Не все спокійно в бджолиному королівстві на Полтавщині

1. >
2. Суспільство >
3. Не все спокійно в бджолиному королівстві на Полтавщині

Фото Ольги Матвієнко

У Полтаві відбулося ХХ Свято меду, організоване Полтавською обласною спілкою пасічників. Традиційно ярмарок – це не тільки нагода для бджолярів показати й продати свій товар, а й поспілкуватися між собою, обговорити проблеми галузі.

А проблеми є. І вони пов’язані не тільки із погодними умовами, які значно вплинули на врожай меду, а й із загальними тенденціями в аграрному секторі України.

Меду значно менше, ніж минулого року

Цього року на Свято меду завітали представники Спілки пасічників України на чолі з президентом Володимиром Стретовичем, гості із Польщі, а також із різних міст України – Харкова, Львова, Черкас. А от безпосередні учасники – лише із Полтавської області.

– Ми не запрошуємо сюди бджолярів із інших областей, адже хочемо дати змогу реалізувати продукцію нашому виробнику. Це пов’язане ще із тим, що таким чином ми гарантуємо якість і те, що тут покупець не зустріне «липового» меду. – пояснила Наталія Сенчук, голова Полтавської обласної спілки пасічників.

Свою продукцію привезли 16 бджолярів. Не дивлячись на те, що у кожному наметі ятки прогиналися від великої кількості, у коморах, кажуть продавці, мало на що дивитися. До останніх днів перед святом не знали, чи буде із чим їхати, викачували ледь не за день-два.

Урожай весни-літа 2016-го вважають чи не найгіршим за останні роки. Вплинула на це, перш за все, погода.

– Завжди говорю своїм покупцям, аби звертали увагу на погоду. Якщо ми ходимо в светрах, ночі холодні, то і бджола не принесе нектару. Крім того, рослина не виділятиме достатньої кількості речовини за низької температури, – зазначила Наталія Сенчук.

Одні із найцінніших сортів меду – з акації та липи – майже не відкачали.

– Не вдалося взяти чисту акацію, бо була затяжна весна. Після зими сім’ї розвилися добре, але потім пішли дощі, і комахи успішно під’їли медок, – розповів Сергій Хохич, пасічник із Козельщинського району. – Акацію вдалося взяти тим, хто їздив на Дніпро, Дніпродзержинське водосховище. А тут, на Полтавщині – мало. Потім зацвіли луки, липа, малина. Помаленьку наносили.

Так само дощова погода вплинула за збір липового нектару.

– Коли цвіла липа, то були дощі. Із відкритих нектарників повимивало нектар. Тож липовий мед отримали ті, хто зміг вивезти пасіку в ліс на цвітіння пізньої липи, – додала голова Спілки пасічників.

– Врожай середній, весняних медів практично не було. Основний почали збирати із середини літа. Бджоли здорові, але погода підвела. Є різнотрав’я, але чи не найбільше отримаємо соняшника, – сказав пасічник.

Наталія Дмитрівна додала:

– Цього року є різнотрав’я, хтось виїхав на коріандр, у когось є не чистий, але з ароматами гречки, чистий соняшниковий мед.

Не дивлячись на те, що ціну на мед третій рік кардинально не піднімають, продажі падають. Пасічники говорять, що люди зубожіли. Якщо раніше брали не по одній трилітровій банці, то цьогоріч переважно півлітровими та літровими.

Говорячи ж про якість – вона незмінна, а от за смаком, і покупці, і пасічники, відзначають: мед не такий як раніше. І цей чинник, як і кількість меду безпосередньо пов’язаний не з погодою, а з розмаїттям квітів. А останнім часом, не тільки цього року, розмаїття катастрофічно звузилося.

Проблеми бджільництва прямо пов’язані з занепадом тваринництва

Водночас зі зменшенням площі пасовищ, сінокосів, луків, де бджоли забирають нектар польових квітів, пасічники відзначають переважання на фермерських полях зернових і технічних культур.

– Часто говорять, що мед не такий за смаком, як раніше. Це абсолютно так. Якщо поглянути на наші поля, то вони, в основному, засіяні соняшником, кукурудзою, соєю, ріпаком, деінде гречкою і коріандром, – зазначила Наталія Сенчук.

За такої ситуації все рідше можна знайти угіддя, куди можна вивезти пасіку. Погіршує стан справ нищення тваринництва, яке змусило б аграріїв висівати багаторічні трави, бобові культури – вони і землю покращують, і є гарною базою для бджільництва.

– Аби гречку сіяли нектароносну, то було б добре. Бджільництво дуже залежить від посівних площ. А зараз нікому ні бджільництво, ні тваринництво не потрібні. Аграрії говорять – краще посадити гектар сої, ніж 10 гектарів гречки. Сіють те, що вигідно. Дотації від держави немає. Немає тваринництва, під яке поля засівали б травами – еспарцетом, буркуном, конюшиною, люцерною, – пояснив Віктор Ткаченко.

Дехто із пасічників висіває по декілька соток фацелії. Ця рослина дає нектар, який допомагає бджолам не загинути з голоду. А щоб зібрати із фацелії гарний врожай меду – треба кілька гектарів.

– Оренда землі дуже дорога. Ніхто не враховує, що пасічник за свої гроші винаймає техніку, доглядає поле, очищає насіння. Так от продаж цього насіння ледве компенсує витрати на засівання полів, – зазначила Наталія Дмитрівна.

Голова обласної Спілки пасічників розповіла, що співпрацювати з фермерами намагаються, але поки ця робота не дає бажаного результату. Найкраще, коли фермер сам пасічник. Найгірше діалог складається із великими аграрними холдингами, у власності яких знаходиться значна частина орної землі.

– Ми намагаємося працювати із фермерами, але в них дуже мало землі, порівняно із великими аграрними холдингами, а вони нас не чують. Спільнота пасічників доволі мала, аби хтось звертав увагу на їхні потреби. Тож власники полів наполягають на тих культурах, які дають великий прибуток, нехтуючи виснаженням землі та якістю отриманої продукції. Наприклад, раніше соєве борошно використовували для підгодівлі бджолиних сімей ранньою весною, то зараз ми цього не робимо, бо вона генномодифікована, – розповіла Наталія Сенчук.

Наголосила, що навіть висаджування нектароносних рослин не гарантує тримання меду. Так на полях Полтавщини всього п’ять сортів соняшника, з якого можна зібрати врожай. А часом буває, що модифікована рослина не тільки не виділяє нектару, а й є небезпечною для бджоли.

– Коли я запитувала представників одного із агропідприємств щодо нектаропродуктивності соняшника, то вони відповіли, що навіть не досліджували це, бо їх цікавить саме зерно. Багато є соняшника із густою клейковиною: бджола прилетівши на таку квітку просто прилипає, – розповіла Наталія Дмитрівна.

Легко, коли господар землі сам пасічник, тоді він іде назустріч. Тоді ми можемо проводити спільні роботи з висаджування культур. Є такі рослини, на які погано летять бджоли. А от якщо до соняшника, приміром, по низу висіяти фацелію, то ефект буде інший – бджоли залітаючи на запах квітки, сідають і на соняшник. Так само роблять у садах, де міжряддя засівають фацелією, гречкою, гірчицею.

Контролювати, чим обробляють поля, неможливо

Ще одна біда для бджільництва – практично неконтрольована обробка полів хімікатами.

– В області п’ять років працювала програма по збереженню бджіл від отруєння. За цей час масштабних випадків отруєння не було. Ось програма закінчилася, то ми третій рік маємо масові отруєння бджіл. Це пов’язане і зі зміною влади, і з мораторієм на перевірки. Найбільші проблеми в Оржицькому та Машівському районах, де підприємства не дотримуються норм, – зазначила Наталія Сенчук.

Недобросовісні орендарі можуть не тільки обробити поля простроченим хімікатом, а й вписати у документи назву препарату, замість якого використали насправді інший.

– Передбачено, що перед обробкою полів, повинні дати оголошення за три дні. Підприємства ж дають оголошення на два-три місяці, не повідомляючи точної дати. Пасічники не можуть тримати закритими вулики, тим більше у спеку. Льотна бджола вилітає, гине, відповідно гине розплід у вулику, бо його нікому гріти, сім’я стає дуже маленькою і не розвивається, – пояснила Наталія Дмитрівна.

Департамент агропромислового розвитку Полтавської ОДА завжди іде назустріч бджолярам, створює комісії для розслідування кожного окремого випадку, але в реальності перевірити кожне підприємство неможливо.

Співпраця вигідна і пасічникам, і аграріям

Голова Спілки пасічників повторює – держава, аграрії повинні підтримати бджільництво. Адже це вигідно обом сторонам. Пам’ятайте, що у природі бджола – це не тільки постачальник унікальних за властивостями продуктів, а й комаха, яка запилює рослини. Якісне запилення – гарний врожай, який не потребує додаткової обробки хімікатами для росту, а отже, більш екологічний.

За приклад беруть співпрацю пасічників та фермерів у Польщі.

– У Польщі кожен фермер обов’язково повинен укласти угоду із пасічником і заплатити йому за запилення. Якщо пасічник не побуває на запиленні, то спеціальна комісія проводить перевірку – не уклав фермер угоду, значить платить штраф, більший, ніж плата пасічнику. Ми могли б піти таким шляхом. Тоді б розвивалися і садівничі підприємства, і пасіки, – розповіла Сенчук.

Раніше у фермерських господарствах обов’язково були пасіки. Зараз дехто із садоводів готовий повернутися до цієї практики, адже є розуміння важливості збереження бджільництва, як важливого сектору аграрно-промислового комплексу.

Головне, говорить Наталія Сенчук, в Україні до цього є потенціал.

– Ми завжди беремо приклад з інших країн. Наприклад, у Японії дітям дають мед та маточне молочко у дитячих садочках і школах. І запитуємо, чому ми не впроваджуємо цього. Самі пасічники готові постачати якісну продукцію, охорона здоров’я, ветеринарна медицина санстанція готові нас підтримати, але від нашого бажання мало що залежить. Потрібна підтримка і воля держави, підтримка із державного бюджету, а не тільки ентузіазм пасічників. Для цього не потрібні нові посади і багато приміщень, лише реалізувати програму – і наші діти в майбутньому їстимуть натуральне, корисне і будуть здоровими.

Автор: Ольга Матвієнко