Він став навшпиньки, щоб здатися вищим і потрапити в десантники: у Полтаві прощалися з 20-річним Владом Козченком. ФОТО

1. >
2. Суспільство >
3. Він став навшпиньки, щоб здатися вищим і потрапити в десантники: у Полтаві прощалися з 20-річним Владом Козченком. ФОТО

Фото Ольги Матвієнко

10 квітня Владиславу Козченку мав виповнитися 21 рік. Його життя обірвалося надто рано. Проте він встиг звершити найбільший подвиг в житті чоловіка – став на захист Батьківщини. Він був вірний своєму обов’язку до останнього подиху. 6 березня на Донеччині він загинув.

20-річний полтавець мріяв про службу в армії, а особливо – служити у високомобільних військах, бо недарма змолоду був вихованцем клубу юних десантників «Гвардія» у Полтаві.

– Влад у нашому клубі займався з 2013 року. Він не просто був одним із кращих, а кращим – і з фізичної, і бойової підготовки, – згадує керівник клубу Вячеслав Курган. – Колись на змаганнях, які проходили в грудні, він зробив 25 підтягувань на турніку і сказав, що більше не може, бо руки замерзли. Йому хтось крикнув: «Давай за ВДВ!». І він за ВДВ підтягнувся ще п’ять разів.

2016 року Владислава призвали. Проте через невеликий зріст хлопець міг не потрапити в омріяні повітряно-десантні війська. Тому при проходженні медогляду він став навшпиньки й додав собі два сантиметри зросту.

Василь Слив’як, представник Союзу десантників Полтавщини, розповідає, як Владислав просив допомогти потрапити у ВДВ.

– Його було 165 см, не хотіли брати. Але ще ж подивилися його атестат випускника десантного клубу, то сказали, що він вже готовий солдат. Через три місць з навчального центру зателефонували й попросили його не забирати, бо він у них як інструктор там був, – говорить Василь Слив’як.

Потрапив хлопець у 1 десантно-штурмовий взвод 2-ї десантно-штурмової роти 95 ОМБр стрільцем-снайпером.

Сергій Сокол, побратим Владислава, в армію прийшов на 15 днів раніше. Хлопці здружилися. Жартома їх називали Великим і Малим, бо Сергій високий і кремезний, як ведмідь, на його фоні невисокий Влад здавався ще меншим. Але при цьому він ніколи не проявляв слабкості – ні по духу, ні фізичної.

– Ми служили в одній роті, в одному взводі. Воювали пліч-о-пліч, із першого дня стояли на одній позиції. Ми туди зайшли першими і там і залишалися. Це була не просто людина, а Мужик. Він воював настільки героїчно з тими засобами і можливостями, що ми маємо, робив от просто все, що можна, – запевняє Сергій Сокол. – Коли прийшов у взвод, то він одразу випросив кулемет, хоч і важкий. Сказав, що хоче з ним бігати, більше ворога бити. Він знав військову справу настільки добре, що його можна поставити нарівні з офіцерами, в нього було чого повчитися.

Як і в мирному житті, так і на передовій Владислав Козченко завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати, ділився усім.

– Ми з ним одну банку сардини на двох ділили, то Влад завжди скаже: «Сокол, ти їж більше, тобі більше треба». Разом приходили з чергування, я втомлений був, а він каже, щоб я ліг поспав, а сам дров нарубає або їсти зварить. Не знаю, звідки в нього стільки сили було. Я вдячний йому. Він справжній герой.

Владислав Козченко загинув під Авдіївкою під час так званого режиму тиші, який протримався цього разу півтора дні після підписання чергового договору в Мінську. Близько 22-ї години ворог відкрив вогонь по позиціях українських військовослужбовців. Одна з куль потрапила в бронежилет Владислава і зрикошетила в шию. Поранення виявилося несумісним з життям.

– Ще ввечері тоді о 17-й годині з ним говорили, Влад запевняв, що все тихо в них. Я тоді в шпиталі лежав. А вранці хлопці вже сказали, що Влад загинув, – розповідає Сергій Сокол.

10 березня сотні людей прийшли вшанувати Героя. Безутішні його мама, брат, не дочекалася з війни коханого його дівчина.

– Не стало світлого юнака, а водночас мужнього воїна. Його служба, служба його побратимів, навіть трагічна загибель є ціною мирного життя в містах України. Він мав повернутися з війни, створити сім’ю, народити дітей. Цього ніколи не буде і це найбільше горе. Але він житиме у посмішках дітей, у мирі, який ціною свого життя утримують наші захисники, – сказав у прощальному слові Віталій Нікіпелов, заступник міського голови.

Владислав Козченко спочив на Алеї Героїв на центральному міському кладовищі.

Автор: Ольга Матвієнко

• #загинув в АТО