Василь Капніст – без надії сподівався: поет з Полтавщини, який боровся за українські права

28 травня, 09:30   0
Василь Капніст. Фото з сайту wikipedia.org

Складне для українців XVIII-XIX століття, коли Російська імперія нещадно стирала все, що нагадувало про козацьку вольницю та часи Гетьманщини, чимало вважають ледь не застійним періодом нашої історії. Хоча в той час життя продовжувалося, а на українській землі народжувалися нащадки «славних прадідів великих». І не завжди ці правнуки були «погані», як писав Шевченко. Так, реалії змінювали мислення, спосіб існування, доводилося служити «царю-батюшці», але в душі багатьох продовжувала жити Україна. До таких нащадків належав і Василь Капніст, чиє ім’я нині має Іскровська вулиця в Полтаві. Він був другом Гаврила Державіна, Івана Дмитрієва, Миколи Львова та інших знаменитих літераторів доби Катерини II. Але дружні стосунки з російськими поетами, романтична натура й поетичні здібності не завадили йому підготувати проект відновлення козацьких формувань в Україні та вести переговори серед прусських урядових кіл про можливість надання допомоги українському національно-визвольному руху в разі відкритого збройного виступу проти російського самодержавства.

Читайте також: Вулиця Данила Апостола – останнього виборного гетьмана Лівобережної України

Друг муз та батьківщини

Дід Василя Васильовича Петро Христофорович Капніст, грек за національністю, боровся проти турків, служив у війську Петра І. Вступив на гетьманську службу й назавжди поселився в Україні. Його син бригадний генерал Василь Капніст, одружився з дочкою бунчукового товариша, козака з діда-прадіда, Софією Андріївною Дунін-Борковською. В їхньому родинному маєтку, у селі Обухівці, поблизу Миргорода, на Полтавщині, і народився 23 лютого 1758 року Василь.
Батько не дочекався сина: командуючи п’ятьма слобідськими козацькими полками, він загинув у битві з прусською армією при Грос-Єгерсдорфі 19 серпня 1757 року. Виховання сина взяла на себе мати, жінка, яка зберегла винятково високий рівень української національної свідомості. Сучасники розповідали, що навіть на аудієнцію в імператриці Єлизавети Петрівни, якої Софія Борковська була «милостиво удостоєна», вона з’явилась в українському народному вбранні.

Мати дала Василю ґрунтовну класичну освіту. Майбутній поет блискуче вивчив латину, німецьку, французьку мови, ознайомився зі світовою літературною класикою. Цьому не заважало навіть те, що в 13-річному віці він вже був записаний капралом лейб-гвардії Ізмайлівського полку (таке цілком вкладалось у традиції цього часу; дітей із дворянських родин, бувало, у двомісячному віці «записували» на військову службу, а років у 16-18 вони ставали вже офіцерами).

Сучасники, які добре знали Капніста, одностайно стверджували, що він ніколи не прагнув робити кар’єру при петербурзькому дворі. Та разом із тим був на високих посадах. У 1782-1783 роках – контролер головного поштового управління в Петербурзі. 1783-го, після відставки з військової служби, повернувся в Україну. Певний час був директором училищ Полтавської губернії, генеральним суддею Полтавської губернії та Полтавського генерального суду, маршалком (провідником) дворянства Миргородського повіту, а дещо згодом – і Київської губернії.
Остаточно ж Петербург та службу Василь Капніст залишив 1801-го, після того, як російським імператором став Олександр І. Останні 20 років життя поет та громадський діяч провів у рідній Обухівці. Військову службу він закінчив у чині гвардії підпоручика.
Попри військову та штатську службу, справжнім сенсом життя Василя Капніста була поезія, боротьба проти суспільної несправедливості. Багато його віршів присвячені темі суспільної несправедливості, скривдженим і бідним людям.
1783 року написав «Оду на рабство» (опубліковану 1806 року), у якій виступив проти посилення колоніальної політики російського уряду в Україні, зокрема, остаточної ліквідації 1783-го козацьких полків і запровадження кріпацького права в Слобідській і Лівобережній Україні.
… Где благо, счастие народно
Со всех сторон текли свободно,
Там рабство их отгонит прочь.
Увы! Судьбе угодно было,
одно чтоб слово превратило
наш ясный день во мрачну ночь.

Всеросійську славу Капніста ще раз підтвердила його сатирична комедія «Ябеда». Тут зображена нищівна картина звичаїв у тій державі, де голова суду «без наличного довода» (тобто без хабара) «дел не судит», а прокурора автор «нагородив» такими словами:
Где плохо что лежит,
там метит он далеко,
Не цапнет лишь того,
чего не досягнет.

Недарма комедія «Ябеда», це, за відгуком сучасників, «дзеркало, в якому багато хто себе побачить», була швидко заборонена імператором Павлом I. Хоча ці слова з сатиричної комедії актуальні й для нашого сьогодення.

Будинок, в якому нині знаходиться літературно-меморіальний музей Котляревського, був збудований у Полтаві на замовлення Василя Капніста. Фото з сайту mistaUA

Читайте також: Нові імена Полтавських вулиць: хто такий Євген Коновалець

Спроба відновити самостійність

Ось як згадувала про батька дочка поета Софія Капніст-Скалон:
– Батько мій любив пристрасно Батьківщину свою і готовий був жертвувати всім майном своїм для блага Малоросії; при найменшому гнобленні або несправедливості начальників він летів до Петербурга, кидав сімейство своє, робив борги і, воюючи часто з відомими людьми, майже завжди повертався переможцем. Єдиним бажанням його було – відновити колишній добробут і багатство Малоросії й оживити, так би мовити, народ, який ще пам’ятав свою волю...
Чи не тому Василь Капніст мав великий авторитет в українського дворянства.
1787 року Василь Васильович разом із групою аристократів-автономістів підготував проект відновлення козацьких формувань в Україні («Положение, на каком может быть набрано й содержано войско охочих козаков»), який, незважаючи на підтримку російських військових, дипломатів Петра Рум’янцева-Задунайського й Григорія Потьомкіна, відхилив царський уряд.

У квітні 1791 року Василь Капніст разом зі своїм братом Петром за дорученням українських патріотичних кіл перебував у Берліні. Сюди він приїхав фактично таємно. Брати добилися аудієнції королівського канцлера, графа Герцберга. Основне запитання, яке Капністи поставили графу, – можливість прусського уряду надати допомогу (моральну, політичну, а, можливо, і військову) тим в Україні, хто готовий почати боротьбу проти «московської тиранії» та «деспотизму Потьомкіна». До речі, досі не зрозуміло, які конкретно дворянські або козацькі суспільні прошарки представляли Капністи. Василь Васильович дуже ризикував, бо реальною була можливість, що прусський уряд повідомить про його зондаж Петербургу. На щастя, Герцберг дав дуже ухильну відповідь, але не розкрив таємниці петербурзькому уряду.

Хоча ця місія не мала наслідків, проте демонструвала незгоду частини українців із ліквідацією Гетьманщини й бажання боротися за відновлення державності. Це призвело до пошуку українськими патріотами нових союзників у боротьбі з російським імперіалізмом. Для самого Капніста ця місія не призвела до жодних результатів, бо довго залишалася в повній таємниці. Відомості про місію Капніста з’явилися тільки в 1860-х роках, через 40 років після смерті Василя Капніста. За іншими даними – історія стала відома лише 1888 року з паперів, випадково знайдених у прусських архівах. Деякі російські урядовці через це хотіли позбавити все ще впливовий в Україні рід Капністів дворянства, але цього зроблено не було.

Історик Дмитро Бантиш-Каменський так описував поета:
– Він був середнього зросту, собою худорлявий, мав приємне обличчя, на якому розум і жвавість характеру яскравими фарбами відображувалися у вогняних очах і насмішкуватій усмішці. У товаристві відзначався люб’язністю, гостротою і веселістю розмови; володіючи абсолютно російською мовою (що засвідчують його твори), вправно говорив французькою і німецькою, любив найбільше говорити по-малоросійськи і тим збільшував приємність своїх оповідань, захопливих і разом із тим жартівливих. Як син Малоросії, любив він млість; писав, лежачи в постелі в оточенні книжок та паперів.

Маєток Капністів у Великій Обухівці став одним із осередків просвітництва в Україні. Сюди приїздили Григорій Державін Микола Гоголь, Микола Гнєдич. А вже на початку 20-х років XІX сторіччя тут збиралися майбутні декабристи: Муравйов-Апостол, Бестужев-Рюмін, Пестель та інші.
В Обухівці діяв домашній театр. Серед п’єс ставили й комедію «Ябеда». Ролі в ній виконували, зокрема, й батьки Миколи Гоголя.
1958 року з нагоди 200-річчя від дня народження письменника на місці будинку Капністів встановили гранітну стелу, відкрито меморіальну дошку на фасаді Будинку культури. На території парку збереглися могили Василя Капніста та його батька Василя Петровича.

Читайте також: Незламна «козацька матір» Оксана Мешко все життя боролась з імперською системою
За матеріалами інтернет-видань підготувала Ольга Правденко

Автор: Ольга Правденко

Суспільство 28 травня, 09:30

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції