Вчора
Полтавські волонтери побували в 92 бригаді: на передовій готуються зустрічати шосту зиму. ФОТО
14 жовтня 2019, 12:35 0
На кількох десятках кілометрів лінії бойового зіткнення на Донеччині зараз тримають оборону бійці 92 окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
У підрозділів цієї бригади, як і в інших практично по всій протяжності передової, завдання одне – не дати ворогу просунутися вперед ні на метр.
– Наше основне завдання – стримувати ворога, не давати йому просунутися вперед для заняття нових позицій, нормально вкопатися, вберегти життя і здоров’я наших військовослужбовців. Хлопці налаштовані позитивно, працюють злагоджено, – розповідає старший лейтенант Дмитро Мельницький, заступник командира мінометної батареї з морально-психологічного забезпечення, тимчасово виконувач обов’язків заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення.
«Нормально вкопатися» – завжди актуальне на передовій. Добре «вкопаний» спостережний пункт – збережені життя військових. Тому кожна бригада прориває на позиціях нові метри траншей, все глибше вгризається в донбаський степ.
Хлопці жартують, що мимоволі й самі стали на Донбасі шахтарями, хоч і не дипломованими.
«Дейл»– Ось мій екскаватор, – сміється й показує на лопату «Дейл». Чоловік родом із Зінькова. А на війні з перервами з березня 2015-го.
Військовий розповідає, що копають все вручну. Як тільки на позиціях з'являється техніка, її розстрілюють. Натомість спостерігають, як працює ворог по той бік сірої зони. Відстань тут відносно невелика – плюс-мінус кілометр. А для крупнокаліберного кулемета це й взагалі забавки.
– Вони стоять поряд, ми їх бачимо. По прямій до їхніх бліндажів 1200 метрів. Вони працюють – ми їх не чіпаємо. А ось з нашого боку було недавно, у 28 бригаді, загиблий при виконанні інженерних робіт. Тобто, наші хлопці окопувалися, а йому прилетіло в голову. Тому ми зайвий раз не висовуємося, – пояснює військовий Олег, якого всі знають за позивним «Дикий». Боєць також наш земляк, родом із Гребінки.
Проте останнім часом найбільш влучно на цій ділянці фронту, на жаль, працюють ворожі снайпери.
«Дикий»– Війна стала більш культурною і більш наглою. Культурною, бо в 2014-му нас на ходу одягали й забезпечували, а зараз в плані логістики краще, і з забезпеченням краще. А наглою з того боку, що порушуються будь-які домовленості тією стороною. Якщо вони нагліють, то ми відповідаємо, бо інакше навіщо ми тут потрібні. Останнім часом трохи затихло, але снайпери висуваються їхні. Через них зараз у нас основні втрати, – зазначає «Дикий».
Хоча забезпечення й стало кращим, проте військовослужбовці неабияк радіють приїзду волонтерів. Ті не тільки привозять допомогу, а новини й підтримку.
До теми: Вихованці Полтавського палацу творчості вшосте зібрали подарунки захисникам України. ФОТО
– Їздили і будемо їздити. Ми визнаємо потреби, плюс додаємо від себе – солодощі, галушки, теплі речі, подушки і дитячі малюнки. Крім того, ми привозимо головне – підтримку, даємо зрозуміти, що вони не забуті, що їх підтримують, – зазначає волонтерка Наталія Костіна.
Полтавські волонтеркиДнями полтавські волонтери саме здійснили поїздку до військовослужбовців 92 бригади. Вантаж формували якраз відповідно до того, що зараз на передовій укріплюють позиції, тож відвезли мішки, плівку, скоби, бензопили. Добре знані в Полтаві «Невтомні бабусі» сплели кілька маскувальних сіток.
Завдяки небайдужим волонтерський вантаж доповнили сезонними ліками, вітамінами, а також перев'язувальними засобами для індивідуальних аптечок і засобами гігієни.
До теми: Дякую тобі, солдате: у Полтаві малеча писала листи захисникам. ФОТО
Особливий подарунок для бійців приготувала полтавка Зоя Воронянська. Вона власноруч розписала столик для молитовного кута.
Сергій Соловей, депутат Полтавської обласної ради, зазначив:
– Коли певний час не буваєш на російсько-українському фронті, то справді закрадається заспокоєння - це десь далеко, це вже не так страшно. Неправда. Війна поряд, якихось 400 км від Полтави. І щодня на ній гинуть наші хлопці, щодня є поранені. І найбільше їм прикро, що про них починають забувати. Вони чекають волонтерів і гостей з України, яку захищають. Чекають новин, розмов, малюнків дітей, які зразу ж кладуть до серця, галушок і мішків. Ми не маємо права забувати про наших хлопців ні на годину. Про війну з російськими агресорами, про окуповані Донбас і Крим. І всі разом, кожен на своєму місці, наближати перемогу України.
Тисячі захисників на Донбасі продовжують вгризатися в рідну українську землю, крок за кроком просуваючись на кілька метрів або кілька сотень метрів. Вірять і запевняють – перемога за ними, адже борються за праве діло, за свою державу і свій народ.
– Війни завершуються або перемогою, або поразкою. Ми воюємо на своїй землі й за нами перемога, – говорять вони.
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь