Він міг не їздити на завдання, але їхав: у Полтаві попрощалися з померлим ветераном АТО. ФОТО

1. >
2. Суспільство >
3. Він міг не їздити на завдання, але їхав: у Полтаві попрощалися з померлим ветераном АТО. ФОТО

Фото Ольги Матвієнко

У Полтаві сьогодні, 29 травня, попрощалися з померлим ветераном АТО Сергієм Рогозою. За два тижні чоловік мав повернутися на службу в званні лейтенанта. Але 26 травня його серце раптово зупинилося.

Його побратими лише розводять руками й нарікають: ніколи не звертався по допомогу, був такою людиною, що нікого ніколи не турбував.

– Є такі люди, які ходять із дзвіночками на ногах, аби мурашок не потоптати. Ось і Сергій таким був, добрим. Завжди старався нікого не завантажувати проблемами, все вирішував сам. Саме він нам тоді дуже допоміг із оформленням статусу учасників бойових дій, переймався цим. Взагалі, добряк, – говорить його побратим Олександр Таран.

Разом 2014 року пішли добровольцями в новостворену 8-му окрему санітарну роту. Пройшли Іловайськ, Дебальцеве, Куйбишеве, Авдіївку, Донецький аеропорт.

Сергій Рогоза за штатним розписом був бухгалтером, але постійно просив переведення, аби бути з усіма на передовій. Та й так намагався не сидіти у штабі.

– Він був спокійним, але на нього завжди можна було покластися, надійний, – говорять його побратими. – От говорять, що бухгалтер на війні, це ж не боєць, але це вкрай важливо. І на своїй посаді він завжди робив усе, щоб бійці отримували все необхідне. Кожному він зробив довіреність, аби дружини тут не залишалися без коштів. До слова, він за будь-якої можливості виїжджав з усіма, хоча міг цього не робити.

Командування так і не схвалило перехід Сергія Миколайовича на іншу посаду, бо замінити було ніким.

– Тричі писав рапорти. Він бував же на завданнях, бачив, що відбувається. І йому теж хотілося там бути, вважав себе потрібнішим там, – говорить його друг.

Після демобілізації він повернувся до своєї мирної професії – викладача Полтавського університету економіки і торгівлі. Ще довго потому, в мирному житті, продовжував займатися документами, допомагати бійцям 8-ї санроти. І врешті вирішив повернутися на Донбас, на війну. Для цього пройшов навчання, чекав на отримання звання лейтенанта.

Пишного прощання з ветераном сучасної українсько-російської війни не було. Вшанувати Сергія Рогозу прийшло декілька десятків його близьких, друзів, побратимів, небайдужих полтавців. Уже на кладовищі священик відправив коротку службу за упокій душі так рано спочилого воїна.

Автор: Ольга Матвієнко