Cьогодні
Меценатка Катерина Скаржинська померла у злиднях
03 червня 2017, 08:20 0
Поміщиця Катерина Скаржинська протягом життя опікувалася сільськими дітьми, аби вони отримували освіту; давала притулок землякам, навіть перебуваючи за кордоном; створила перший в Україні приватний музей. Проте доживала віку меценатка у злиднях. Про добрі вчинки неймовірної жінки, ім’я якої нині носять вулиці Лубен та Полтави, читайте в нашій публікації.
Меценаткою у 14 років…
Катерина Скаржинська народилася в Лубнах у лютому 1854 року. Вона походила з дворянського роду Райзерів, за материнською лінією належала до роду Лодигіних. Отримала ґрунтовне домашнє виховання. Її батьки мали вдома велику бібліотеку, їхню оселю часто відвідували відомі особи. Так і формувалась свідомість майбутньої меценатки.
Свою першу добру справу розпочала ще в 14 років. Тоді вона жила з мамою та бабусею у Тверській губернії, де відкрила народне училище для сільських дітей в Нікольському. Згодом за її сприяння для селян звели і лікарню.
Вийшовши заміж за власника одного з кінних заводів Миколу Скаржинського, Катерина переїздить до рідної Лубенщини в Круглик. Тут вона продовжує меценатську діяльність: будує школу для сільських дітей з бібліотекою, шкільним музеєм і лабораторією. Вчителювати до її школи приїздив педагог з Москви. Він не тільки опікувався селянськими дітьми, а й проводив просвітницьку роботу серед їхніх батьків.
У Круглику Катерина Миколаївна організувала і вечірню освіту для дорослих. Для учнів вечірніх курсів працювали столярна і ковальська майстерні.
Згодом Катерина Скаржинська побудувала в селі Народний дім, де відбувалися вистави; була там і бібліотека. Окрім того, була споруджена лікарня.
1905 року, після смерті чоловіка та у зв’язку із загостренням внутрішньополітичної ситуації в країні, Скаржинська разом із родиною виїхала до Італії, пізніше – у Швейцарію. Катерина Миколаївна продовжувала доброчинність і за кордоном. Вона допомагала українській та російській еміграції в Швейцарії. Зокрема виділила 2 тисячі франків Женевській касі взаємодопомоги політемігрантів, на які придбали каретну майстерню для працевлаштування безробітних земляків. Також у Лозанні (Швейцарія, – автор) Катерина Скаржинська заснувала Робітничий будинок, два роки утримувала притулок для співвітчизників. За свої кошти відкрила типографії в Парижі, Брюсселі та Лондоні. Організувала санаторій для хворих на туберкульоз у Давосі. Видавала журнал «За рубежом».
Музей Катерини Скаржинської
Колекціонуванням меценатка захопилась ще у дитинстві. З 1875 року вона починає збирати свою першу музейну колекцію. Її мрія – колекція старожитностей, зразків мистецтва та природи.
Коли для колекцій Катерини Миколаївни забракло місця, чоловік побудував для неї музейне приміщення. Уже 1885 року вона відкрила історико-краєзнавчий музей з чималою експозицією, яка розміщувалася у вестибюлі та шести залах.
Згодом для музею спорудили двоповерховий флігель, виготовили спеціальне музейне обладнання. Поруч облаштували парк, оранжерею.
Для поповнення музейних експозицій Катерина Миколаївна витрачала чимало коштів, організовувала проведення розкопок, збір експонатів серед жителів краю. До музею щодня приходили відвідувачі. Вхід був безкоштовний.
У 1903-му, а потім ще раз у 1905 році Скаржинська запропонувала свій музей під опіку Лубнам, поставивши умову, що місто визнає її довічне право на участь у його роботі і побудує музейне приміщення. Проте місто не скористалось із такої пропозиції, тож своє дітище меценатка подарувала Природничо-історичному музеєві Полтавського губернського земства.
Колекцію з 20 тисяч експонатів розмістили на верхньому поверсі земства. Вона стала основою Полтавського краєзнавчого музею. Катерину Миколаївну визнали одним із фундаторів музею.
Колекція з тисяч писанок
Скаржинська зібрала величезну колекцію писанок. 1898 року її колекція великодніх яєць нараховувала 2123 одиниці. Зібрали їх із 18 регіонів (губерній).
Коли колекціонерка поповнювала свій фонд такими експонатами, у неї виникали певні труднощі. З кожним роком кількість писанок в Україні зменшувалась, оскільки важко було знайти людей, які вміли розписувати яйця. Дехто залишив цю справу як неприбуткову, інші виїхали або ж померли.
Також стало проблемним і питання збереження писанок, які швидко псувались. Траплялося, що великодні яйця з часом вибухали на стендах, інші бились при транспортуванні. Лише з часом розробили методику консервування писанок, для цього пробивали у яйці невеликий отвір, вичищали його вміст і висушували шкаралупу за допомогою термообробки.
Відомо, що, окрім писанок, Скаржинська збирала і їхні зображення. Тоді ж виникла потреба у друкованому каталозі, перший випуск якого вийшов 1899 року.
Подальша доля колекції писанок Скаржинської:
1906 року Природничо-історичний музей Полтавського губернського земства отримав усі писанки Скаржинської і підготовлений до друку другий випуск каталогу цієї колекції, що складався з 3113-ти малюнків, 1181-ї карточки, 58-ми фотографій, 4-х зошитів із матеріалами.
1943 року значна частина зразків згоріла під час підпалу музею загарбниками. Врятувати вдалося лише 458 одиниць.
Матеріали другого випуску каталогу директор музею Кость Мощенко вивіз за кордон 1943 року й передав до музею при церкві-пам’ятнику святого Андрія у Баунд-Бруці (США).
Останні роки життя – у злиднях та голоді
Після початку Першої світової війни Скаржинська повернулася в Україну – спочатку в Київ, потім у Полтаву, а згодом і в рідні Лубни. Оселившись у дочки, вона береться продовжувати свої добрі освітянські справи: Круглицьке вечірнє училище для дорослих реорганізувала у приватну українську гімназію. Проте її старання більшовицька влада не оцінила. Жінка отримувала мізерну пенсію, за яку не могла придбати навіть харчів. А згодом і ці виплати для неї відмінили.
Улітку 1932 року меценатка Скаржинська померла в Круглику, за деякими джерелами, від голоду.
Справу матері перейняла донька
Ольга Климова, донька Скаржинської, також брала участь у просвітницькій роботі Круглицької школи.
Вона турбувалася про освіту дорослих, про вихідний день, була першою учителькою з ліквідації неписьменності у селі.
Ольгу Миколаївну вважають засновницею однієї з перших в Україні Лубенської україномовної гімназії з правом навчання дітей незалежно від статі та національності. У 1920-х роках в Україні нараховували майже мільйон безпритульних дітей та дітей-сиріт. Тож у будинку Климових організували заклад, який займався вихованням неповнолітніх правопорушників. Спочатку вони прихистили 30, а незабаром – близько 140 чоловік. Згодом колектор (так називали такі заклади, – автор) став трудовою колонією. Для його вихованців, яких ще називали патронатовцями, виділили клас та майстерню у Круглицькій школі.
У часи Другої світової війни школа призупинила свою роботу. Нині тут розміщується навчально-виховний комплекс №9 міста Лубни.
Підготувала Юлія Обелець за матеріалами інтернет-джерел
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь