Як лікують і рятують пацієнтів у Полтавській обласній лікарні – Григорій Оксак

08 січня, 10:00   0
Григорій Оксак показує журналістам реанімацію нейрохірургічного відділення. Фото Ніни Король

Головний лікар Полтавської обласної клінічної лікарні імені М.В. Скліфосовського: «Якщо вийде – станемо прикладом для всієї України».

Григорія Оксака призначили виконувачем обов’язків головного лікаря 28 серпня 2013 року. У своєму інтерв’ю через місяць після призначення він сказав таке:

«Я раніше притримувався цієї думки і далі хочу її розвивати: лікарня повинна бути лікарнею інтенсивного лікування. Щоб тут концентрувались, по-перше, важкі, незрозумілі пацієнти, які потребують негайних процедур і оперативного втручання. Лікарня має бути високоспеціалізованою, тоді буде й результат лікування. У Полтавській області не існує кардіохірургії, на жаль, ми в цьому плані відстаємо від України. Є бажання адміністрації розвинути цей напрямок. З нового року у нас планується відкриття відділення інтервенційної радіології з ліжками інтенсивної терапії». Цей сюжет ми переглянули зараз. Із 25 грудня 2013 року Григорій Анатолійович призначений головним лікарем і донині керує закладом. Що змінилося за 5 років?

Із 15 січня 2015 року відділення інтервенційної радіології працює в режимі 7 днів на тиждень, 24 години на добу – негайно рятують «інфарктників». 6 грудня 2017 року відкрилась нова операційна (катетеризаційна лабораторія) з новим ангіографом. Реконструйоване нейрохірургічне відділення, почалися ремонти в інших хірургічних відділеннях. Та чи не найголовніше – лікарня стала центром Східного госпітального округу, реорганізована в комунальне підприємство і включена до пілотного проекту всеукраїнського значення. Тут першими в Україні порахували скільки коштує лікування пацієнтів у різних відділеннях (витрати на ліки, на роботу лікарів і персоналу, енергоносії і витратні матеріали) і держава буде оплачувати конкретно пролікований випадок. За ці п’ять років змінились і технології лікування. Настільки, що пацієнтів виписують швидше. Раніше пацієнт з інфарктом лежав би тижнями і приймав купу препаратів. Тепер уже навіть не потрібно їхати до Києва для коронарного стентування, яке значно пришвидшує поліпшення стану хворого.

Фото Ніни Король

Нагадаємо, Полтавщина першою отримає більше грошей на подальше впровадження медреформ, про це повідомила Уляна Супрун, коли перебувала з візитом у обласному центрі.

– Постановка стентів зараз – уже буденна маніпуляція. Стандартна процедура з чітко відпрацьованим маршрутом пацієнта. Головне, що пацієнт знає куди йому звертатись і куди рухатись, знає і служба екстреної допомоги, як діяти і куди везти пацієнта з гострим інфарктом. Наша лікарня на 100% забезпечена витратними матеріалами для таких випадків, цілодобово працює ангіограф, КТ. Але на цьому не можна зупинятись – є амбітні плани. Це відкрита кардіохірургія. Це необхідність і навіть, якщо так можна сказати, показник «просунутості» області. У багатьох регіонах це є, а ми у ситуаціях зі складними пацієнтами змушені відправляти їх до спеціалізованих закладів Києва. У нас багатопрофільна лікарня, маємо все необхідне для старту. Але потрібні додаткове навчання для фахівців, спеціалізовані операційні й кардіохірургічні реанімаційні. Якщо успішно вирішиться питання побудови нового корпусу лікарні – саме там потрібно передбачити кардіохірургічне відділення. За час будівництва у лікарів буде час пройти профільне навчання у спеціалізованих клініках, – коментує Григорій Анатолійович. 

Через місяць, максимум – два встановлять другий ангіограф

– Новий ангіограф, здається, працює не вимикаючись. Так багато пацієнтів?

– Один ангіограф ми отримали завдяки проекту Світового банку, інший придбали завдяки співфінансуванню (50% – субвенція з держбюджету, 50% – місцевий бюджет). Під другий ангіограф зараз готується приміщення – до нього специфічні вимоги (рентгензахист, енергоживлення тощо). Роботи у розпалі, сподіваюсь, що через місяць, максимум – два, ми встановимо другий ангіограф. Він вкрай необхідний, адже одного, навіть в цілодобовому режимі, замало для того потоку пацієнтів, що існує. А це пацієнти не тільки з інфарктами, а й з аневризмами судин головного мозку, ішемічними інсультами тощо. До того ж пацієнти, які потребують планових нейрохірургічних втручань змушені довго чекати, поки ми приймаємо термінових пацієнтів і апарат постійно зайнятий. Другий апарат зменшить черги і ми зможемо більше допомогти людям. 

– Стентування – важлива тема. Подейкують, що це дуже дорого коштує – звучать суми у не один десяток тисяч гривень, а ще багато суперечок навколо того, які використовують – покриті чи не покриті. Зрозуміти все це пересічним громадянам важко, тому поясніть, будь ласка, що відбувається і до чого готуватися пацієнту з інфарктом і його родині?

– Стенти – є державна програма боротьби з інфарктами (Урядова ініціатива безкоштовного стентування в екстрених випадках при гострому інфаркті міокарда. Для цього закупляють ліки та медичні вироби за програмою XIX, напрямок «Централізована закупівля лікарських засобів та виробів медичного призначення для закладів охорони здоров’я для забезпечення лікуванням хворих із серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями» – прим. Авт.). Якщо клініка має достатню кількість прооперованих (а ми якраз і є такою клінікою), має досвід надання допомоги, ми отримуємо стенти по кількості прооперованих і супутнє обладнання для ургентного коронарного стентування від МОЗ, щоб врятувати у перші години після інфаркту. Це безкоштовно громадянам з гострим інфарктом. Витрачатися доводиться тим, у кого це планова операція. Ціни залежать від виробника стенту. А от які використати – покриті чи не покриті, вирішує лікар за показаннями.

– По області у центральних районних лікарнях закрились різні вузькопрофільні відділення – десь хірургічне, десь офтальмологічне, максимально оптимізовані пологові стаціонари тощо. В обласній лікарні пацієнтів додалося?

– По кількості пролікованих за 5 років – збільшилось, статистику ведемо, все зафіксовано. Пацієнти повинні отримувати спеціалізовану допомогу у спеціалізованих закладах з необхідними умовами для діагностики і втручань. Я підтримую закриття малопотужних стаціонарів і закладів, адже головне – безпека пацієнта. Важливо все – і досвідчені лікарі, і системи моніторингу, і навіть ліфти, системи вентиляції. Якщо пацієнт звертається до закладу, де лікар оперує 5-6 разів на тиждень, а не робить це раз на тиждень чи на місяць, то, самі розумієте, де якість буде вища.

Інколи пацієнти цікавляться звідки взялося те, що не довелося купувати, інші не помічають цього, але ж добре, що держава дає це.

– Чи доводиться переробляти, лікувати після колег із районів?

– У нас існує поняття «зеленого коридору», коли пацієнта можна скерувати прямо у спеціалізоване відділення після консультацій, наприклад, в нейрохірургічне, повз приймальне відділення, щоб не втрачати час. Також колеги з районів консультуються з обласними фахівцями у процесі лікування. На жаль, бувають ситуації, коли пацієнт з ускладненнями тривалий час затримується на вторинному рівні, хоча його давно треба було скерувати на вищий. З одного боку я розумію і районних колег, розумію, коли припускаються помилок через брак можливостей, знаю, що їх забезпеченість тими ж витратними матеріалами недостатня, не кажучи вже про діагностичну апаратуру і системи моніторингу. У нас був випадок, коли пацієнт виписався, переведений на лікування в районній лікарні. Наступного дня зателефонував син пацієнта і поскаржився: «Що це таке? Що це за лікування? Ми за сім днів в стаціонарі обласної витрачались на серветки, на певні ліки, але вклались в кількасот гривень. А в районній лікарні одразу написали список на декілька тисяч. Як так?». Ми розібрались – у районній лікарні не було антибіотиків навіть розчинів, систем. У нас це все пацієнт отримував за рахунок бюджету, там же довелось купувати за власний кошт. Наші пацієнти на 100% забезпечуються принаймні цими базовими лікувальними засобами, а також антибіотиками середнього класу, є ліки резерву.

Існує також Національний перелік основних лікарських засобів, де чітко прописані ліки і витратні матеріали, які я маю право купувати для лікарні за бюджетні кошти, щоб забезпечувати пацієнтів. Поза цим переліком, згідно чинного законодавства, я не можу купувати нічого іншого. Ось маю скаргу від пацієнта на те, що персонал не дав йому рідини для розведення спеціальних ліків. Але ми і не можемо її дати – цього немає в Національному переліку і я не можу таке купувати за бюджетний кошт і видавати пацієнтам. Нас весь час контролюють, Міністерство охорони здоров’я нещодавно видало розпорядження, щоб ретельніше перевіряти чи немає відходжень від Нацпереліку. Хоча до нього є чимало зауважень, ми періодично пишемо свої пропозиції змін, щоб покращити забезпечення наших пацієнтів.

Інколи пацієнти цікавляться звідки взялося те, що не довелося купувати, інші не помічають цього, але ж добре, що держава дає це. Хоча, якщо порахувати витрати на одного пацієнта, то набігають серйозні суми. Необхідні фінансові вливання у здоров’я наших людей. 

«О пів на восьму я вже знаю, яка ситуація по лікарні»

– Ви не припинили оперувати?

– Дякувати Богу, ні. За операційним столом уже майже 20 років.

– Процес адміністрування схожий з плануванням операцій?

– У чомусь – звісно. Я пройшов усі рівні від молодшого персоналу, студентом працював уже працював середнім персоналом ближче до хірургічної спеціальності. Але і досі знаю, де має бути швабра, де лежить шприц, вмію виконувати всі маніпуляції і це значно полегшує розуміння того, як має все працювати. Тому я можу сказати співробітнику будь-якого рівня: «Ні, ти неправильно робиш», бо я знаю і маю досвід. Я пройшов через усе це. Можливо, хтось і пробував раніше клеїти дурня, але загалом усі знають, що я вмію, і стараються не порушувати.

– Ким треба бути, щоб працювати з Вами в команді? Які якості найбільше цінуєте в колегах?  

– Відповідальність, відповідальність і ще раз відповідальність. Дисципліну, сумлінне ставлення до функціональних обов’язків. Починаю з себе. Я приходжу на роботу о 7-й ранку. Більшість (мабуть 70%) завідувачів відділень теж приходять дуже рано. О пів на восьму я вже знаю, яка ситуація по лікарні, що відбувається у відділенні інтенсивної терапії. Коли іду на обхід, то мене чекає завідувач і доповідає, що робиться у його відділенні. Якщо підлеглі бачать такий підхід до роботи і те, що керівник розглядає усі ситуації – це працює на результат. Дякую, що більшість лікарів дотримуються цього ж принципу, відповідальні, добросовісні. Є і нюанси, які виправляємо, але загалом від усіх вимагаю дотримання трудової дисципліни. Ми ж не машини ремонтуємо, а лікуємо людей. Здоров’я і життя людини – понад усе. Це потребує високої самодисципліни і сумлінності. Але не вийде вимагати цього від інших, якщо сам цього не робиш. На жаль, доводилось звільняти за порушення. Ніхто не буде закривати очі на випадки, тим паче, неодноразові, де лікар не на своєму місці. 

Потрібно, щоб лікар думав про своє постійне навчання, професійне вдосконалення, про пацієнтів

– Хто для Вас приклад у професії і по життю?

– Міг би сказати про когось з видатних і вже недосяжних, але це все живі, реальні люди. У мене два вчителі є. Один хірург, який навчив гачки тримати й оперувати, якого я називаю «батьком», є ще один старший колега в хірургії. І ще є людина поза світом медицини, життя так звело, з кого беру приклад як зі справжнього чоловіка. Подобається хід думок, сила характеру. Взагалі коли спілкуюсь з кимось, звертаю увагу на такі риси.

– Якщо не медицина, то що? Ви ніколи не уявляли себе не лікарем? 

– Ні. Взагалі. Я після 8-го класу вступив до медичного училища, а по закінченню навіть встиг попрацювати перед армією. Не уявляв себе ні інженером, ні кимось іншим. Жодна інша професія не приваблювала. І не жалкую ні дня. І спеціалізацію не змінив би. Хоча, коли закінчував УМСА, дуже хотів бути акушер-гінекологом. Закінчив з відзнакою, але життя трошки по-іншому вирішило, так склалось, і я не жалкую, що я – хірург, вузькопрофільний, судинний хірург.

– Що думаєте, коли чуєте позитивні відгуки пацієнтів? 

– Найкращий стан душі у момент, коли пацієнт каже «Дякую, лікарю». Це безцінно. Коли виходиш з операційної, зробив гарну справу – допоміг людині, підходиш до родичів, розповідаєш, пояснюєш, що далі і що все буде краще, а вони радіють – заради цього живеш. Це і є відчуття життя.

До теми: У Полтаві розповіли, хто хворіє на інсульт, як рятують та як уберегтись від цього вбивці. ФОТО

– Що подобається у процесі змін української медицини? 

– Те, що нарешті у всіх є розуміння, що вони потрібні. Мабуть зі мною всі погодяться, що зміни потрібні. Сучасний стан не влаштовує нікого – ні пацієнтів, ні медиків. Всі очікують позитивних змін у якості і доступності медичної допомоги, а також гідних зарплат лікарям. Міграція лікарів уже набуває статусу серйозної проблеми для України. Прикро, що тут отримують освіту, практикуються, навіть у нашій лікарні стають спеціалістами, а потім виїжджають за кордон. Польща, Чехія, звідти ще далі. Ми маємо потребу у кваліфікованих вузьких спеціалістах, у навченому середньому персоналі, особливо анестезисти, операційні медичні сестри. Цю прогалину треба заповнювати. Я думаю, треба боротися за належні умови праці і оплату. Тоді людина може віддаватися роботі, працювати якісно і не думати про шматок хліба.

– Скільки, на Вашу думку, має отримувати лікар вищої категорії, щоб не думати про виїзд за кордон?

– Важко сказати, не рахував. Але якщо приблизно – то разів у 10 більше від існуючої заробітної плати. 4-5 тисяч гривень на місяць для гарного професіонала дуже мало. Потрібно, щоб лікар думав про своє постійне навчання, професійне вдосконалення, про пацієнтів, про те, як краще зробити, приділяти максимум уваги пацієнтам. Гідна зарплата дала б йому більше можливостей для цього. Передовсім  – для навчання.

– Буває, що доводиться переконувати колег поїхати і навчитися нових технологій, а замість розуміння зустрічаєте пасивність і небажання?

– У мене такі не працюють. Натомість стараємось закладати у бюджет лікарні витрати на професійні курси, на навчання спеціалістів, як тільки пропонуються необхідні навчальні програми. І у цьому я всіляко підтримую лікарів. Хто усвідомлює, що не може працювати у темпі лікарні інтенсивного лікування, той надовго не затримується. А щоб бути на плаву, треба весь час оновлювати знання, оволодівати сучасними методиками.

– Є усвідомлення того, що на вас дивиться вся Україна, у зв’язку з участю у пілотному проекті по зміні принципу фінансування лікарень (тепер за пролікований випадок – прим.авт.)?

– Тепер уже і вислів є – «полтавізація медицини» (Сміється). З одного боку, добре, що Полтава кругом звучить. З іншого – дуже відповідально. У грудні приїздили земляки із Сумщини – колеги із Сумської обласної лікарні переймали досвід, дивились, чого в них немає. Для підвищення кваліфікації у відділенні інтервенційної радіології спостерігати за роботою наших лікарів залишились два анестезіологи, судинний хірург і операційна сестра. Вони в захваті. Операції 18 грудня тривали до третьої години ночі – йшли інфаркти. Їм сподобалось, як працює операційна, як все сплановано, який маршрут пацієнта і як працює команда медиків. Їхня лікарня ще тільки придбала ангіограф і у них цього всього ще немає, тому колеги приїхали навчитися працювати, поки ремонтують приміщення для встановлення апарату.

Питань по пілотному проекту більше, ніж відповідей, особливо організаційних. Раз на місяць приїздить команда з МОЗ України, щотижня ми з колегами обговорюємо усі поточні проблеми і шукаємо рішення, весь час інформую Департамент охорони здоров’я про ті чи інші потреби. Точно знаю, що 2019 рік у нас буде насичений і активний у плані змін.

Ми вже порахували вартість пролікованого випадку з необхідними коефіцієнтами. З 1 березня нас чекає укладення угоди з Національною службою здоров’я України, щоб отримувати фінансування по-новому. 

Читайте також: Медична реформа: чого очікувати у 2019 році

Григорій Оксак та Михайло Тончев, завідувач відділення. Фото Ніни Король

Фото Ніни Король

«Якщо вийде – станемо прикладом для всієї України»

– Якщо вже знаєте прогноз на рік, то що побажаєте колективу? 

– Найголовніше – міцного здоров’я, оптимізму, віри у те, що в нас все вийде і не боятися змін. Кожен буде виконувати свою роботу професійно і все буде добре.

– А що побажаєте собі, щоб, коли через 5 років переглядатимете свої інтерв’ю як сьогодні, було з чим порівняти?

– Здоров’я. Хай Бог дасть щастя і здоров’я, все інше можна вирішити.

До теми: Чи повинен лікар ходити до пацієнтів та чи будуть медсестри у школах – Уляна Супрун

Автор: Ольга Ружицька для Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В.Скліфосовського.

Здоров'я 08 січня, 10:00

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції