Темні будні у полтавському гуртожитку: коментар його мешканців

1. >
2. Суспільство >
3. Темні будні у полтавському гуртожитку: коментар його мешканців

Фото Ярослави Фоніної

Кілька днів тому вулицю Маршала Бірюзова перекрив натовп людей – вони вимагали подачі світла у їхній гуртожиток. У багатьох з них у секціях встановлені електричні бойлери і навіть системи опалювання залежали від цього ресурсу. Тож люди вже пару днів сиділи не тільки в темряві, а й у холоді.

Журналіст «Коло» вирішила приїхати на місце подій, оглянути будинок та поспілкуватися з його мешканцями. При першому погляді на гуртожиток, у вічі впадають побиті вікна під’їзду, а також, контрастуючи з загальним планом цегляні прибудови – квартири.

Усередині будинок також в жахливому стані. Проте світло вже було. Мешканці гуртожитку двері секцій або не відчиняли, або відправляли на інші поверхи. Проте журналісту все одно пощастило. Одна з мешканок,  Ліна Дуденко поспілкувалася з «Колом» і розповіла усі подробиці, пов’язані з ситуацією, що склалася.

– Ми у цьому місяці вже двічі сиділи без світла. Припинили його постачання через борги тих, хто не платить. У нас у гуртожитку один лічильник для всіх, тож ті, хто відмикають нам світло, не розбираються, хто правий, а хто винуватий. Приїхали, одним рухом руки вимкнули – і сидіть. Перший раз це відбулося з 11 січня і по 13-те. А другий – 24-ого. Якщо до першого випадку, ми підозрюємо, причетний начальник ЖЕКу, який вирішив нас злякати, то тепер – обленерго.

За словами жінки, у гуртожитку вже утворилася групка активісток, які постійно відвідують мерію, Київський міськвиконком, але усюди їх відправляють додому зі словами «Ви – боржники!». Проте, Ліна Дуденко стверджує, що у їхньому гуртожитку тих, хто не платить, всього пару чоловік. Найбільша проблема полягає в тому, що боги начисляються навіть на кімнати, у яких ніхто не проживає.

– Ніхто за ті кімнати платити не збирається, і, в принципі, воно зрозуміло, бо люди й так віддають немалі гроші. Хоч як би їх не давили –  все одно оплачують все вчасно. Кімнат, у яких ніхто не живе, у нас п’ять. Туди навіть ніхто не заходить, та і не заходив майже ніколи. Одна мала стати коморою, інша – ігровою кімнатою. Проте вони як пустували, так і пустують. Найдивніше те, що там, наче, хтось таки прописаний. Але ми тих мешканців не бачили. Я вважаю, що на ті кімнати борги треба було б не нараховувати.

Ліна Дуденко зазначає, що представники житлового управління, до якого належить їхній гуртожиток,  завжди вказують на одну й ту саму цифру боргу – 65 тисяч гривень. Причому, вона у них не росте і не зменшується роками. Та і якби не нараховувалось на пусті кімнати по 5 тисяч на кожну, то загальна сума боргу була б в рази менша.

– Коли нам вимкнули світло цього разу, ми зібралися на акцію протесту. Група активісток пішла в міську раду, написали заяву про проведення акції, нам навіть охорону виділили!  Тож ми перекрили вулицю Машала Бірюзова перший раз на 15 хвилин, а потім ще на 15. І о шостій вечора світло з’явилося. Проте до нас приїхав начальник нашого ЖЕКу і заявив, що з 1 числа лютого світло постачання припинять.

Ліна Дуденко бідкається, бо у неї електричний котел опалювання, так що їй доведеться замерзати. А ще муляє око те, що така біда сталася не з усіма мешканцями будинку. На першому поверсі люди утворили дві квартири і завбачливо від’єдналися від загального лічильника. Тож ні світло, ні тепло у них не зникає.

– Ми їх сприймаємо, як більмо на оці чи «блакитну кров». Ну чим я або інші гірше? Недавно наші чоловіки напилися та хотіли навіть піти їм вікна порозбивати. Ми їх, звичайно, зупинили, проте все одно дуже неприємно. На їх фоні ми у холодних та темних приміщеннях почуваємо себе ще більше обділеними.

Методи ображених мешканців гуртожитку у провулку Шевченка, звісно, неправильні, – бо хіба винні люди, які вирішили не залежати від інших? Проте й санкції проти боржників, від яких постраждали зовсім не ті, хто мав би, теж надто жорсткі.

– Ми прагнемо, аби ті, хто вимикають світло, переглянули врешті решт свої методи. Нехай вимикають боржникам, їхнім кімнатам чи секціям, проте не всім одразу. Хіба немає закону, який би все це регулював? Наприклад, у нас одним з тих, хто не платить, являється таксист. У нього двоє дітей, а не платить просто з принципу, а не через безгрошів’я –   вважає, що не виселять. Ми до нього не один раз зверталися, і він обіцяв оплатити рахунки, проте нічого не зробив.

За словами Ліни Дуденко, мешканці гуртожитку мріють, аби їм дозволили приватизацію – тоді вони зможуть самі розібратися з проблемами, які їх спіткали. Бо як воно не своє, каже жінка, то й займатися ніхто не хоче.

До теми: У Полтаві люди мусили перекрити дорогу, бо сиділи два дні без світла

Автор: Ярослава Фоніна