Таємниця княжни з Веселого Подолу: кому подарувала сережки з прокляттям Кітті Мещерська

1. >
2. Суспільство >
3. Таємниця княжни з Веселого Подолу: кому подарувала сережки з прокляттям Кітті Мещерська

Пам’ятник-погруддя Леоніду Глібову у Веселому Подолі. Фото з сайту wikipedia.org

Село Веселий Поділ на Полтавщині – одне з тих, в якому кожен сантиметр землі дихає історією. Тут бували Шевченко, Пушкін, Анна Керн; народився Леонід Глібов. Саме у Веселому Подолі в маєтку поміщиків Родзянків уперше в Україні відкрили промислову сироварню. Тут знаходилася знаменита картинна галерея князів Мещерських. А ще із цим селом пов’язана таємниця прокляття рубінових сережок, які незадовго до хвороби опинилися у Раїси Горбачової.

Нині пам’ять про славну минувшину села зберігають в історико-краєзнавчому музеї, що діє при Веселоподільскій школі.
– Історико-краєзнавчий музей заснований у 1967 році, одразу після того як побудували саму школу, – каже Лідія Забара, заступник директора з навчально-виховної роботи, завідуюча музеєм.

Лідія Забара не без гордості говорить, що музей – це її дітище, адже вона із перших дні відкриття брала актину участь у зборах експонатів для музею, будучи ще ученицею стала головою ради музею.

І Пушкін, і Шевченко, і Мещерські, і Глібов

Село Веселий Поділ колись називалося Родзянки – за прізвищем панів Родзянків, які отримали імператорську грамоту «на поселение на хутор Слободскую» ( документ зберігається в музеї, прим. авт.) із центром у нинішньому Веселому Подолі. Грамоту вручили патріарху роду сотнику Степану Родзянку. Уже по його смерті багаті володіння між дітьми ділила дружина сотника Пелагея. Таким чином Василю дісталася Василівка, Веремію – Вереміївка, Семену віддали Семенівку.

– Розподіл земель між нащадками відбувся мирно і жваво, вилився у весело свято,ось так і почало село називатися Веселий Поділ, але згодом наголос змінився, бо поділ – це низ, оскільки село розташоване у заплавах ручки Хорол, внизу,– розповідає одну із версій походження назви населеного пункту Лідія Іванівна.

Родзянки висадили в селі величезний парк, який зберігся й дотепер, звісно, насадження там поновлювали. Спеціально запрошений садівник із Франції посадив 200 кущів сортового бузку. Бузкова алея з першим бузком є сьогодні.

Веселий Поділ – знамените село. Тут жили не лише багаті та освічені пани, а й гостювали відомі: у 1824 році був Олександр Пушкін, з яким не побажала бачитися Анна Керн, яка саме тоді гостювала в друзів у Веселому Подолі. Подейкують, що через це російський поет надовго не затримався у селі. На гостині у пана Родзянка перебував і Тарас Шевченко, який залишив про своє гостювання запис у щоденнику. Намалював портрет Гаврила Родзянка.

У маєтку Родзянків народився знаменитий байкар Леонід Глібов, батько якого був управителем кінських табунів. До речі, справжнє прізвище байкаря Гліба, вже навчаючись у Ніжині, в гімназії, він змінив його на Глібов, а в рідному селі письменника у хаті, де він народився до 1970-х років жили люди на прізвище Гліба.

Приїхав до Веселого Подолу лікуватися і закохався – весілля століття з різницею між молодими в 50 років

Понад сто років тому в Російській імперії розгорівся скандал: князь Олександр Мещерський одружується. І все б нічого, от тільки молодому було вже 73 (за іншими даними близько 60 років) а молодій ледь виповнилося 20 за іншими даними їй було 18 прим. авт.). За серце хапалися всі: діти князя від першого шлюбу, близькі друзі вхожі в імператорський дім. І дворяни, і селяни перешіптувалися: князь несповна розума, а наречена заміж виходить вагітною, певно що дитя не від Олександра Васильовича.

А все почалося з того, що генерал, предводитель дворянства Олександр Мещерський тяжко захворів. Його тіло вкрилося виразками, ні вітчизняні, ні закордонні світила медицини не могли тому зарадити. Порятунок знайшов він у лікаря Подборського, що жив у Веселому Подолі (за іншими даними Прокіп Подборський був його другом та особистим лікарем, прим. авт.).

– Подборський, лише поставив одну умову – доки князь лікується, повинен жити в нього, щоб він увесь час контролював його стан. На тому й порішили. За час, доки Мещерський жив у лікаря, він закохався у юну Катерину, доньку свого рятівника. Величезна прірва у віці, у світогляді… Але кохання виявився взаємним і батько дівчини дав благословення на шлюб. Залишалося знайти священика. Та це було не просто, оскільки жоден батюшка не хотів вінчати молодих з такою різницею у віці. Зрештою генерал знайшов священика у військових казармах в Петербурзі, який погодився їх обвінчати, – розповідає Лідія Забара.

Молоді оселилися у Веселому Подолі, купивши шматок землі біля ставу в князя Родзянка. Збудували тут будинок, в якому народилися син В’ячеслав ( той самий «нагуляний») та донька Кітті. До слова, чутки про те, що син не від Мещерського швидко розвіялися: за спогадами сучасників В’ячеслав був вилитий батько.

Хитрий і мудрий князь, аби вберегти родину від немилості імператора Миколи ІІ, попросився до нього на аудієнцію, де представив свою молоду жінку. Кажуть, що цар був зачарований її манерами, умінням вести бесіду, тому він не лише не висловив свого заперечення щодо цього шлюбу, а подарував подружжю чимало подарунків. Та все ж, дружба з багатьма дворянами була для князя втрачена.

Однак шлюб, про який Катерина Прокопівна потім говорила, що він був «як щасливий сон» тривав лише 7 років. Князь помер у 1901 році ( інші дослідники говорять про 1904 рік, прим. авт.), коли молода дружина була вагітна донькою. (Саме чоловік попросив назвати дитину, якщо буде донька, так само, як і її – Катериною, прим. авт.). Тож Кітті батька ніколи не бачила. Злі язики подейкували, що престарілий князь, якому вже було під 80, не був батьком княжни, що мовляв Катерина Прокопівна мала пристрасний роман із скульптором, князем Павлом Трубецьким, який після смерті законного чоловіка, відмовився визнавати дочку та одружуватися на її матері.

Картинна галерея в селі, «рівній якій не було у всій Європі»

Князь Мещерський прославився на всю імперію і за її межами не лише мезальянсом, а й своєю картинною галереєю, яку відкрив у Веселому Подолі: «рівні якій не було у всій Європі», так говорили сучасники.

– І річ не у розмірах чи кількості картин, а в унікальних полотнах. Ні в яких галереях Європи на той час не було картин Сандро Боттічеллі, а в нас у Веселому Подолі була його картина «Мадонна з гранатом». Вона написана Боттічеллі в XV столітті в стилі ренесанс, – говорить Лідія Забара.

Після смерті чоловіка Катерина разом із донькою Кітті виїхала до Петербургу. Йшов 1917 рік, залишатися в селі було небезпечно, на її думку. Знаючи цінність картин, вона пішла до Керенського ( голова Тимчасового уряду в Росії у 1917 році, прим. авт.), в якого попросила дозволу вивезти ці картини і дати для цього вагон, так як залізниця проходить поряд із селом.
– Найцікавішим було те, що ніхто в селі не знав, як ці картини вивезли. Ми зробили припущення, що тут десь є підземні ходи. І ці припущення підтвердилися. З учителем історії ми їх знайшли і заходили туди. Там так тепло і сухо, що в них можна жити. Виходять ходи за село, майже до залізниці. Двадцять років тому ми їх забетонували задля безпеки, бо туди почали ходити школярі, – сказала екскурсовод.

Після вивезення картин до Петербургу постало інше питання – де їх розмістити і як утримувати? Адже часи наставали складні, утримувати всі свої маєтності, а в Мещерських окрім палацу на 52 кімнати у Веселому Подолі, були ще будинки в Москві, Петербурзі, в російських селах, Катерина Прокопівна не могла. Тому деякі картини вона роздала друзям, інші розмістила в петербурзькому домі, а картину «Мадонна з гранатом» заховала, зашивши в портьєру. Саме ця картина врятувала їй життя.

«Дама з гранатом» врятувала княгиню від Дзержинського

Більшовицький переворот назавжди змінив життя Мещерських. Син пішов у Білогвардійську армію, згодом емігрував. Матір із молодшою, ще неповнолітньою Кітті, залишилася в Росії. Радянська влада конфіскувала в них усе майно. Згодом стару княгиню арештували. Загалом матір і дочка Мещерські 13 разів сиділи в тюрмі. Запам’ятався один із перших арештів, про який вже потім писала доросла Кітті – Катерина Олександрівна у своїх мемуарах «Життя некрасивої жінки»:

– Коли маму звели в кабінет Дзержинського ( радянський політичний діяч, організатор Червоного терору, один із засновників ВЧК, прим. авт.) вона запитала: «За що мене арештували?» «За торгівлю народним майном» ( їй інкримінували, що вона нібито пересилала сину за кордон коштовності та картини, прим. авт.). «Але я нічого не продавала». « Тоді, де Боттічеллі? Якщо ви його віддасте, ми вас відпустимо». Тоді мама взяла папір і ручку і написала свою знамениту записку: «Кітті, віддай Боттічеллі, інакше не випустять». До мене прийшло троє, картину я віддала. Фелікс Едмундович потиснув руку і сказав: «Якщо будуть проблеми, звертайтеся». «Маму арештовували ще кілька разів і до честі Фелікса він кожного разу допомагав».
Згодом княгиня Катерина Прокопівна Мещерська померла в концтаборі.

Доля її доньки Катерини Олександрівни була сповнена життєвих труднощів, вона прожила довге складне життя: померла в 1994 році. Кітті була 4 рази заміжня, втратила сина, коли той був ще немовлям ( за іншими даними дітей не мала, прим. авт.). За іронією долі колишня княжна жила в Москві у маєтку, який належав її родині, але не в розкішних апартаментах, а в напівпідвальному приміщенні – двірницькій. Тривалий час їй не видавали паспорта, як колишній дворянці, вона голодувала, працювала двірничкою, швачкою, але був період, коли й викладала музику в школі. Батько Катерини дружив з Лермонтовим, а знайомством з нею самою пишалася знаменита поетеса Белла Ахмадуліна.

Катерина Олександрівна залишила жваво написані, але з багатьма неточностями мемуари. Можливо, саме через ці неточності так багато припущень в біографії Мещерських. Мемуари були видані під час перебудови в журналі «Новий світ» і окремим виданням в 1997 р під назвою «Життя некрасивої жінки».

Таємниця проклятих сережок :від Наталії Пушкіної, Катерини Мещерської до Раїси Горбачової

Журналіст і письменник, автор книги про трагічні долі знаменитих жінок «Мої великі старі» Фелікс Медведєв особисто зустрічався з Кітті у 1987 році. Саме йому Катерина Олександрівна не лише показала, а й відкрила таємницю проклятих сережок. Ось уривок з його книги, в якому колишня княжна розповідає про походження сімейної реліквії – золотих з діамантами та рубінами сережок:

– Чи знаєте ви про те, що Мещерські пов’язані родинними узами з Гончаровим? Так, так, з тими самими, пушкінськими. Спочатку брат Наталії Миколаївни Гончарової ( дружини Пушкіна), Іван, одружився на красуні-княжні Марії Мещерській, тітці мого батька, а княжна Олена Мещерська – дочка старшого брата мого батька, вийшла заміж за одного з Гончарових. Наталія Миколаївна носила ці сережки недовго. Мати Наталі була в розпачі, що її красуня-донька вийшла заміж «за якогось поета-полунегра, який був охочий до карт і загруз в боргах». Тому вона відняла у дочки рубінові сережки. Потім вони потрапили до Марії Мещерської. У її доньки Олени дітей не було, і вона передала сережки моїй матері, щоб я, коли мені виповниться 16 років, їх носила.

Попри тяжке життя Катерині Олександрівні вдалося сімейну реліквію уберегти. Але на старості, щоб якось зібрати гроші на поховання, вона запропонувала Феліксу Медвєдєву їх купити. Але журналіст цього не зробив, тому Мещерська звернулася за допомогою до Раїси Горбачової, дружини генсека СРСР, в якої просила допомогти їй продати сімейну реліквію. Так сережки потрапили до Раїси Максимівни. Після цього випадку Катерині Олександрівні держава почала давати велику всесоюзну пенсію.

Згодом князь Євген Мещерський, двоюрідний брат Катерини, написав статтю в газеті «Новий світ», в якій стверджував, що ці сережки прокляті: варто їх подарувати ворогу, і того одразу чекає нещастя, а того, хто їх позбувся – благополуччя. Нагадаємо, що саме після того, як Катерина Мещерська передала їх дружині генсека, їй виписали велику по тих часах пенсію. Сама ж Раїса Максимівна з тих пір почала тяжко хворіти і померла згодом в муках.

Нині прокляті сережки знаходяться в музеї Пушкіна у Москві.

Читайте також: Василь Капніст – без надії сподівався: поет з Полтавщини, який боровся за українські права

Автор: Ольга Правденко