«Продовжуємо продовжувати»: полтавські волонтери шостий рік навчають військових у тилу й на фронті

1. >
2. Суспільство >
3. «Продовжуємо продовжувати»: полтавські волонтери шостий рік навчають військових у тилу й на фронті

Фото Ольги Матвієнко

В умовах російсько-української війни ми часто згадуємо та вшановуємо бійців, які боронили незалежність нашої країни на Сході. Але не варто забувати тих, хто захищає Батьківщину не зі зброєю в руках, але всіляко сприяє тому, щоб наша війна завершилася, – волонтерів. До Міжнародного дня волонтера, 5 грудня, «Коло» поспілкувалося з членами громадської організації «Єдність та братерство».

Вторгнення «північного сусіда» на українські території мобілізувало членів полтавського клубу гри в страйкбол і змістило фокус їхньої уваги на волонтерську діяльність. Зараз вони навчають людей особливостей військової справи, а також проводять інструктажі з тактичної медицини для цивільного населення та військовослужбовців.

– Основа колективу – це страйкбольна команда, яка існувала з 2004 року. У ній грали шістнадцять осіб. Коли Путін увів війська, ми вирішили, що, доки хлопці гинуть, нам просто совість не дозволяє гратися. А коли почалася активна фаза бойових дій, ми долучилися до створення блокпостів під Полтавою, підвозили хлопцям їжу, пальне, воду. Намагалися не залишатися осторонь і бути частиною того руху, – розповідає Кирил Орлов, керівник ГО «Єдність і братерство», лікар-хірург 1-ї міської лікарні.

Здебільшого спочатку це була доброчинна діяльність. Як на блокпости, так і на Схід активісти возили все: хліб, воду, картоплю.

– До нас приєднувалися друзі, згодом ми виходили на якихось спільних знайомих, які теж намагалися забезпечити бійців потрібними речами. Тобто ми згуртовувалися, це працювало, як магніт, – каже волонтер.

Згодом діяльність громадської організації перетворилася на досить потужний і цілеспрямований волонтерський рух.

– Ми отримали більше ресурсів і підтримку населення, адже 2014-2015 роки були піком патріотичного піднесення, – згадує Кирил Орлов.

До слова, військові підрозділи, які потребували волонтерської допомоги, знаходилися дивовижним чином.

– Колись до мене на чергування прийшов хлопчина й сказав: «Сову нема куди приткнути». Він служив, і його призвали. А в нас у відділенні був лікар, який займався птахами. Я схожий зі своїм колегою, тож нас плутали, і хлопець до мене підійшов. Я запитав: «Так а, може, чимось допомогти?», – розповідає волонтер. – Це знайомство призвело до того, що ми весь їхній підрозділ забезпечували медичними засобами, формою тощо. Потім пішли «Азов», батальйон «Полтава». Ми до них їздили. Попутно проїжджаючи блокпости, знайомишся з людьми, десь – земляки, десь – інші. І воно так накручувалося, накручувалося, що нам почали дзвонити.

Основний напрямок діяльності – медичне забезпечення й тактична медицина

На початку війни Кирил працював інструктором на полтавській базі «Азову». І вже тоді в «Єдності й братерстві» зрозуміли, що треба для себе визначити якийсь основний напрямок, і вирішили навчати людей.

– Акцент ми робили на медицині, адже я лікар за фахом. Ще в мирний час проходив навчання з тактичної медицини з американським контингентом. Вивчали натівський стандарт, апробований країнами, які постійно воюють. Ми готували добровольців, які мали бажання вступити до лав «Азову». Частина з них згодом пішла в батальйон «Полтава». Ми розуміли, що військова медицина того часу була не те що неефективна, а просто відстала, – зазначає волонтер.

2016 року Кирилу пощастило потрапити на навчання до проекту «Медсанбат». Це був розширений курс для фельдшерів та лікарів, на якому розповідали, як доглядати за пораненими в умовах бойових дій, вивчали внутрішньовенний і внутрішньокістковий доступ. Завдяки цьому медику вдалося відкоригувати свої знання з тактичної медицини й самому стати інструктором.

У перші роки війни на фронт потрапляли здебільшого непідготовлені лікарі. І це було великим промахом, адже цивільна медицина кардинально відрізняється від тактичної, військової.

– Тактична медицина дуже жорстка й сувора: ти намагаєшся сортувати людей на тих, кому можеш допомогти, а кому – ні. І ми намагаємося навчати цього інших. Зараз наш основний напрямок – це навчання, – розповідає волонтер.

До Кирила Орлова згодом приєднався ще один лікар – Роман Свиридюк.

– Я познайомився з Кирилом ще 2014 року, і завдяки приблизно схожим поглядам та волонтерським діям ми почали спілкуватися й їздити вже у складі однієї групи. Я за спеціальністю дерматолог, але перекваліфікуватися на інструктора з тактичної медицини не надто складно, коли маєш медичний диплом. Я цим цікавився, проходив курси, і після довгих тренувань сам почав навчати. І, власне, це було рішення Кирила Орлова, що я буду ще одним інструктором з тактичної медицини від ГО «Єдності й братерства». Зараз ми беремо участь у тренінгах тероборони, стрілецьких днях військкомату тощо, – розповідає Роман.

Представники ГО «Єдність і братерство» організовують інструктажі з тактичної медицини для тих, хто служить у Збройних силах України, Нацгвардії, Нацполіції, колишніх бійців тощо. Для військовослужбовців навчання проводять безкоштовно.

– Це люди, які захищають нашу країну, її суверенітет, вони повинні мати доступ до знань, – говорить Кирил Орлов.

Для цивільних осіб такі тренінги платні, але здебільшого до їхньої вартості входять лише витрати на матеріали.

Інструктори з ГО «Єдність та братерство» проводять також виїзні навчання з тактичної медицини для бійців у районі проведення ООС.

Виїжджаючи та навчаючи людей, доброчинці бачать багато недоліків у забезпеченні медичної служби й намагаються допомогти.

– У нас є друзі з української діаспори. Володимир Павлюк мешкає в місті Рочестер, штат Нью-Йорк. Він нам дуже допомагає в плані волонтерської діяльності: надсилає для Полтави багато медичних ресурсів: на військовий шпиталь і окремо на фронт. Тож коли ми 2016 року привезли в Авдіївку тритонну вантажівку медзасобів, то їхній лікар був, м’яко кажучи, був здивований, – розповідає Кирил Орлов.

За п’ять років війни відбулися суттєві зміни як у підготовці наших бійців, так і в забезпеченні української армії. І зараз волонтери намагаються допомагати військовим підрозділам тим, чого їм не дає держава.

– Якщо говорити про медзабезпечення в 2014-2015 роках, то це були циганські війська. Деякі підрозділи комплектували американською гуманітарною допомогою. Тож траплялося, що один боєць стояв з аптечкою North American Rescue, яку вважають найбільш практичною, а інший – з українською, у якій шматок джгута 1970 року виготовлення, – каже медик. – Проблема в тому, що доводилося вчити хлопців користуватися і тим, і тим, адже в стресі залишається близько 3% вивченого матеріалу. Тобто знання з тактичної медицини мають бути на рівні м’язової пам’яті.

Про грошову волонтерську допомогу

Збирання коштів Кирило вважає пагубною звичкою й основний акцент робить саме на навчанні. Хоча за майже шість років на передову передали допомоги на сотні тисяч гривень – купували самі, допомагали небайдужі. Головне, щоб передана допомога не «розчинилася» й не довелося комплектувати, наприклад, аптечки, заново, наприклад, під час зміни особового складу.

– Основна моя умова, коли я передаю медичні засоби, – акти прийому-передачі. Це зобов’язує людину, яка їх підписала, – каже волонтер. – Тому ми працюємо з перевіреними підрозділами. Нам дуже подобається працювати з розвідкою. Так, їм потрібні специфічні речі, але коли ми до них приїжджаємо, ротний веде нас до складу й показує: «Ось».

Деяке специфічне спорядження, до речі, в організації навчилися виготовляти самі. Один із представників «Єдності та братерства» Віталій Кузнецов з 2014 року власноруч шиє для військових підрозділів аптечки, ноші та багато всіляких елементів військового спорядження.

– Із самого початку війни я допомагав армії, адже багато моїх знайомих хлопців пішло воювати. У мене був власний бізнес у Полтаві – дві торгові точки. На волонтерські потреби я звідти брав чимало грошей, тож із часом магазини довелося закрити. У мене залишилася тисяча гривень. І я думав, що купити: два комплекти форми чи щось інше. Розумів, що на тому допомога скінчиться. Але, випадково зайшовши в Інтернеті на сайт швейних машинок, зрозумів, що можу придбати на ті кошти дві машинки.

Волонтер подумав, що буде набагато дешевше закуповувати тканину й виготовляти речі для військових самостійно. І почалося. Волонтери вчилися шити, шукали тканину в магазинах секонд хенд тощо.

– Добу я витратив тільки для того, щоб заправити нитки в машинку. Дивився відео на YouTube, як це правильно робити, – розповідає Віталій. – Ми шили все, що в нас просили: шкарпетки, плитоноски, балаклави, шапки, бафи.

Спочатку Віталій Кузнецов намагався збирати кошти, щоб закупити тканину й пошити вироби для хлопців. Але це було досить складно, тож він зрозумів, що частину продукції треба продавати, а на зароблені гроші можна закуповувати матеріал. Продавав свої вироби не крамницям, а волонтерам.

– Якщо собівартість шапки була 18 гривень, то ми продавали за 23. Націнювання було мінімальне, щоб закупити наступну партію матеріалу. І, зрозуміло, за суму, за яку в крамниці волонтери купили б одну балаклаву, у нас вони могли придбати три. Магазини теж цікавляться нашою продукцією, і я розумію, що заробити можна було б більше, але пошиття речей для військових відразу задумували як допомогу для хлопців, а не як бізнес. Тому я до сьогоднішнього дня з жодною крамницею не працюю, – каже доброчинець. – Чим могли, ми допомагали, і зараз приємно, коли зустрічаю хлопців, чути від них «Дякую».

Як зазначає Віталій, зараз забезпечення армії краще, але все одно є потреба в білих маскувальних халатах, теплих речах тощо.

Зараз офіційно в громадській організації перебувають вісімнадцять осіб. Майже вся група – члени роти охорони Полтавського військкомату, резервісти першої черги.

– Ми знаємо свої місця, регулярно проводимо збори з військкоматом, і не лише полтавським, а й у районах. Деякі представники нашої організації зараз служать за контрактом, дехто вже відслужив. Це журналісти, економісти, архітектори, лікарі – дуже різноманітна компанія, – розповідає Кирил Орлов.

Збираються члени ГО «Єдність і братерство» у Центрі ветеранів та інвалідів АТО. Там багато їхніх знайомих, адже довелося познайомилися з хлопцями під час волонтерських поїздок, коли ті служили.

– Бісить те, що для багатьох війна в нашій країні закінчилася. Деякі волонтери говорять, що попередня влада зробила занадто багато, що люди не відчувають війни. Але це дуже неоднозначне твердження, адже не можна комусь бажати війни. Ми ж продовжуємо продовжувати і робитимемо це, поки війна триває, – каже волонтер. 

Фото Ольги Матвієнко та зі сторінки Кирила Орлова в соцмережі

Автор: Наталка Сіробаб