Як жити без болю: полтавцям розповіли про знеболення та паліативну допомогу

1. >
2. Здоров'я >
3. Як жити без болю: полтавцям розповіли про знеболення та паліативну допомогу

В Україні, і на Полтавщині зокрема, проблема знеболення тяжкохворих залишається дуже актуальною. Коли в родині стається лихо чи хтось із близьких має онкологію, яка вже не лікується, і шансів на життя дуже мало, право людини – знеболення. Випадки, коли паліативні пацієнти помирають у тяжких муках, не знаючи про засоби порятунку від болю, досі, на жаль, є, і їх чимало.

Приміром, у місті Дніпро лише один із одинадцяти закладів первинної медико-санітарної допомоги забезпечує своїх пацієнтів адекватним знеболенням.

Рідні ладні платити часом велику ціну, йдуть до наркоманів, аби лише втамувати біль близької людини. Але знеболювальні препарати є в аптеках, причому доступні, та не всі лікарі готові призначати такі ліки. А час минає, хворий чи хвора страждає.
Тож Полтава долучилась до всеукраїнської інформаційної кампанії «Знімай рожеві окуляри», мета якої – донести до населення, що кожна людина має право на знеболення, розповісти правові механізми. А також нагадати медпрацівникам, чим вони мають керуватись, призначаючи ліки паліативним хворим, і як це здійснюється.

– Понад 600 тисяч паліативних пацієнтів в Україні потребують паліативного знеболення, із них – 17 тисяч дітей, – розповідає координаторка кампанії, фахівчиня благодійної організації «Світло надії» Вікторія Лоза. – Нині існує вся нормативна база, яка дозволяє використовувати знеболювальні препарати під час важких невиліковних хвороб, щоб покращити якість життя пацієнтів. Але й досі пацієнти змушені відстоювати своє право на паліативне знеболення, у тому числі й перед лікарями, бо ж нерідко медики безпідставно відмовляють хворим у призначенні препаратів, хоча й звітують про адекватне знеболення. Настав час зняти рожеві окуляри і розказати людям, що можна жити без болю. За даними ВООЗ, навіть пацієнтам з онкологічними захворюваннями 4-ї стадії можливо майже повністю зняти больові симптоми. Знеболення – це право кожного.

Трапляється, що не лише найближчі родичі, а й сусіди паліативних хворих чують крики. У Полтаві були випадки, коли викликали поліцію, вважаючи, що у квартирі коїться кримінал. Правоохоронці прибули, а там онкохвора людина, котра змучилась від нестерпного болю…

Тетяна з Полтави намагалась звести рахунки з життям. Сподівалась, що її муки припиняться, якщо вона встромить ножиці в розетку. Біль не давав жити. Від онкології померли її бабуся, мама… Коли сама почула про діагноз, найбільше боялась болю. Він її таки не оминув. А лікарі не пояснили, як діяти далі, куди звертатись і де шукати порятунок. Того, хто б підказав шлях, не опинилось поруч. Після піврічного страждання Тетяна померла…

Подібні історії є, їх немало.

Інформаційну кампанію «Знімай рожеві окуляри» в Полтаві презентували 6 вересня. Для цього в обласному центрі зібрались фахівці з питань паліативної допомоги, люди, чиїх родин торкнулось лихо (онкологія чи інші тяжкі захворювання), сімейні лікарі з районів та спеціалісти Департаменту охорони здоров’я Полтавщини.
Обговорили питання забезпечення адекватного знеболення для пацієнтів, які мають право на доступ до життєво необхідних лікарських засобів та гідне завершення життя.
Вікторія Лоза зазначила, що фахівці вже розповідали медпрацівникам Полтави про доступ пацієнтів до знеболення. Нині ж доносять інформацію як до ЗМІ (а через них і до читачів), так і до лікарів із районів області.

Законодавчо питання забезпечення тяжкохворих пацієнтів ефективними знеболювальними засобами регулюється Постановою Кабінету Міністрів України №333 «Про порядок придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я» та Наказом МОЗ України №494 «Про деякі питання придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я».

Не всі лікарі мають уявлення про Уніфікований клінічний протокол паліативної медичної допомоги при хронічному больовому синдромі, затверджений Наказом МОЗ України від 25 квітня 2012 року №311, про шкалу оцінки болю, про забезпечення права тяжкохворих на паліативне знеболення на пільгових підставах за рахунок місцевого бюджету, не всі використовують правильні схеми знеболення відповідно до дії препарату. Про це каже радниця виконувачки обов’язків міністра охорони здоров’я України з паліативної допомоги Олександра Брацюнь.

Сімейні лікарі повинні видавати рецепти на знеболювальні

Ще досить часто лікарі, особливо у районах, не володіють інформацією повною мірою, працюють за старими схемами, бояться, аби їх не звинуватили у призначенні наркотичних речовин, тому не дають рецептів чи відсилають назад до вузьких фахівців. Хоча закон дає їм повне право призначати знеболювальні препарати хворим.

Орест Вовк, головний лікар Полтавського обласного онкодиспансеру, розповів, що заклад не займається симптоматичними хворими (кілька років тому займався, лікарі з диспансеру виїздили і до паліативних хворих, аби зробити ін’єкцію – прим. авт.). Паліативні пацієнти з онкологією від лікарів онкодиспансеру отримують довідку, де зазначено, що потребують адекватного знеболення.

– З цим документом вони мають звернутися до сімейного лікаря, який призначає знеболювальні препарати, виписує рецепт, – говорить Орест Ярославович.
За словами лікаря, у стаціонарі онкодиспансеру знеболювальними препаратами пацієнти забезпечені на 100%.

Виписати рецепти на сильні знеболювальні можуть також вузькі фахівці

Дієвий і найбільш доступний знеболювальний препарат – таблетований морфін (морфіну сульфат). Коштує упаковка на Полтавщині близько 26 гривень (10 таблеток, інструкція каже, що вистачає на 5 днів, але лікарі іншої думки, треба для знеболення кожні 4-6 годин). Купити його можна в аптеках Полтавського обласного комунального підприємства «Полтавафарм», оскільки лише ця установа має ліцензію на сильнодіючі препарати. У Полтаві та всіх районних центрах Полтавщини є аптеки «Полтавафарм».
– Ми ж продаємо такі препарати лише за рецептами, – каже керівник Валерій Прядко, очільник «Полтавафарм». – Заклад, печатка лікаря, який виписує – це має бути обов’язково вказане на рецепті, немає обмежень, якого фаху лікар. Ці документи у нас зберігаються до 5 років, бо ж вони належать до суворої звітності, ми їх ідентифікуємо.

Оральні знеболювальні (як от морфін) не підходять тим, у кого рак кишківника. Так, морфін лікарі називають золотим стандартом у буквальному сенсі, але не панацеєю для всіх підряд.

Як констатує Валерій Прядко, за останні півтора місяця реалізація сильнодіючих знеболювальних зросла.
Можливо, це пов’язано зі згаданою інформаційною кампанією, адже «Знімай рожеві окуляри» розпочалась ще навесні. Чимало лікарів дізнались, що виносити на комісію питання призначення знеболювальних – зайве, бо ж жодної потреби у створенні таких комісій немає.

Чому сімейні та інші лікарі бояться призначати знеболювальне?

Сімейні лікарі уповноважені без усяких комісій призначати знеболювальні препарати (серед них і наркотичні) паліативним пацієнтам та іншим із сильним болем, але роблять це не всі.

Одні чекають, доки пацієнт поїде в Полтаву, привезе звідти довідку, що має онкологію і потребує адекватного знеболення. Тому з віддалених районів, тим паче, якщо люди знають, що перебування в онокологічному диспансері потребує чималих коштів, аналізи теж платні, хворі не їдуть на лікування і підтвердження діагнозу: у них банально немає коштів. А місцеві сімейні лікарі через відсутність довідки не призначають знеболення, хоча є симптоми і аналізи, що свідчать про наявність раку чи підозру онкології, та вважають, що має бути підтвердження з онкодиспансеру. Коло замкнулось, страждає пацієнт і його близькі.

– Звісно, якщо це підозра на онкологію, то встановити діагноз може онколог. Якщо пацієнт із 4 стадією захворювання не може їхати в Полтаву чи є ще якась причина, то лікарі повинні викликати онколога до пацієнта для встановлення діагнозу і отримання знеболювальних. Це не проблема – викликати фахівця. Пацієнт не повинен страждати, – говорить Людмила Самолеліс, фахівчиня з питань паліативної допомоги при обласному Департаменті охорони здоров’я.

Як каже Людмила Миколаївна, сильний біль може бути при багатьох захворюваннях, наприклад, після травми, хронічний біль, тож сімейні лікарі повинні призначати адекватне знеболення і виписувати рецепти.

Лікарі кажуть журналістам, що бояться призначати сильні знеболювальні препарати, бо пацієнти чи родичі використають їх не за призначенням. Однак правозахисники та громадські діячі, а також представники уповноваженого Верховної Ради з прав людини заявляють: відповідальність лікаря закінчується там, де є призначення ліків. Далі, що робитиме з препаратом хворий, не в компетенції лікаря.

– Навряд чи віднесе наркоманам ліки той, чий родич чи родичка нестерпно страждає, – каже Олексій Загребельний, керівник громадської організації «Клуб «Шанс». – Тому боятись, що знеболювальні використають не за призначенням, не варто.
Олексій Загребельний, чию родину також торкнулась онкологія, знає, що часто лікарі, замість оральних ліків, призначають ін’єкційні, від яких людина буквально згорає за лічені дні. Нерідко призначають також за тими схемами, які шкодять пацієнту.

– Налбуфін – почитати схему призначення. Це ж на голову не налазить. Препарат більше трьох днів без перерви призначати не можна, – каже Загребельний.

У лікарів є пересторога, що за призначення знеболювальних їх покарають правоохоронні органи.
6 вересня в Полтаві зібрали кілька десятків сімейних лікарів з усієї області. Вони поділились із журналістом страхом перевірок і кримінальних справ з боку поліції, розповіли, що знають від колег, як то, коли «тягають через рецепти наркотиків».

– Жодного такого випадку я не пригадую в нашій області, – каже Юрій Сулаєв, речник обласної поліції. – Якщо таке було, чому ми про такі факти не знаємо? 

Також сімейні лікарі в Полтаві поділились іншими проблемами: в аптеках немає знеболювальних пластирів, відсутньо чимало сильних знеболювальних препаратів. А у серпні Уряд призупинив дію національного переліку. Чим це погано для пацієнтів, пояснила Людмила Самолеліс.
– Щороку є національний перелік ліків, які можна закупляти за бюджетні кошти. Лікарні проводять тендери, щоб можна було зробити закупівлю найдешевших ліків із переліку. Якщо не підходить той препарат, що в переліку, то пацієнт купує за власні кошти. У переліку нині лише таблетований морфін, більше нічого немає. Але ж не всім пацієнтам можна морфін, для кишкової групи онкологічних хворих він не підходить. Тому лікарі стурбовані відсутністю безкоштовних ліків для пацієнтів.

Де є паліативна та хоспісна допомога

У 2013 році на Полтавщині було 112 паліативних ліжок, у серпні 2017 року – 172.
Заклади Полтавщини, де є паліативні (і хоспісні) відділення та ліжка (всього 16 закладів): обласна психіатрична лікарня, центр СНІДу ( Полтава), Веприцька обласна туберкульозна лікарня (Гадяцький район), Кременчуцька міська лікарня №2 (паліативне відділення на 20 ліжок), Лохвицька ЦРЛ (20 ліжок), у Миргороді і Лубнах по 10 ліжок для паліативних онкохворих. У інших райлікарнях по 4-6 ліжок. Але не в усіх районах є такі відділення чи ліжка. Оржицький, Чорнухинський, Диканський, Котелевський райони не мають таких стаціонарів.

Про це розповіла Людмила Самолеліс.
Паліативна допомога надається як у стаціонарах, так і вдома (ін’єкції), видаються рецепти на знеболення. Найчастіше такої допомоги потребують такі пацієнти: з ВІЛ-інфекцією, хворі на СНІД, туберкульоз, рак, групу неінфекційних захворювань (сюди належать і ушкодження постраждалих в ДТП та в зоні АТО), діти до 18 років.

Як зазначила Ірина Сергієнко, представниця офісу уповноваженого Верховної Ради з прав людини, більшість закладів в Україні не виконують функції паліативу, лише соціальну. Це з’ясувалось після моніторингу таких закладів.

Полтавські ж фахівці зазначили, що у паліативах області надається така допомога.

Знеболювальне закуповується за гроші місцевих бюджетів, для пацієнта воно безкоштовне. Якщо ліків немає в національному переліку, то пацієнт купує за власні кошти.

Кілька років тому до категорій для знеболення додались атовці. Військові лікарі зазначають: аби було адекватне знеболення, до 15% важкопоранених на війні можна було б врятувати. Натомість бійці мають парацетамол.

Після війни хлопці повертаються і тамують вдома біль анальгетиками, спиртним, бо їм не призначають знеболювальних.

Історія успішного пацієнта

Лідія Чернега називає себе успішним пацієнтом.
Її мама мала онкологію, пройшла всі кола пекла. Коли пані Лідія зіткнулась із раком сама, вона вже була поінформована. 2007 року жінці зробили мастектомію (видалення молочної залози). Відтоді вона живе повноцінним життям, знає і про знеболення, і про те, яка важлива підтримка лікарів та рідних.
Жінка каже, що їй допомогло ставлення лікарів, її називали пацієнт (лікар пояснював, що «больной» психологічно тисне на людину).

Автор: Ніна Король