Поетична короткометражка про полтавського фотографа підкорила фестиваль у Миколаєві

05 жовтня, 14:16   0
Кадр із фільму «Срібним полем»

Не тільки описати, а й показати речі, які тонко відчуває художник, крізь призму невеликої історії про одну людину і одне дерево розповісти про світ фотографії – це спромігся в 11-хвилинній документальній стрічці «Срібним полем» режисер-початківець Володимир Колбаса із села Розсошенці Полтавського району. Нині він вчиться на оператора-постановника в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.
24 вересня на ІІІ фестивалі короткометражного кіно «Громадський проектор» в Миколаєві режисерський дебют Володимира оцінили першим місцем.
Про історію створення фільму розповів автор Володимир Колбаса та головний герой, фотограф Олександр Шумейко.

Володимир Колбаса та Олександр Шумейко біля дерева, описаного у фільмі. Фото – Артур Ароян

Від задуму до реалізації минуло кілька років


Як це часто буває у кіномистецтві – задумів багато, але реалізацію знаходять одиниці. Так сталося і зі стрічкою «Срібним полем». В основу лягло давнє знайомство Володимира Колбаса та полтавського фотографа Олександра Шумейка. Дружба зав’язалася на спільному захопленні фотографією.
Коли Володимир розпочав навчання в університеті, то отримав завдання зняти перший фільм. Олександр запропонував зняти про нього. Із того часу минуло три роки.


Тема фільмів про фотографів у документалістиці не нова. Це і фільм Віма Вендерса про бразильського фотографа Себастьяна Сальгадо, і стрічка Крістіана Фрея про військового фотографа Джеймса Нахтвея, і повнометражне кіно Хайнца Бютлера про батька фотожурналістики Анрі Картьє-Брессона.


В основу стрічки «Срібним полем» лягла історія Олександра Шумейка про дерево на околиці Полтави. До нього фотограф постійно повертається у різні пори роки. Із цією яблунею в нього містичний зв’язок, про який і сам певний час не знав. Мама Олександра, працюючи на дослідній станції, часто відпочивала під нею. І в той період, коли була вагітна.
– Якщо бачиш історію, гідну для екранізації, то пройти повз – це злочин, – говорить Володимир.
Відтак пробував робити замальовки, знімати. Проте до активної реалізації приступили в березні 2016-го, вже маючи на руках сценарій. Загалом робота тривала близько трьох місяців.
– Сценарій документального фільму – це більше декларація про наміри, а не сценарій у класичному розумінні, – пояснює режисер.

Володимир Колбаса під час зйомок фільму «Срібним полем». Фото – Олександр Шумейко

Безперервна течія життя

  Розповідь Олександра, яка звучить на фоні, – спонтанна, не продумана заздалегідь.
– Це від початку до кінця імпровізація. Тому і звучить так зворушливо. Записували в один прогін десь півтори години. Коли Володимир виокремив історію із моїх слів, то не дуже був задоволений якістю звуку і навіть хотів перезаписати все одним шматком по писаному тексту. Але вирішили цього не робити, бо не було б того нерву, – розповідає Олександр.
– Дуже багато матеріалу пішло в кошик, – додає Володимир. – Потрібно було вибрати ті шматки, які поєднувалися між собою, вигідно грали.

Зномки фільму. Фото – Олександр Шумейко

Розповідь фотографа розкриває доволі особисті речі, привідчиняє для глядача не тільки світ фотографії, а й світ особистих переживань.
– Мені не важко розкриватися перед іншими людьми, така я людина. Колись моя знайома говорила, що у моїх розповідях будь-яка дрібниця перетворюється на драму. Але це не важко. Взагалі історія реалістична, аж до мурашок. Моя мама помирала, коли тривала робота над фільмом. І Володимир саме тоді, коли сорок днів мамі було, виграв приз. Ми говоримо про безперервність течії життя, так оце саме воно.
«Перед будь яким фотохудожником стоїть непроста задача – впакувати безперервну течію життя в моментальну двовимірну картинку. І зробити це так, щоб у подальшому глядачі могли зробити зворотну трансформацію і побачити ту безперервну течію життя, яку зафіксував фотограф», – із цих слів починається розповідь Олександра Шумейка.
Сам відеоряд розкриває перед глядачем цю безперервність на прикладі змін пір року та погоди. Те саме дерево показане у снігу, обсипане квітами, полите дощем.
Олександр Шумейко. Фото – Володимир Колбаса

«Мені подобається фіксувати взаємодію часу і середовища»


– Ми йшли знімати сцену із потягом на Червоний Шлях, дорогою я зупинився, бо побачив між будинками пейзаж. Там і залишилися фотографувати. І раптом, якраз на тлі цього пейзажу, між будинками з’являється бабуся, – пригадує Олександр.
Ці кадри у стрічці чудово відобразили тяжіння головного героя до фотодокументалістики, репортажу. Його захоплює те, що відбувається довкола.
– Я коли навіть людей фотографую, то не кажу їм, куди стати і що робити. Лише в загальних рисах. Мені подобається фіксувати їхню імпровізацію, – зазначає він. – Фотограф постійно відчуває цю імпровізацію, постійну мінливість ситуації довкола. Постійно щось відбувається, тільки потрібно тримати палець на кнопці спуску затвора. Є постійна взаємодія середовища й часу, і мені подобається її фіксувати.
Так у фільмі є кадри, отримані волею випадку. Один із учасників знімальної групи у перерві між зйомками розповідав щось своє і раптом вказав пальцем: «Дивись!». Так відзняли один із символічних кадрів, де маленький хлопчик запускає повітряного змія.
Але є у «Срібному полі» й зіграні сцени. Наприклад, робота фотографа із плівкою.
– У документальному кіно іноді для розкриття ідеї роблять ігровий етюд, – пояснює Володимир Колбаса. – Ми зробили такий етюд – сцену із фотозбільшувачем – як метафору процесу народження фотографії.

Сцена із фотозбільшувачем. Кадр із фільму


В ігровому кіно залишаєшся сам, а документальне тебе збагачує

Володимир Колбаса. Фото – Олександр Шумейко


«Срібним полем» для оператора-постановника став для Володимира не тільки режисерським дебютом, а й і цікавим досвідом у документалістиці. Одна із його робіт – це операторський етюд «Останній листок» О. Генрі, де велика роль відведена світлу та способам передачі за його допомогою емоціонального тону.
– Володимир виділяється тим, що хоче навчитися робити «глянець», але виходить дещо інше. Драматизм його фільмів запросто може ввергнути вас в емоціональну яму. Його перша операторська робота, екранізація «Останній листок», саме така. І це захоплює. Це – його особливість як оператора і режисера.
Порівнюючи цю роботу із досвідом у кінодокументалістиці, Володимир Колбаса згадує слова режисера Віталія Манського:
– Він сказав: коли ти знімаєш ігрове кіно, то там залишаєшся весь, витягуєш з акторів емоції, спустошуєшся сам, повністю створюєш простір. Коли ти знімаєш документальне кіно, то збагачуєшся сам. Часто трапляється таке, чого не міг передбачити, як ота сива бабуся між будинками. Ігрове і документальне кіно – абсолютно різні речі, але і те, і те – цікаво.
Судячи із відгуків глядачів і високої оцінки журі, не тільки Олександр Шумейко бачить у свого друга талант.
Показ документальної стрічки «Срібним полем» на фестивалі став напівпрем’єрним. Імпровізований показ в обласній бібліотеці влаштували на початку літа. Тоді його побачили близько 30 людей.

Олександр Шумейко та Володимир Колбаса на прем’єрі фільму в обласній бібліотеці. Фото – Володимир Бєлий

На прем’єрі фільму в обласній бібліотеці. Фото – Володимир Бєлий

У Миколаєві показ відбувся щонайменше при півтисячній аудиторії. Фільм чудово прийняли не тільки глядачі, а й журі. Схвальні відгуки отримав і від викладачів, і від сокурсників в університеті. Там і переконали відправити роботу на конкурс, хоча спочатку автор мав сумніви.
– Володя, коли змонтував, то приніс до мене запис, тремтливими руками включив. Коли додивилися, то я сказав: «Відпад!», – ділиться Олександр.
Володимир же говорить – перша режисерська робота спочатку здалася недосконалою. Після показу в бібліотеці впевнився – вона таки варта уваги широкої аудиторії. Перші секунди після того показу у залі панувала тиша, а потім здійнялися овації. Один із глядачів описав свій стан як катарсис.
Не дивлячись на успіх режисерського дебюту, Володимир переконаний – закономірність успіху породжується із наполегливості до навчання, самовдосконалення, яке може тривати все життя.

Із премією на сцені кінофестивалю «Громадський проектор»

Автор: Ольга Матвієнко

Суспільство 05 жовтня, 14:16

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції