових облич» недосвідчених, проте балакучих. Та й історії про висування помічників, щось на зразок – масажисток, водіїв – нікуди не зникли. Скільки зараз плакатів і листівок з їхніми обличчями: стовпи та білборди гнуться. До того ж передвиборчі технології, як і корупційні схеми, не припиняють удосконалення.

І все-таки, думаю, прості полтавці розумнішають. Вони швидко розпізнають «балаболів». Зараз у мене щодня відбувається щонайменше 5 зустрічей у звичайних дворах Полтави, Котельви, на звичайних вулицях сіл Полтавського і Котелевського районів, тобто у 145-му окрузі. Звичайно, розповідаю про себе, про програму.

Але найцінніше, це знаю ще зі своєї правозахисної практики, обмін думками з людьми. Не тільки дізнаюсь про їхні проблеми, а й обговорюю, як їх краще їх розв’язати.

Але і тут примудряються перешкоджати. Група «штатних гастролерів» – тих самих молодиків і жіночок характерної поведінки – починає на моїх зустрічах вигукувати завчені політичні лозунги та ставити ті самі провокаційні запитання. Якось так, усе без фантазії – тітушки, набридле політиканство.

 У мене охорони немає, але місцеві мешканці самі швидко зупиняють галасливих. Іноді, самому доводиться якось розряджати ситуацію. Кажу: «Та дайте їм хоч щось сказати, щоб трошки відпрацювати гроші, які платять мої конкуренти».

Стара влада, старі «договорняки» і перерозподіли, прикриті солоденьким або агресивним політичним словоблуддям – це вже відходить у минуле. Згадати хоча б нещодавню переконливу перемогу Володимира Зеленського – людини абсолютно нової в політиці, рішуче налаштованої на боротьбу зі старим. Я підтримую його, і ще раз підкреслюю – моя програма, програма Олега Петровця, кандидата в народні депутати України по 145-му виборчому окрузі, збігається з програмою президента Зеленського.

Там усе зрозуміло. Боремося за порядок у Верховній Раді (ніякої недоторканості чи кнопкодавства та прогулів), паралельно боремося за справедливість (реформа судочинства, корупції – стоп) та добробут людей (економічне зростання, робочі місця, гідні зарплати, пенсії, якісні ЖКГ, медицина, освіта).

А зараз мені треба боротися зі свавіллям та нечесною конкуренцією під час перевиборчих перегонів у 145-му виборчому окрузі.

Ольга Грінченко, журналіст