Вчора
У Полтаві діє неформатна виставка: проект організували вперше. ФОТО
14 березня 2020, 18:01 0
Роботи художників глядачі описали так, як відчувають, не знаючи назв картин. Поряд із цими полотнами – погляд і відчуття, оформлені в слова, назва роботи, як це бачить людина, далека від мистецтва. Така виставка, що поєднала в собі митців та глядачів на одному просторі, діє у Полтаві в художньому музеї імені Миколи Ярошенка (галерея мистецтв). Назва її – «Чи може мистецтво бути медіумом істини?».
Добровольці взяли участь в експерименті: обрали картину із запропонованих (того художника, який випав за жеребом), та розповіли про свої враження.
Учора, 13 березня, побачили роботи та описи-відчуття.
Оскільки діє карантин, відкриття, яким його звикли бачити, не було: учасники і глядачі мали змогу прийти на виставку по кілька осіб, потім одні виходили, інші могли подивитись твори мистецтва.
– Ми працюємо, приймаємо людей, але не групи – ніяких масових заходів, індивідуальні відвідування та по кілька осіб – будь ласка, інакше – ні, – пояснила особливості Ольга Курчакова, очільниця музею.
Через такі особливості не всі мали змогу зустріти художників, чиї картини описували, та поспілкуватись із ними. Учасникам було цікаво дивитись роботи, звірити власні відчуття з чужими, а також дізнатись, які сенси заховані за символами, що ж хотіли показати-розказати світу митці.
Едуард Трирог більше 30 років малює, як сам каже, і це йому ще не набридло.
– А чому? Ти весь час у пошуку, заходиш десь на чужу територію, ризикуєш, але тим паче можна і результат отримати, – сказав митець.
Ірина Глазкова описувала картину Едуарда Трирога: у неї народились вірші, а картину вона назвала «За секунду до....».
– Вона описала роботу по-своєму, бо це одна жива душа, а це (показує на себе, – прим. авт.) – інша. – Я назвав цю картину «Березень», той час, коли всі надії, які ти маєш і накопичив їх за зиму, можуть проклюнутись, як підсніжник.
Наталія ДавітянНаталія Давітян, художниця дуже рідко називає власні роботи.
– Ця виставка співпадає з моїм баченням, мені теж цікаво: що робота викликає у глядача. От ця картина для мене особлива, коли її вибрали, я здивувалась, бо вона для мене особлива, народилась після того, як я перечитувала поезію Ліни Костенко та Анни Ахматової, полотно було натягнуте... Тепер я побачила, як Наталія Білецька точно описала мій стан і те, що я вкладала в картину. Мабуть, більш точно я б не змогла висловитись. А ще мені удвічі приємніше, що людина не банально поставилась до роботи, бо вона на чорному тлі і це про негатив, а побачила там «Ніжність». На одній виставці мені сказали, що ця робота нагадує, як у темні дні видно світлих людей. Тож тішить, що той посил, який я вкладала у роботи, люди відчувають. У нас багато мислячих, відчуваючих і небайдужих людей.
Наталія Давітян розписує тканини, також шиє одяг.
Олександр Вісич описував диптих Тетяни Домненко, каже, що обрав ці роботи, бо інші цієї авторки були ще складнішими. На цих роботах полтавець побачив силуети чоловіка та жінки, описати відчуття було непросто.
Надія Гроза не брала участі в проекті, прийшла як глядачка на запрошення подруги.
– Мені сподобалась сама ідея оформлення виставки, бо креативно, нестандартно, не так, як звикли, – говорить Надія. Від однієї роботи довго не відходила – картина ніби заворожувала і манила, я зразу біля неї сфотографувалась.
Тож найбільше полтавку вразила картина Сергія Роя, де зображена людина біля моря. Вона побачила трохи інакше, аніж це описала учасниця проекту, але у чомусь відчуття схожі: людина зі своїми думками знайшла затишне місце саме біля моря, аби зібратися, побути наодинці.
Катерина Бариш також відвідала виставку, дізнавшись про неї.
– Сама суть виставки імпонує, оскільки ти вкотре переконуєшся: скільки людей, стільки й думок. Ти бачиш картину, в тебе є власне враження, думки, ти уявляєш, що міг вкладати у роботу автор. А потім у тебе є змога прочитати враження іншої людини, і це в якомусь сенсі неймовірно, адже не завжди співпадає із твоїм баченням і це вражає, бо бачиш, що інші можуть інакше бачити, але дуже гарно описано, от всі описи красиві, чіпляють – підібрані слова.
Чути було, як у залі деякі глядачки сперечались: ну як можна тут таке побачити, воно ж інше.
– Цей проект дав сильний творчий поштовх, досі під враженням від виставки. Мені випала картина Тетяни Домненко. Дуже еротична, чуттєва і філософська. Текст до неї написала на одному диханні «Лід пішов». Виявляється, я досить точно описала те, що художниця хотіла показати у своїй роботі. Тепер думаю, це збіг чи все ж таки мистецтво – це медіум? – сказала Юлія Пашковська, учасниця проекту.
Організаторка виставки Аліна Бушер поділилась:
– Глядач є, але його треба виховувати і виходити до нього на зустріч. Нині період селфіманії, коли всі хочуть бути художниками, продукувати якісь образи, але не хочуть бути хорошими глядачами, а саме хороший глядач дуже важливий. І от нині я побачила, що такі глядачі існують, і навіть не хороші, а чудові, і їм подобається бути в цій ролі. Мені здається, що і художникам треба більше йти на зустріч до людей.
За словами організаторки, усього на виставці 21 робота, але є квадродиптих і диптих, тож 17.
– У нас було 16 учасників та учасниць, але Світлана Борисенко побажала описувати дві картини – їй цього дуже хотілось, не могла обрати одну, – каже Аліна Бушер.
Неформатну виставку можна побачити щодня, крім понеділка та вівторка. Вартість квитка – 25 гривень.
До теми: Полтавський театр скасовує майже всі вистави і фестиваль через карантин: як повернути кошти
14 березня 2020
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь