Боявся крові і був кращим танкістом: у Полтаві вшанували загиблого бійця АТО. ФОТО

07 грудня, 15:55   0

Його ім’я означає уславлення миру, та замість мирного життя з родиною йому довелося зі зброєю в руках захищати цілісність країни в неоголошеній війні з агресором.

Полтавець Мирослав Кабушка ніколи не мріяв про військову службу і ніколи не захоплювався зброєю, та коли у 2015 році його призвали до армії навіть не думав уникати служби. Був старшим водієм окремого аеромобільно-десантного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади. 14 квітня 2016 року Мирослав трагічно загинув під Авдієвкою. Під час спостереження за позиціями ворога Мирослава обстріляли бойовики з ручного протитанкового гранатомета. Поховали бійця з усіма військовими почестями на Алеї Героїв у Полтаві. В загиблого лишилися три доньки.


Указом Президента України № 522/2016 від 25 листопада 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Кабушка Мирослав Олексійович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сьогодні, 7 грудня, на полтавській школі №18, де навчався Мирослав Кабушка відкрили пам’ятний знак на його честь. Вшанувати полеглого бійця приїхали і його побратими. В’ячеслав Шевченко розповідає, що знав Мирослава ще з навчального військового центру:

– Познайомилися з Мирославом ми ще в навчальному центрі військ ВДВ, там проходили вишкіл, там вперше стрибнули з парашутом, потім служили в різних підрозділах одного батальйону. Але в нас було «землячество», ми дуже цінували всіх полтавців в нашому батальйоні, були друзями і підтримували один одного. Разом ми потрапили в Авдіївку. Пам’ятаю той день…

В'ячеслав Шевченко

Боєць говорить, що Мирослав нічого не боявся, але був грамотним військовим і мав віртуозне вміння управляти танком, хоча до війни він бачив таку техніку хіба що на картинці:

– Він був водієм БТРу. Техніку знав на відмінно. Вперше познайомився з бетеером на війні і вивчив його ідеально. Він ще з одним бійцем з позивним Шмель, який теж загинув, просто дива творили на техніці. В нього БТР був кращий в батальйоні.

Не може стримати сліз і директорка школи №18, яку закінчив Мирослав, Оксана Горіна:

– Я особисто навчала Мирослава, я пам’ятаю його як надзвичайно скромного, спокійного і врівноваженого, гарного товариша і друга, надзвичайно чесного хлопця. Ми пам’ятаємо його з веселою усмішкою. Він був майстром своєї справи, виготовляв меблі, які й до цього часу прикрашають кабінети нашої школи.

Оксана Горіна

Зі сльозами на очах згадує Мирослава його батько Олексій. Говорить, що син був далекий від військової справи і навіть боявся вигляду крові:

– Мій син до 9-го класу навчався в цій школі, потім пішов в училище. Він не був військовим, ніколи в нього не було жодної агресії в характері. Коли він мені сказав, що він йде на службу, я його запитав: «Славік, а як же ти будеш служити на війні, ти ж крові боїшся». Він крої боявся настільки, що навіть втрачав свідомість, коли її бачив. А він мені відповідав: «І що я тепер повинен робити?».

Олексій Кабушка

До хвилин згорьований батько пам’ятає день, коли він довго не міг додзвонитися до сина, а потім отримав тривожний дзвінок з військкомату.

Олексій Михайлович сам знає, що таке війна і яким буває підступний ворог. Починаючи з травня 2014 року він постійно допомагає військовим в зоні АТО, неодноразово їздив на фронт з волонтерською допомогою. Одного разу навіть потрапив під обстріл з крупнокаліберної зброї. Волонтери саме їхали по дітей-сиріт з окупованого тоді ще Краматорська, щоб відвезти їх на мирну територію. На щастя, дітей в автівці не було. Сам же Олексій Михайлович прийшов до тями лише у військовому госпіталі.

Пам’ятний знак на фасаді навчального закладу виготовили за підтримки нардепа Юрія Бублика. Проте не обійшлося і без бюрократичної тяганини. Близько півроку довелося чекати погодження від головного архітектора міста.

Право відкрити меморіальну дошку надали саме батькові загиблого. Разом з усіма учасниками заходу за душу покійного помолився архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. По завершенню панахиди школярі, вчителі, побратими та рідні Героя поклали до меморіального знаку квіти, на знак пошани до подвигу бійця.

Вічна пам'ять Герою!

Автор: Марина Левчук

Суспільство 07 грудня, 15:55

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції