Містика у маєтку Гоголя: чому варто приїхати туди вночі. ФОТО, ВІДЕО

1. >
2. Дозвілля >
3. Містика у маєтку Гоголя: чому варто приїхати туди вночі. ФОТО, ВІДЕО

На землю спускаються сутінки і починає накрапати. А нас зустрічає родовий маєток Гоголів-Яновських – місце, яке дало світу генія – Миколу Васильовича Гоголя. Воно розкинулось на 33 гектарах у селі Гоголеве Шишацького району.

Тут, майже від воріт ми дізнаємось неймовірну романтичну історію кохання. Матір Гоголя, Марію Іванівну (1791–1868), уроджену Косяровськю, видали заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Наречений Василь Панасович (Афанасійович) Гоголь-Яновський був удвічі старший за неї. Крім Миколи, в сім’ї народилось іще одинадцять дітей, із яких залишилися жити лише старший син Микола і три сестри. Коли після пологів померли перших двоє, Василь і Марія вже при надії переїхали до Сорочинців, де проживав відомий на всю околицю лікар М. Я. Трохимовський. У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, якого назвали Миколою…Жила родина у маєтку, який як посаг успадкувала бабуся Миколи Гоголя.

Вдихаючи аромати запашних квітів і трав і разом з тим неповторний запах землі, коли йде дощ, ми заходимо до затишної оселі.
Аби не наслідити, взуваємо капці.

– Не шукайте пари, головне – не високо підіймайте ноги, аби капці не загубити і не дряпати паркет, – радить Ірина Олександрівна.

Неподалік входу ми можемо купити натуральний мед без домішок із пасіки Рудого Панька, тут же сувеніри (екскурсовод попереджує, що варто б купити їх, якщо пануємо, нині, бо більше в дім ми не повернемось). Далі йдемо затишним будинком, де зберегли атмосферу того часу, коли сам Микола Васильович жив та приїздив сюди. Дізнаємось про родові герби, що прикрашають стіни. Чуємо, як любив сам письменник розмальовувати кімнати: наносив фарбу так, що нині це б назвали євроремонтом, насправді такий вигляд мали стіни будинку, ніби то дорогі шпалери.

Дізнаємось в одному з залів і про справжній колір волосся Гоголя – темно-русявий із рудим відтінком (часто Миколу Васильовича зображують із темним, майже чорним), і про те, як поріднились два роди – Гоголів і Пушкіних (через сестру Миколи Гоголя).

А далі нас зустрічає привітна матінка – Марія Іванівна. Вона розповіла, якою мовою спілкувались Гоголі в родині (російською, бо тоді всі дворяни нею спілкувались), хоча з простим людом розмовляли українською.

Також матінка показала, як гарно малював її син: вікна зробили за його ескізами, килими виткали теж за малюнками Миколи Васильовича.

А ще він вишивав, знався на травах і сам любив трав’яні чаї.

Багато повідала пані про свого сина та маєток, але все це краще почути і побачити, відвідавши музей.

Ось частина розповіді від Марії Іванівни:

Коли Микола приїздив додому, він любив усамітнення. Тому матінка виділила йому кімнати у флігелі. До кабінету, що мав другий вхід-вихід, заходити комусь було заборонено. Рідні поважали бажання Миколи, ніхто не порушував цих традицій. Кімната маленька, меблі лише чорного кольору.

До слова, писав геній лише стоячи. Був невисокого зросту, нижчим 160 см (в експозиції є жилет, що належав Гоголю, на вигляд – дитячий).

У роки Другої світової війни музей зазнав руйнувань, його відбудовували, велись розкопки, відновлювали інтер’єри, кахлі, приміром, за знайденими на цій території.

У цій кімнаті над робочим столом письменника висить картина, яку відтворив за маленьким малюнком полтавський художник Євген Путря. Ефект її такий, що всевидяще око спостерігає за всім: з якого б кутка не дивився на картину, око стежить.

У флігелі нас чекало театралізоване дійство, що перенесло на 2 століття назад. А далі під шум дощу ми пішли у сад, колись започаткованим Василем Гоголем.

На алеях саду багато містики і бісовщини, ось парубок із дівчиною розмовляють любо та мило, а ось чорти з-за кущів ошелешують своєю появою, далі панночка гойдається між вітами дерев і русалки танцюють – переплелись народі вірування та уявлення, демонологія і образи творів Гоголя.

А рукотворна печера з каменем бажань – ті, хто були раніше, переконали: те, що загадуєш, посидівши на тому камені, таки збувається.

Тож якщо маєте сокровенне бажання, то музей Миколи Гоголя вам у поміч (до речі, багато хто відвідувачів сидів на камені).

Дізнались ми також, що музей-садиба став місцем проведення багатьох фестивалів і свят і завжди відритий до співпраці. Тут організовували і змагання з риболовлі водойма дозволяє, і байкерські фести та багато мистецьких заходів.

І все це супроводжувалось таємничо-містичною атмосферою, музикою, театралізованим дійством.

Тож не пошкодуєте, якщо відвідаєте музей будь-якої пори року, бо тут і вдень є на що поглянути навесні і влітку, восени і зимою. Бо щосезону в маєтку чекають цікаві розваги та екскурсії, а нічна – особлива серед усього. Нічні екскурсії в музеї організували 5 років тому, але вони постійно змінюються, щось додається нове.

Ось враження полтавки Вікторії Дяченко : 

Вчорашні гостини до Гоголя: колоритна пані екскурсовод з неабияким хистом піар-менеджера і рекламного агента, такий впізнаваний (колеги зрозуміють) голос самого Миколи Васильовича, частування від Марії Іванівни (матері Гоголя), танок русалок під музику Клода Дебюссі, монолог Панночки під «Майську ніч» Чайковського, багато містики і чортівщини... В підсумку - купа емоцій, адреналін і бажання перечитати класика...

Порада: не беріть дітей із собою на нічні екскурсії: малі можуть налякатись, задоволення від такої подорожі для дитини сумнівне. Підлітків брати можна, перевірено, тим паче вони вже знають багато про цю особистість.

Із містичних моментів: звуки, повітря, ніби просочене тією містичною атмосферою, тимчасова відмова апаратури (можливо, то суб’єктивно).

Що ще можете почути

А ще під час однієї з екскурсій, за розповідями гіда, виповзла кобра із квітника – справжня з капюшоном. Наступного дня про кобру писали багато ЗМІ, рятувальники шерстили угіддя і все навколо музею, але не знайшли. А коли поїхали, кобру знову бачили музейні працівники, де плазун подівся , хтозна.

Ірина Волошина, наш гід, розповіла також , як Гоголь утопив чорну кішку у ставку.

– Він залишився якось сам у великому будинку, маленький 5-річний хлопчик. Йому стало страшно, а нікого не було вдома, прислуга теж десь вийшла. І тут з’явилась чорна кішка, Микола взяв ту кішку і пішов топити до ставка. Чому таке зробив, хтозна, кішка здалась дитині, імовірно, втіленням чогось страшного, – говорить гід. Про це Гоголь переповідав Олександрі Смірновій-Россет. 

А недавно кішка з пошкодженою лапою прибилась до музею. Як тільки група на екскурсію, так і вона тут як тут. 

– Приїхали мери міст, послухали екскурсію,  і тут ця кішка на трьох лапах. Один і каже: ви що, спеціально кішку покалічили, щоб містично виглядало, – згадує Ірина Волошина.

Розгадка крилась у тому, що часто до музею прибиваються коти: чують їжу, адже відвідувачі з інших міст везуть із собою смаколики, а місць, де влаштувати пікнік, на території не бракує. Тож пухнасті вже звикли тертись біля ніг гостей.

Сайт музею за цим посиланням. Вартість нічної екскурсії 2250 гривень, якщо більше 15 осіб – знижки.

Автор: Ніна Король