Хто такі історики та яка їхня місія, або Чому історія завжди повинна бути сучасною

22 жовтня, 17:15   0
Проофесор історії Юрій Волошин

Полтавські науковці взялися розповісти містянам  про історію та сучасність доступною мовою. Історія та історики, проблеми шкільної науки, Полтава, як місто, що довгий час були прикордонним, ґендер і не братні українсько-російські відносини, та яким був Новий рік і Різдво в козацькій Україні – про все це абсолютно безкоштовно, цікаво і динамічно розповідають викладачі ПНПУ ім. Короленка та ПНТУ ім. О. Кондратюка. Ідея започаткувати серію науково-популярних публічних лекцій належить Полтавському історичному товариству. Стартували у четвер з лекції професора Юрія Волошина «Кухня історика: як ми розповідаємо про минуле».
– Зараз в Україні дуже популярні такі громадські лекторії. Для початку буде 5 лекцій, потім, якщо це сподобається людям, подумаємо над продовженням. Їхня основна мета – розповісти про історію цікавою і доступною мовою, – говорить Юрій Волошин.

Послухати лекцію прийшло близько трьох десятків полтавців. Тут і викладачі педагогічного університету, і люди, які дізналися про подію із соціальних мереж. А от соціологиня Олена Стрельник, лекція якої про ґендерні протести в сучасній Україні відбудеться тут же 1 грудня, прийшла не лише послухати колегу, а й ознайомитися з аудиторією.

Виклад про кухню історика професор Волошин розпочав із найпростішого, але найголовнішого  – що таке «історія» та звідки походить цей термін.
– Термін «історія» – грецький. Я інколи люблю студентам казати, що все винайшли греки. Насправді в історії, коли ти починаєш на будь-яку тему говорити, всі терміни походять від грецьких слів, не від китайських, як не дивно, а саме від грецьких, – жартує професор. – Під історією греки розуміли оповідь про те, що було в минулому і цей термін в сенсі оповіді  жив дуже багато – до XV століття. І тільки з XVIII століття починається вживатися термін «історичний» і зрештою з’являється історія.


На сьогодні існує багато визначень, що таке історія.
– Вочевидь, це соціальна наука, яка займається вивченням людини в минулому. У будь-якому випадку історики вивчають людину, це найбільш антропологічна і найважча наука, бо вивчає людей. Коли ми говоримо, наприклад, про фізику, там є закони. Закон Ома, наприклад,  не міняється вже багато років. Коли ми говоримо про хімію, знаємо, що отримаємо з’єднавши різні речовини. Якщо ж ми зберемо до купи багато різних людей, ми не знаємо, чим закінчиться їхня розмова і що буде далі. Хтось розішле смс і почнеться нова революція, – каже Юрій Володимирович.
Юрій Волошин наголосив, що історія – одна з тих особливих наук, якою цікавляться не лише вчені, а й пересічні люди. Ми не чуємо дискусій про квантову фізику чи хімію. Зацікавлення історією – це спроба розібратися із собою, зрозуміти інших і пояснити світ. Професор переконаний, що історія завжди повинна бути сучасною наукою.

Хто творить історію?

Історію творить історик, людина з відповідним вишколом і фаховою підготовкою.

Що потрібно, щоб приготувати історію?


– Найперше знання. Історик обов’язково повинен знати контекст чи культурну ситуацію епохи, яку вивчає. Наприклад, коли дитина доросла до 7 років, ми кажемо таке сакральне слово – школа. Коли закриваємо очі, уявляємо великий будинок, аудиторії, вчителів, столи,купу дітей, які там сидять. Ідемо в бібліотеку, відкриваємо  збірник «Основи», в якому Лазаревський написав про школи Малоросії. Читаємо: «У Гетьманщині в кожному полку було: в Київському – 70, Полтавському – 80, Ніжинському – 77 шкіл». І думаємо – нічого собі! Але коли починаємо читати джерело, що таке школа в Полтаві, то виявляється, що це будинок із сімома особами, з яких два дяки і п’ять учнів. Наймолодшому 15, іншому 25, але він сліпий, третьому 45… Так це ж не ті учні і не та школа! Тому історик має знати культурну епоху, розуміти, що малося на увазі під певними термінами. У наших підручниках термін «нація» з’являється ще до появи націоналізму; в усьому нація світі з’являється на початку ХХ століття, а в нас у XVII. Наприклад, в історичному джерелі того часу ви читаєте, що Сава Медведищенко з Канева польської нації і у вас виникає культурний дисонанс. Насправді, тоді слово нація означало територію, з якої він прийшов, бо Канів був у складі Речі Посполитої. Так само той, хто прийшов з Балти турецької нації, бо Балта була в складі Османської імперії.
На думку професора Волошина сучасний історик повинен знати не лише мову тієї епохи, яку вивчає, а й хоча б одну сучасну європейську мову, аби читати про що пишуть колеги з-за кордону,  а також –  історіографію та сучасну філософію й уміти критикувати джерела.
– Історичне джерело – це будь-який предмет придатний для пізнання історичних моментів: ви їхали в тролейбусі, вам видали квиток, через кілька років – це джерело для вивчення цін на проїзд в різний період часу в Полтаві, – навів приклад Юрій Володимирович.


Тож яким має бути історик?


«Отож нехай мій історик має бути таким: безстрашним, непідкупним, незалежним, друг свободи слова та істини, який називає, як каже комічний поет, фігу фігою, а ночви – ночвами, не керується ні дружбою, ні ненавистю, не знає ні милосердя ні страху, не визнає авторитетів, справедливий суддя, доброзичливий до всіх настільки, щоб нікому не дати більше, ніж той заслужив. У своїх працях чужоземець і людина, яка не має батьківщини. Не визнає правил, окрім закону власної совісті, не зобов’язаний нікому у служінні, байдужий до чужих оцінок, – Лукіан, сирієць, античний автор трактату «Як писати історію» ІІ сторіччя».

Яка місія історика?

Місія історика – розуміти, як людина сприймала світ.


– Звідси логічно постає питання, якщо все так повинно бути, то що ж не так із нашою сучасною шкільною історією? Радянська історія була дуже зручною, яка чітко і ясно з допомогою п’ятичленки – первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, буржуазний і комуністичний лад, пояснювала, як вона розвивається. Ми наперед знали, чим вона закінчиться – побудовою комунізму, а ще що рушійною силою є конфлікт. В радянському випадку – це соціальні групи. Звідси ми до цих пір вважаємо, що селяни й робітники – це «наші», буржуазія – вороги. Зрештою історія стала в радянські часи партійною наукою, головною метою якої було виховувати радянського патріота, – говорить професор Волошин. –  Коли Радянський Союз розпався,виявилося, що красива історія зруйнована. Що далі? Виходом із ситуації стає українська історіографія другої половини XVIII- початку XX століття, повертаються Грушевський, Аркас, Єфименко, Дорошенко. Але ми цю епоху потягнули в 1990-ті роки, отже, історія уже не була сучасною. Головною метою стала побудова держави, додався есенціалізм – Україна завжди. Конфлікт нікуди не подівся, але розширилося коло ворогів, вони стали  не тільки соціальні, а й національні. До ляхів, татарів, додалися москалі з жидами. Вищість інтересів нації над інтересами людини так  і залишилася.


Проблеми сучасної шкільної історії


1. Міфологізація
– Приміром, у підручниках з’явився детальний опис держави антів, про яку ніхто не знає, бо не знайшли підтвердження, це була лише гіпотеза Грушевського.
2. Некоректність термінів.
– Спутані терміни: держава, етнос, нація. Тому не може бути національної революції в XVII столітті. Можна називати козацьке повстання революцією, але не національною, – наголосив професор.
3. Домінування політичної міліарної історії.
– У нас вся історія  – це війна, як тільки вона зникає (підручник для 9 класу) стає нецікаво. Звідси, ми як пригноблені низи, зреклися еліти. Всі наші князі – зрадники: Безбородько не наш, Кочубеї, чужі, – навів приклад історик.
4. Загублена локальна історія.
– Добре тут нам, на Полтавщині. А от Закарпаття, воно то є, то його немає в підручниках. То його Коріятовичі в ХІІІ столітті угорському князю, як посаг подарували, а тоді раптом бабах – в ХІХ столітті і воно знову є. Крим ми пояснюємо виключно в категорії боротьби, – каже викладач.
5.    Песимістичне уявлення про історію, як колоніальний простір.
– Україна  в підручниках – постає, як держава, яку постійно завойовували, нічого тут такого начебто не було.
6. Етноцентрична візія.
– Ми дивимося на історію, з точки зору українців, а не території, – каже Волошин.
7. Відірваність від контексту всесвітньої історії.
– У нас відбувається національна революція, а Англія ще відпочиває. Ми вже написали і ухвалили конституцію, а в Америці з Францією ще й не сідали за неї. Направду, конституція Пилипа Орлика, це трохи не те, що ми хотіли би думати. Але це зовсім не означає, що наша історія погана,– говорить Юрій Володимирович.


На думку Волошина, всі ці проблеми виникли через те, що історія не розказана по-сучасному.
– Тому я глибоко переконаний в тому, що ми маємо робити все, щоб історія була завжди сучасною, – резюмував професор.
Наступна лекція Оксани Коваленко відбудеться 3 листопада: «Місто на прикордонні: як виникла та будувалася полтавська фортеця».

Автор: Ольга Правденко

Суспільство 22 жовтня, 17:15

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції