Полтавці вклонились Тарасу Шевченку: без влади і примусу. ФОТО, ВІДЕО

09 березня 2018, 17:00 0

Фоторепортаж Ніни Король

Сьогодні, 9 березня, опівдні полтавців зібрались біля пам’ятника Тарасу Шевченку у день 204-ої річниці з дня народження. Ділились, хто для них Кобзар, читали добре відомі і заборонені колись вірші, співали гімн та пісню на слова Тараса Григоровича Шевченка.

Великого Кобзаря прийшли згадати і вшанувати люди різного віку і роду діяльності: були тут і школярі, і пенсіонери, члени різних громадських організацій. Усього зібралось близько сотні осіб.

До слова, під час дійства озвучили, що 7 числа, у робочий день, керманичі міста та області вже вшанували Тараса Шевченка, тому сьогодні нікого з них не було на заході.

Розпочати урочистий мітинг доручили Петру Вороні, депутату Полтавської обласної ради, викладачу, ветерану АТО. Депутат міської ради, ветеран АТО Юліан Матвійчук також сказав, хто для нього і для нас, українців Тарас і яке вагоме слово Пророка, актуальне нині.

– Сьогодні день народження великого Кобзаря, великого Пророка, через те, що він нас багато чому навчив. Весь план для того, щоб побудувати велику державу і велику націю, є в «Кобзарі», – звернувся до присутніх Юліан Матвійчук. – Найголовніше те, що він ніколи не покладав рук у цій боротьбі, боротьбі не шаблею й пістолем, а боротьбі словом. І він завжди говорив: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь». Це важливі речі, які зараз люди забувають. а найголовніше – це «Борімося, поборемо, нам Бог помагає!» Ніколи не можна зупинятися на досягнутому, обрав свій шлях – йди до кінця – це ті речі, які нам доносив Великий Кобзар Тарас Шевченко.

Я дякую всім, хто сьогодні прийшли. Прийшли не так, як у нас приходили позавчора сюди, зігнані за велінням наших керманичів люди, – сказав Юліан Матвійчук.

Віталій Сороковий, що представляє Конгрес українських націоналістів, нагадав:

– Незалежність у 1991 році нам далась легко, а зараз українці змушені її виборювати і воювати. У нас є два вороги: зовнішній і внутрішній, у них різні методи боротьби, але їхня мета одна – не знищити нас, бо хто ж буде тоді працювати, а поставити нас на коліна, зробити з нам манкуртів. Шкода, що за останні 4 роки загинула велика кількість свідомих українців. Це цвіт нашої нації, наші герої. Але ми почали формуватись як нація, і ці темпи формування лякають наших ворогів, і нас немає іншого шляху – лише боротись.

Студент стоматологічної академії Георгій Коськін зачитав поезію Тараса Шевченка, присутні слухали, затамувавши подих – талановито виконував майбутній лікар.

Георгій сам із Шевченкового краю, місто Звенигородка (Черкащина).

– Це для мене є дуже важливим – вшанування пам’яті Тараса Шевченка, тому що я був зрощений в любові до нього, – розповів «Колу» Георгій.

Другокурсник часто виступає у ролі ведучого, а також учасник аматорського театру УМСА «Анастасіс».

Трохи пізніше за інших прибула до пам’ятника голова обласної організації «Жіночий союз українок», директорка Горянської школи, вчителька української мови та літератури Оксана Калинич. Пані Оксана поділилась, що не встигла на захід, але вона щороку сюди приходить 9 березня, тут є члени ГО, яку вона очолює.

– Це моя позиція, це мій стан душі, я не можу не приїхати до Шевченка, – говорить учителька.

Щодо улюблених поезій Кобзаря, каже, що є в нього під різний настрій, і поміркувати, і під сумний настрій, тому виокремлювати не може, бо у Шевченка є відповіді на багато питань.

– Чи не забагато Шевченка у школі, адже 9 клас вивчає його творчість півтори чверті, знаю, що дітям набридало. Як нині? – цікавлюсь у педагога.

– Я вважаю, що Шевченка треба вчити все життя, а не півтори чверті. І робити діти мають це свідомо, багато що йде з родини, тому у сім’ї мають культивуватись національні й загальнолюдські цінності. А діти зараз багато чого роблять з-під палиці, у школу йдуть так само. Тому родина повинна закладати, що школа – то нелегка праця, навчатись - нелегко. Але і змінювати ставлення до освіти треба, і саму систему міняти теж, – сказала Оксана Калинич.

Присутні тримали в руках вишивані картини, а також рушник, який досі мережать хрестиком. Із присутніх жінок на заході багато хто долучились до вишивання, а на фронті майже всі хлопці хоч по хрестику, але теж лишили слід на рушнику. вони не тримали ніколи голки в руках, боронять кордони України в АТО, а для такої справи узяли і голку до рук. Рушник на фронт возили волонтери Анатолій Банний та Валерій Теряник.

– Їхні хлопці там воюють, вони туди часто їздять і возили рушник туди, – розповідає Зоя Коваленко, керівниця Центру правозахисту і контролю за дотриманням законності у Полтавській області. – Всі назви, які бачите на рушнику, ото скрізь його і вишивали.