Політичні підсумки 2016 року в Україні

1. >
2. Суспільство >
3. Політичні підсумки 2016 року в Україні

Фото з сайту YouTube

Якщо оцінювати весь 2016-й, він пройшов на тлі перманентної кризи, яка, так чи інакше, охопила всі сфери нашого суспільного життя. Втім цим характеризувалися й попередні роки. Просто інколи відчувалися ознаки стабілізації. Але криза не припинялася ніколи. Так, у нас були певні оптимістичні очікування, та вони дуже швидко розвіювалися. Люди перебувають у стані постійного нервового очікування: які ще чергові проблеми виникнуть, звідки нам їх чекати: ззовні чи зсередини? Та все-таки за традицією заведено підбивати певні підсумки. Отже, згадаємо найбільш резонансні події, які були в центрі уваги наших громадян. Поділити їх за принципом політичні, економічні, соціальні достатньо важко. Оскільки ці сфери давно вже переплелися в єдине ціле. У нас усі події мають політичний підтекст.

Відставка уряду Арсенія Яценюка

Найбільш помітною політичною подією року в Україні стала відставка уряду Арсенія Яценюка. Логіка цієї події зумовлювалась кількома факторами. Насамперед це, звичайно, погіршення соціально-економічної ситуації в країні. І саме тодішній уряд та його очільник зібрали на себе основний обсяг негативного ставлення суспільства до всієї системи влади. Зрозуміло, що насамперед уряд відповідає за стан справ в країні. Але з іншого боку, у своїй діяльності він спирався на парламентську коаліцію. Тому певну частку відповідальності вона повинна взяти на себе. Іншим фактором, пояснюючим цю відставку, можна відзначити прагнення Президента мати Прем’єром представника своєї партії. Незважаючи, що «Солідарність» і «Народний фронт» ішли на вибори, фактично, з однаковими програмами, все-таки вони були конкурентами. І коли негатив у суспільстві стосовно влади набув критичної маси, уряд вирушив у відставку. Яка роль самого Арсенія Петровича у житті країни у ці два постмайданні роки? Чи, дійсно, його дії спричинили падіння життєвого рівня? Чи, справді, він об’єктивно вимушений був іти на непопулярні кроки, щоб стабілізувати ситуацію?  Чи новий уряд ефективніший? На ці питання відповідь дасть історія. Але хочеться чіткішого бачення владою, наскільки нинішній кризовий стан зумовлює позитивні зміни в нашому житті. Постійно затягувати паски якось важкувато.

Калейдоскоп закордонних спеціалістів

Нереалізованість, а може, навіть крах, проекту «Участь закордонних спеціалістів в роботі українського уряду», відставки міністрів, представників інших країн, безпосередньо пов’язані з попередньою подією. Здавалося, на перший погляд, нічого особливого, адже відставки урядовців відбувалися дуже часто. Але саме на закордонних фахівців покладалися великі сподівання. Здавалося, внаслідок віддаленості від місцевих бізнес-угруповань та відсутності власних бізнес-інтересів, вони зможуть навести лад у різних сферах. Причини називалися найрізноманітніші. Найбільш поширеним стало пояснення, що закордонні урядовці не зрозуміли нашої специфіки і не спрацювалися з українськими колегами. Як наслідок, у суспільстві виникло достатньо відчутне розчарування. Постало питання, чи здатна Україна взагалі сформувати некорумповану й професійну владу.

Міхеїл Саакашвілі як новий український політик

Апофеозом стала відставка Міхеїла Саакашвілі з посади одеського губернатора. Від нього, як і інших громадян Грузії, очікували найбільш ефективних результатів. Щоправда, екс-президент цієї країни заявив, що не збирається полишати українську політику та переходить в опозицію до нинішньої влади. Саакашвілі створив поки що віртуальну нову політичну силу – «Рух нових сил». Можна обережно стверджувати, що певні перспективи в нього є. Це, дійсно, нове політичне об’єднання з керівником, який сформувався як політик поза українською політичною системою. Він досить точно визначив основні больові точки нашого суспільства. Наскільки він вдало скористається сприятливими стартовими можливостями, покаже час. У цілому початок самостійної політичної кар’єри Міхеїла Саакашвілі слід оцінювати як доконаний факт.

Надії, пов’язані з Надією

Значний резонанс у році, що минає, мала одіссея, пов’язана з Надією Савченко. Спочатку Україна, весь світ захоплювалися її мужністю, вимагали негайного звільнення. І внаслідок складних переговорів це вдалося зробити. Всі були в передчутті появи на вітчизняному політичному небосхилі молодого безкомпромісного політика, який зможе надати новий імпульс політичному життю країни. Час минав, голосні заяви змінювали одна одну, але суттєвих змін не відбувалося. Савченко стала одним із звичайних народних депутатів, учасником багатьох депутатських «розборок». Тобто вона стала ще одним розчаруванням, набагато важчим за інші, адже очікування щодо неї були досить високими. А насамкінець вона ще й фігурує у скандалі на тлі переговорів у Мінську.

Е-декларування: як буде далі

Окремо в низці визначальних подій року слід виокремити електронне декларування своїх доходів посадовцями високого рівня. Його результати викликали підвищені емоційні реакції й навіть шок серед пересічних громадян. Картина, справді, вражала. З позиції стриманого оптимізму хочеться думати, що зазначене декларування стане першим суттєвим кроком до забезпечення прозорості нашої влади, а чиновники почнуть усвідомлювати наслідки своєї діяльності для себе й країни в цілому. Головне, щоб це стало постійно практикою. А інформація, отримана внаслідок оприлюднення доходів посадовців буде перевірятися на відповідність реальному стану речей і використовуватиметься як антикорупційний захід.

…І трохи позитивних ноток

Цього року все-таки розпочалася справжня децентралізація влади з наданням реальних повноважень місцевому самоврядуванню насамперед у питанні перерозподілу бюджетних коштів. Відбулися вибори у 144 територіальних громадах, зокрема й об’єднаних. Виборці проявили певну активність на тлі загальнополітичного розчарування. Тобто люди вже більше починають орієнтуватися на місцеву владу. У принципі, так і повинно бути. Дуже хочеться вірити, що це буде зрушення у напрямі посилення ролі місцевого самоврядування в політичному житті країни.

За кордоном – інтеграційний скепсис

 Протягом року відбулися події на міжнародній арені, які хоч і не значним чином, але стосуються України. Передусім це президентські вибори в США. Переможцем виборчих перегонів прогнозували Гілларі Клінтон. Її перемогу вважали більш сприятливим результатом для України. Але першим став її опонент Дональд Трамп. Потім вже почали пояснювати його перемогу логікою внутрішньоамериканських процесів. На жаль, наші владні інститути жодним чином не передбачали саме такого результату і не прорахували його можливі наслідки для України. Давно вже слід усвідомити, що Україна не визначальний партнер ні для США, ні для Європейського Союзу. Тому варто чіткіше визначити свої зовнішньополітичні пріоритети насамперед на європейському та американському напрямах. Це потрібно робити також у контексті парламентських у Німеччині й президентських у Франції виборів 2017 року. Там потенційно можуть змінитися влада разом із зовнішньополітичними перевагами. Отже, влада в США і провідних європейських державах може не бути прихильною до України. До цього теж слід бути готовими.

Також певним сигналом для нашої влади, який насторожує, має стати результат референдуму про вихід Великобританії з Європейського Союзу (так званий Brexit). Його підсумки підтверджують тенденцію про суттєвий інтеграційний скепсис у європейських країнах. Якщо системно поєднати це з позицією нового президента США, то можна зробити висновки про втому потужних держав від участі у міжнародних організаціях і прагнення більше зосередитись на внутрішні проблемах. До речі, нашим політикам слід зробити подібні висновки.

Трохи про спорт

І насамкінець – про неполітичні підсумки року. На жаль, у більшості вони не втішні. Це відвертий провал наших збірних на літній Олімпіаді й чемпіонаті Європи з футболу. (Це не стосується тих спортсменів, які виграли медалі). Існує погляд, що спорт – певне відображення загального стану в країні. Цього разу він підтвердився. Що ж, тепер потрібно виявляти наші можливості виходу з кризи і в спорті. Приклад, як можна долати несприятливу ситуацію і демонструвати чудові результати, показали наші параолімпійці (серед них – і полтавці). Це справді мужні люди, якими потрібно пишатися. Отже, приклад є з кого брати.

Автор: Сергій Приходько