8 фактів про «Гадяцьке сафарі»: як це було
Що відбувалось на кордоні Полтавщини та Сумщини, куди у перші дні війни намагались зайти російські орки. Людський спротив рашистам, що ліг в основу «Гадяцького сафарі» обговорили вчора на решетилівському радіо у програмі «Вінілосховище» Олександр Біленький, голова Полтавської обласної ради та Микола Шаблій, голова територіальної громади Великих Будищ. З цієї дуже ґрунтовної розмови, яку дуже радимо прослухати ми законспектували основні факти.
Що таке Великобудищанська громада, куди зайшли рашисти?
Великобудищанська громада знаходиться на півночі Полтавської області (колись це був Гадяцький, нині укрупнений – Миргородський район). Населення громади – маже 11 тисяч чоловік, у складі громади – 20 сіл. Всього у Гадяцькому районі разом з Великобудищанською, 6 громад. До Тростянця – 50 км, до Лебедина – 25 км.
Голова громади: Микола Шаблій – генерал-майор Прикордонних військ у запасі.
Факт 1. Російська нога ходила Полтавщиною тиждень
Рашисти на Полтавщині ступали тільки на територію Великобудищанської громади, були тут з 26 лютого по 3 березня.
– Паніки у громаді – не було. Люди були настроєні рішуче. Всі старости на своїх місцях були. Прапори України, прикордонної служби продовжували бути на своїх місцях. І весь цей час люди як могли творили супротив. Це і підірвані танки 3 одиниці, і заправка. Не скажу що ми великі герої, але серед місцевих є люди, які вчинили подвиг і ми подали документи, щоб деяких жителів Великобудищанської громади заохотити державними нагородами, – розповів у ефірі «Вінілосховища» Микола Шаблій.
Факт 2. Заблукали чи ні?
На Полтавщину рашисти зайшли з Сумщини.
– Моє бачення як військового, що вони мабуть заблудились. Якби вони ішли на Полтаву, то вони б ішли на Зіньків по прямій від Охтирки ж пряма дорога. А вони пішли якось кругом. Дорожні знаки всі познімали, то вони не орієнтувались. У мене як у військової людини було відчуття, що не повинні вони були сюди іти, це не основний напрямок. Але зайшли, з двох боків. Між селами стояли з одного боку до 200 одиниць техніки, з іншого – 155 одиниць техніки, були і невеликі групи по 20 одиниць техніки, розвід дозори.
Факт 3. Комунікація та співпраця
– 24 лютого нас зібрав у Миргороді голова районної адміністрації, ми зійшлись на тому, що треба взаємодія, щоб служби працювали і ніякої паніки. Основна задача командирів у армії, і у цивільному житті керівника громади чи підприємства – збереження життя людей. Ми співпрацювали в основному з Миргородською районною військово-цивільною адміністрацією, з полтавським управлінням СБУ дуже добре відпрацювали, наші офіцери у громаді нікуди не ділись, поліція була з нами. Ми були у тісній взаємодії з Лебединською громадою на Сумщині, вони від нас 25 км. Комунікували з силовиками і мером Лебедина. Лебедин не був окупований – не вийшло у них, бо там були тероборона і ЗСУ, – Микола Шаблій.
Факт 4. Згуртована Гадяччина
Налагодити харчування, розмістити загони тероборони, які підходили з інших областей та силовиків – і це все під канонаду з Охтирки – так, все вдалося.
– Усі громади бувшого Гадяцького району згуртувались, ніхто у стороні не залишився, помагали хто чим міг усі, не було поділу на твоє-моє, – Микола Шаблій
Факт 5. «Поклич хто у селі старший»
Під дулами рашистських автоматів голові громади стояти довелось.
– У нас під селом ночувала група військових і було 8 одиниць техніки. Місцеві патріоти познімали з неї озброєння і боєприпаси. Наступного дня росіяни впіймали місцевого і наказали йому подзвонити «старшому у селі». Я доповів про ситуацію голові військової цивільної адміністрації, у службу безпеки: що іду, бо будуть шукати по селу. Приїхав. Спитав що вони тут роблять, чого людей лякають. Вони мені розповіли звідки родом. Одурені строковики, років по 18-19, очі по 5 копійок. Направили автомат, я кажу: прийміть, я ж без нічого до вас приїхав. І офіцер стояв, опустивши голову, він розумів, що не їх ця війна. За зброю так і не питали. Не знаю, що на них вплинуло, але наступного дня вони поїхали.
Факт 6. По лісах Гадяччини краще не гуляти
Сапери відпрацювали після росіян дуже плідно: знешкодили близько 40 вибухонебезпечинх предметів. Але ліси на Гадяччині великі. І там, де стояли орки – під лісом між 2 селами, крайній вибухонебезпечний предмет, снаряд реактивної системи залпового вогню, знайшли минулого тижня. Недавно підірвалась сигнальна міна – спрацювала, коли обробляли поле. Тож знахідки, цілком імовірно, будуть продовжуватись.
Факт 7. То скільки танків віджали?
Є легенда про те, що жителі громади віджали 10 і більше танків та броньованих машин. Микола Шаблій підтверджує, що було підірвано 3 танки, 1 САУ і БМП – 5 одиниць всього. Решту, 15 кинутих одиниць техніки, передали ЗСУ: від МТ-ЛБ і закінчуючи ТОР.
Факт 8. Жертви серед населення.
– 28 лютого від рук рашистів загинув 1 житель громади: Дібров Валерій 1988 року народження. Також були поранення у хлопців. Багатьох доводилось стримувати гарячих, люди рвались у бій, – сказав Микола Шаблій.
Кінець: А от деталей про «сафарі» на рашистів не буде. Нехай це буде полтавським героїчним літописом, який кожен переказуватиме так, як йому велить українське серце.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Щоб писати коментарі
Авторизуйтесь