Під іншим кутом: полтавцям розповіли про життя з аутизмом. ФОТО, ВІДЕО

03 квітня 2019, 16:35   0
Фото зі сторінки Олени Якименко

Діти дощу, заглиблені у себе – так називають дівчаток та хлопчиків, які мають аутизм. Щоденна копітка праця рідних, аби навчити дитину елементарному та вивести зі стану аутизму, адаптувати до нормального життя. Не всі аутисти вміють говорити, але чимало серед них мають таланти, хтось геніальний. Люди дощу мислять образно, для них необхідний чіткий графік і порядок речей. Які вони та чому таке важливе прийняття соціумом, розуміння та допомога оточуючих, розказали і показали на святі, що відбулося в Полтаві до Всесвітнього дня поширення інформації про аутизм. 

Діти, тата і мами, освітяни, які працюють з дітьми з РАС (розлади аутичного спектру), благодійники, юні артисти – більше сотні людей зібрались на захід, який організувала Олена Якименко, очільниця ГО «Рівновага».

Олена – психологиня, дефектологиня, багато років працювала з дітками, які мають різні порушення. 7 років тому у неї народився син, після двох у малюка стали помічати відмінність у розвитку від інших дітей. Фахівці, діагнози....Олена не могла повірити, що виховує сина з аутизмом. Довгі роки реабілітації, щодня потужна робота цілої команди, аби дитині допомогти. Прийняття особливої дитини батьками. Тож Олена Якименко не з книжок та чуток знає, як жити з аутизмом.

Нещодавно вона створила організацію «Рівновага», сама працює з дітками та з батьками, влаштовує також благодійні семінари задля підтримки батьків. Тому виникла ідея якраз до 2 квітня влаштувати свято для дітей з аутизмом, показати їхні таланти, допомогти почуватись потрібними серед інших людей.

Отож у холі юрмились батьки з дітками, дехто боязко прочиняв двері: що там чекає? А в залі експонували виставку малюнків, які створили діти з РАС. Далі – фото, які спеціально знімали задля заходу – не просто впіймати кадри, де б дитина з аутизмом дивилась у кадр (чимало дітей з РАС уникають зорового контакту, не мають його). І малюки, і мами з татами шукали знайомі обличчя, себе на світлинах. Також тут діяв благодійний ярмарок, де продавали печиво, різні вироби, а кошти від продажу підуть на заняття діток з РАС. Прийшли й родини з нормотиповими дітьми.

Музика, аніматори, шоу мильних бульбашок, рухливі ігри та розваги, багато вражень – це чекало на гостей свята. А ще подарунки від спонсорів та благодійників. Невимушена атмосфера, дітлахи могли танцювати, вибігти на сцену та обійматись з артистами ( дружити, проявляти емоції, обіймати – це надзвичайно цінні навички для тих, хто має РАС). Одна дівчинка з РАС танцювала перед глядачами, вітала публіку та дякувала за аплодисменти.

Мама артистки поділилась , як непросто їй далось навчити доньку говорити, дала надію іншим мамам і татам, що так буває – у кожної дитини є талант, варто лише розгледіти і розвинути його і не впадати у відчай.

Музична терапія допомогла дитині з РАС

Мама Руфіни Людмила Іващенко знає, як виховувати нормотипову дитину та з РАС. Старшому сину 14, молодшій – 8, донька має розлади аутичного спектру.

– Вона дуже чарівна, мила дівчинка, яка радіє життю і нам допомагає це робити. У 3 роки був діагностований аутизм. І я як мама злякалась, не знала, що це за ситуація, як же жити, як сприйме суспільство, бо асоціація така: якщо є якась проблема, то дитина іде на домашнє навчання і життя у 4 стінах, або це інтернат. Я почала аналізувати досліджувати, читати, і зрозуміла, що за кордоном з цим живуть, це не є проблема, з аутизмом живуть, розвиваються, створюють сім’ї. почала шукати, що є в Полтаві, в Україні, як на державному рівні діє все. Зрозуміла, що тільки комплексна допомога освітян, медиків і батьків, якщо ми всі організуємось, то ми допоможемо дітям з РАС жити повноцінним життям – суспільство поінформуємо, допоможемо проводити  для дітей проводити корекційні заняття. Для дітей з аутизмом дуже важливо мати комплексну корекційну допомогу. Якщо робити це приватно, то це дуже дорого, тож дуже важливо, щоб така робота була постійною, був режим, –  розповіла пані Людмила.

Як зазначила мама Руфіни, для її доні дуже важливо мати план на кожен день, причому візуальний.

– Як у кожного з нас він є, розписаний, що буде завтра, а для неї це картинки – фото чи малюнки, вона проглядає свої журнальчики і знає, що завтра буде, не боїться завтрашнього дня, бо все за планом, – поділилась Людмила Іващенко. – Може повести мене і показати, якщо чогось не може сказати, адже діти з аутизмом рідко говорять. 

– Нам допомогла музична терапія, я дуже щаслива, що у нас є талановитий вчитель і саме музичними заняттями допоміг їй виговоритись. Донька грає на фортепіано завдяки кольоровим ноткам, педагог позначила кольорами нотки. Так само займається з педагогом плаванням – знайшли підхід. Кожна дитина має свій талант, але треба скільки пройти, аби побачити його, – каже мама Руфіни.

Як ділиться пані Людмила, батькам важко прийняти цю ситуацію, що дитина має РАС, щороку більше і більше сама приймає діагноз, розуміє, що він не вирок.

– А коли знаєш, що є підтримка, то не боїшся. Є організації, ми допомагаємо одне одному, – резюмувала Людмила Іващенко.

– Якщо бачите, що дитина дивно поводиться, кричить, не нападайте на батьків, не сваріть, що нечемне дитя, запитайте маму чи тата, чим їм допомогти. У хлопчика чи дівчинки може бути аутизм, дітям важко контролювати свої емоції, а часом неможливо. Будьте терплячіші, – попросила Людмила Іващенко.

Наталя Погорілко прийшла на захід із 5-річним Даниїлом. Вона поділилась, з чим стикається родина дитини з аутизмом.

– Труднощі в тому, що син не говорить, він нерідко не може сказати, що хоче, починає плакати, істерити, – розповідає пані Наталя. 

Весь час Наталя займається з дитиною, працювати жінка не може, адже графік занять настільки щільний, що дома бувають, аби перепочити, поїсти та поспати в буквальному розумінні.

– Заняття у нас на Мазепи, в реабілітаційному центрі, є логопед, дефектолог, психолог, корекційний педагог, – ділиться Наталя Погорілко. – Ми ходимо туди з вересня, то Данечка почав більш адекватно реагувати на соціум, на дітей таких, як він. Раніше він не міг підійти до дитини, не помічав інших, а якщо хтось поряд такого віку траплявся, то він просто відштовхував і все. Зараз цей контакт з’явився вже.

До 2 років родина Наталі сама пробувала все – масажі, розвиток дитини, але з 3 почали водити до фахівців, бо не могли упоратись (жінка за освітою педагог). Загалом помітили, що з малюком щось не так у 8 місяців: не міг сам сідати, ходити, пішов у 2,2 року. Не було зорового контакту – з’явився після 2 років. Вказівного жесту Даня досі не має (одна з ознак аутизму).

Наталі дуже допомагає церква – одягом, підтримкою. Чоловік заробляє кошти, аби родина могла за щось жити і ставити дітей на ноги (мають ще одну дитину).

Сергій Зайцев, директор інклюзивно-ресурсного центру Полтавської міської ради, що розташований на вулиці Мазепи, 27-А, також був на заході, його вітали вже колишні випускники спецшколи, де він працював.

– Ресурсний центр для дітей з особливими освітніми потребами в Полтаві має на обліку 12 дітей з аутизмом. Вони пройшли комплексне оцінювання і з ними працюють фахівці, – поділився Сергій Володимирович.

Фото скажуть більше за слова

Так написала Ірина Немченко, фотографиня, яка знімала родини, котрі виховують дітей з аутизмом.

– Сьогодні 2 квітня. Всесвітній день розповсюдження інформації про аутизм. В цьому році мені пощастило долучитися до події, приуроченої цьому дню у Полтаві. Разом з Алена Якименко ми реалізували фотопроект про особливих діточок. Йдучи на цю зйомку, я розуміла, що потрібно створити особливу фотоісторію кожної дитини. Щось планувала, готувалась, але коли прийшла .... всі мої плани і «розкадровки» в голові відійшли на другий план. Бо діти самі стали режисерами цієї фото-розповіді. І от саме в ту мить, я зрозуміла, що це найкраще, що могло б показати життя цих сімей. Ви не уявляєте яку насолоду я отримала від цього фотоексперименту! Вони такі відверті, справжні, класні, емоційні... Це просто вибух! Були обнімашкі-целовашкі)))) вони дуже ніжні і класні дітки. Всі без винятку отримали задоволення. Таку собі фототерапію, не побоюсь цього слова, – ділиться авторка фото.

Про особливості дітей з РАС розповідають світлини фотопроекту, зроблені Іриною Немченко.

Олена Якименко:

– Перед тим як готувати свято, дуже переживали, адже натовп людей, музика, світло – все могло зіграти не на користь дітям. Тому дуже прискіпливо пояснювали всім, хто нам допомагав, якої гучності повинен бути звук, яким світло, навіть із господарями «Подіуму» придумали кімнату відпочинку для тих, кому буде важко. Але нашому щастю не було меж, коли всі діти при створених умовах були задоволені до кінця! Для нас це було найбільшим щастям! І, до речі, деякі запрошені, які також турбуватися з того приводу, як себе поводити з дітьми, як реагувати, підходили і запитували, чи справді всі діти перебувають у «спектрі», адже вони так легко йшли на контакт і прагнули взаємодіяти. Тому для нас це дійсно показник, що всім було комфортно. Тому буде доречним, що враховуючи всі особливості і знаючи специфіку сенсорного сприймання дітей, можна врахувати певні умови і максимально створити комфортним простір для всіх.

–  За цей місяць, що ми підтримуємо проект, я дізнався про аутизм стільки, скільки досі не чув і не читав. Схиляюсь перед батьками й педагогами цих діток, – сказав В’ячеслав Кущинський, полтавець, активіст.

Щоб хоч трохи розуміти, як аутисти бачать і сприймають світ, та могти допомагати їм, можна переглянути фільми «Темпл Грандін» та «Людина дощу».

Вчора зранку в місті вже кілька сотень людей долучились до дійства, де розповідали про аутизм.

Фото Ніни Король та зі сторінки Олени Якименко

Автор: Ніна Король

Суспільство 03 квітня 2019, 16:35

Щоб писати коментарі

Авторизуйтесь
Вибір редакції