«Ніхто крім нас»: полтавці зустрілися зі своїми захисниками

1. >
2. Суспільство >
3. «Ніхто крім нас»: полтавці зустрілися зі своїми захисниками

У Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені О.Гончара провели зустріч «Ніхто крім нас». 20 січня о 16 годині полтавці зібралися, аби вшанувати захисників Донецького Аеропорту, які ціною власного життя захищали точку на карті, що в один момент охрестили стратегічною.

Донецький аеропорт раніше був гордістю України, на котрий було витрачено не один мільярд доларів. Одначе зараз там справжнісінька пустка. Виною тому все та ж війна на Сході України.

Бої за Донецький аеропорт почалися 26 травня 2014 року. Тоді було багато жертв, не один солдат був поранений, проте хлопці все одно не здавалися – ціною власного життя виривали перемогу з лап супротивників.  Наприкінці вересня 2014 року українські захисники аеропорту стали відомими як «кіборги». Уперше їх так назвав сепаратист, який намагався пояснити причину того, що озброєні проросійські бойовики не можуть зломити запеклий опір оборонців аеропорту.

–  Нам не дали додатково людей, зброю гарну, але змусили не здавати позиції. Це важливий об’єкт, і треба було його утримувати стільки, скільки можна. А так як ми не мали вдосталь ресурсів, то треба було відводити хлопців звідти, аби тільки зберегти їхні життя. Подібна ситуація з багатьма вбитими була й під Іловайськом, і в аеропорту. Дуже шкода молодих солдатів і місцевих мирних жителів… – ділиться один з кіборгів Іван Миколайович.

За словами чоловіка, війна затягнеться ще років на 10, так як Путін не збирається так просто відступати. При цьому, кампанія президента ворогуючої з нами держави скоро охопить набагато більші масштаби, аніж тепер.

–  Хлопці, які зараз на фронті, не витримають надто довго. Багато з них хворіють, бо все ж таки зима, госпіталі також забиті. Ми розуміємо, що розслаблятися не можна, але як тут не пошкодуєш цих молодих чоловіків, коли вони з останніх сил борються з ворогом? Особливо страшно в тих випадках, коли автомат один на п’ятьох чоловік, і ти не знаєш, що робити далі, – розповідає Іван Миколайович.

– Я був учасником цих подій з самого початку і до вересня 2014. Ми з товаришами були спершу в аеропорту,а  потім нас перемістили в зону «Зеніт», якщо хтось знає. От звідти і тримали оборону надалі. Безпосередньо в аеропорту були недовго – бачив лише те, з чого все почалося. Справжнє кровопролиття там почалося вже пізніше, – розповідає інший атовець Денис Туркевич.

Він вважає, що розповідати про події, що відбулися в аеропорту, необхідно усім, хто досяг зрілого віку. Кожен призовник має знати, що на війні не так, як в комп’ютерних іграх – там брутально, страшно, і це величезний удар по психіці людини. Кожен, хто відправляється в зону бойових дій, має бути готовим до найгіршого.

– Для мене найгіршим стала новина про те, що мого кращого друга вбили.  А інше… Ми повністю не розуміли, що відбувається, тому нас в якійсь мірі врятувала інформаційна блокада, – ділиться Денис Туркевич.

– З усіх моментів, що зі мною трапилися під час захисту Донецького аеропорту, найбільше мені запам’ятався бій тривалістю 12 годин. Про нього навіть є відеоролик, відомий під назвою «Багряний вересень». Тоді вбили 12 чоловік, серед яких були мої друзі. Я й сам тоді отримав поранення. Одне можу сказати – це було не дарма. Завдяки тому, що ми утримали аеропорт, наші війська змогли укріпитися на вигідних позиціях, – розповів ще один атовець, учасник зустрічі.

Ця тема актуальна для юнацтва, так як багато хто з молоді не розуміє усіх тонкощів війни, що ведеться на Сході. Для них це все – щось далеке та незбагнене. Проте війна, на превеликий жаль, зовсім поруч.

– Ще з минулого року ми планували подібне зібрання, бо розуміли актуальність теми про захист аеропорту. У нашій бібліотеці є багато видань про війну на Донеччині та Луганщині, уривки з деяких ми сьогодні зачитаємо. Сьогодні наша ціль – зібрати під одним дахом тих, хто брали участь у захисті аеропорту, були поряд з тими подіями, тих, хто просто військовий, щоб підкреслити, що Україну є кому захищати. Ми дуже раді, що послухати учасників АТО прийшли багато  молоді. Головне, аби ми змогли переконати, що  нашої держави є світле майбутнє, варто тільки вірити, – розповіла Наталія Рисенко, завідувач відділу соціокультурної роботи Полтавської обласної бібліотеки імені О. Гончара.

Ця зустріч стала певним пошуком істини – спілкуванням молодого покоління з учасниками АТО аби дізнатися всю правду, почути те, що є сили і можливості. Треба тільки пам’ятати про ті подвиги, які скоїли люди в ім’я держави.

Автор: Ярослава Фоніна