Оксана Забужко – про власну війну, українських політиків і Полтавську битву. ФОТО, ВІДЕО

Оксана Забужко – про власну війну, українських політиків і Полтавську битву. ФОТО, ВІДЕО
11 червня 2018, 14:20   0
Оксана Забужко в Полтаві. Фото Ольги Матвієнко

Непересічна літературна подія відбулася суботнього вечора в Полтаві. Театр імені М. Гоголя заповнений вщент – до обласного центру в межах міжнародного поетичного фестивалю Meridian Poltava приїхала письменниця Оксана Забужко. На літературному вечорі інтелектуалка, твори якої перекладені багатьма мовами і входять до топів європейських бестселерів, читала свої вірші та прозу, а також говорила про свої книги, політичну ситуацію в країні, інформаційну війну й Полтавську битву.



Власне прочитати Оксана Стефанівна встигла небагато. Почули полтавці частину її вірша «Диптих 2008 року». Його авторка написала 8 серпня 2008 року, коли розпочалася російсько-грузинська війна.

– І передчуття того, що Україна наступна, у мене з’явилося саме тоді, – підкреслила Оксана Стефанівна.

Також авторка прочитала уривок зі свого оповідання «Альбом для Густава» зі збірки малої прози за останні тридцять років, що має назву «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється».

Наприкінці виступу в театрі пролунала поезія «Новий закон Архімеда», уже знаної як пісня, яку виконують сестри Тельнюк.

Про що говорила письменниця, яку в Європі вважають, як вона сама висловилася, «мейнстрімним перекладним автором» та в якої закордонні ЗМІ беруть коментарі щодо культурної та політичної ситуації в Україні, пропонуємо прочитати нижче в цитатах та переглянути на відео.

Про місію письменника:

«Відповідно, ти кидаєш усе й починаєш працювати ніби адвокатом, культурним дипломатом, голосом країни».

«Це моя війна, що називається, те, що може робити письменник відстрілюючись».

«Поганий той письменник, який не бачить трохи наперед».

 «Приблизно з 2012 року я працюю на цьому інформаційному фронті. Тобто з того часу, коли я побачила, яку інформаційну війну ведуть проти моєї країни, як мою країну готують до здачі так, щоб у решти світу це мало вигляд громадянської війни».

Про збірку «І знов я влізаю в танк»:

«Це моя збірка воєнних текстів, хоч вони не про ту війну, яка залізом і кров’ю, а про ту, котра хакає мозок, це ніби мій письменницький досвід виходу з матриці».

«Цю книгу я пропоную як досвід протистояння цій мозковій бомбьожці, яка й складає суть цих війн нового покоління, війн XXI століття, у які людство вступило, де Україна на передньому краї, і з якими доведеться мати діло».



Про інформаційну війну з Росією:

«У світі глобалізованих інформаційних технологій можна дуже сильно зекономити на авіабомбах і на арміях живої сили».  

«Досить розбомбити мізки, уже не треба бомбити міст – і люди з розбомбленими мізками самі винесуть ключі від свого міста».

Про Швецію та її поразку 1709-го:

«Шведи, справді, ставляться до того, що випали з числа імперських націй після полтавської поразки, з протестантстьким врівноваженим поглядом».   

«За імперію платити надто дорого, і за це зараз платять колишні метрополії».

«Швеція – дуже уряджена країна. Це люди, які замість того, щоб загарбувати чужі території й множити гріхи на цьому світі, обживали й уряджали отой шмат землі, їхній питомий, автохтонний».

Про музей Історії Полтавської битви:

«На мене працівники музею образилися за сказане на редуті. Але треба не ображатися, а ставити собі діагнози й видужувати».

«У музеї Полтавської битви я хочу почути українську точку зору, не виправдання, а про політику Мазепи, про його проект, зрештою про долю всієї цієї міграції, адже міграція Мазепи – це перша українська політична міграція до Європи».

 «Ідеться про зміну оптики, і над цим треба працювати. Не досить узяти старі радянські методички й дописати туди щось кількома рядками. Це проблема не тільки полтавського музею – це проблема цілої української освіти, бо раз у раз з цим стикаєшся».

«Протягом 20 років Україна була поставлена на паузу, і люди від яких залежала доля країни, чухали собі потилицю й думали: «Москва вернеться чи ні?».

Про Одесу:

«Усе таки не треба забувати, що Одеса належить до тих міст, які відбилися 2014 року».

Про Крим:

«Своє завжди повертати треба».

Про українських політиків:

«Мене більше цікавить те, що зрештою 2014 року виявилося вирішальним для того, щоб Україна вистояла й збереглася на мапі Європи як нація й просто як держава у своїх кордонах. Ось цей стан умів, стан мізків українського суспільства. Це мій фокус і предмет мого інтересу. Ця епоха настільки потужна в сенсі історичної тектоніки, що тільки ті політики лишаться, які цю тектоніку відчувають, а ті, які думають, як виграти наступні вибори, для мене їх все одно що немає, вони мені в очу дрібні».



Про збірку «Після третього дзвінка вхід забороняється»:

«Коли треба компонувати, перечитувати й ніби переглядати своє життя за ці 30 років з огляду власної еволюції, поступу, розумієш, що в тебе протягом цього часу були наскрізні теми».

«Це дуже жіноча проза, це саме жіноча точка зору, жіночий погляд на світ, але зрештою в XXI столітті жіночий голос стає дедалі чутнішим у всіх сферах діяльності».

Про нову книгу:

«Скажу лише тільки, що я зараз активно студіюю матеріали 50, 60 і 70-х років. Покоління моїх батьків мене цікавить, яке пішло не договоривши, не доказавши й на долю якого випало чимало…»

Довідка «Кола»
Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку. У цьому місті жила до 8 років, поки її батька не виявило КГБ, що переслідувало його кілька років. Після цього родина була вимушена переїхати до Києва.
Закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Тараса Шевченка.
Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Довго працювала викладачем. Починаючи з 1989-го, Забужко – старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України. 1992 року викладала україністику в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. 1994-го авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта й викладала в Гарвардському та Піттсбурзькому університетах.
Серед літературних нагород – премії Фонду імені Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та багато інших.

Автор: Наталка Сіробаб

Суспільство 11 червня 2018, 14:20

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції